З огляду на нинішню політичну кон’юнктуру, сьогорічна Шевченківська премія з літератури мала б дістатися Володимиру Рутківському за трилогію «Джури». Зрештою, це був би адекватний вибір, бо за суспільно–читацьким розголосом цей твір іде, як–то кажуть, голова в голову з «Чорним вороном» Василя Шкляра; й обидва вони помітно випереджають своїм відлунням нову збірку поезій Павла Вольвача.
Рутківський з’явився у нашій літературі, ніби нізвідки — після публікації 2007–го роману «Джури козака Швайки» (К.: А–БА–БА–ГА–ЛА–МА–ГА). Тоді він посів друге місце у рейтинґу «Книжка року». Через рік вийшли «Джури–характерники», а торік — «Джури і підводний човен»: обидва видання стали лавреатами рейтинґу. Преса зарясніла рецензіями, а нещодавно навіть опубліковано літературний портрет, чого не мають і давно відомі «сучасні класики». З цієї ґрунтовної біографічної статті Олександра Гавроша (ЛітАкцент, 02.02.2011) ми довідалися, що Володимир Рутківський аж ніяк не початківець. Ще сорок років тому він заповідався на поета першого ряду. «У 1968 році на 5–й Всесоюзній нараді молодих літераторів у Москві він представляв молоду українську поезію разом із Борисом Олійником, Петром Осадчуком, Романом Лубківським і Віталієм Коротичем». Гарна компанія, чи не так?
А далі на Рутківського впала тінь «буржуазного націоналіста», і публікуватися в Україні стало проблематично. А в Москві — будь ласка: випробувана імперська технологія помпування мізків. Тут його повість (спробував себе у «дитячій» прозі) порівнювали навіть із тодішнім мірилом жанру — Аркадієм Гайдаром. Виявляється, і «Джури» з’явилися не оце три роки тому. Як свідчить Олександр Гаврош, «перша публікація «Джур» відбулася ще 1995 року в журналі «Однокласник». За 12 років оприлюднений текст так нікого і не зацікавив!» Саме над цим варто замислитися: чому «старий» текст раптом став бестселером?
Тут є принаймні три пояснення. Перше: літературні журнали чомусь без бою віддали промоційні терени книгарям. Презентації нових чисел «товстих» часописів — виразний виняток у сучасному літпроцесі. Рецензій на їхні публікації немає (може, головні редактори не розсилають нові номери книжковим оглядачам?). Пригадаймо, що і «Ключ» Василя Шкляра, і «Солодка Даруся» Марії Матіос також здобулися на бестселерний розголос лише через пару років по журнальній публікації, коли вийшли книжками.
Друге: блискавичний успіх «Джур» засвідчив ефективність видавничих брендів. На час виходу книжки Володимира Рутківського імідж видавництва «А–БА–БА–ГА–ЛА–МА–ГА» сягнув рівня, коли кожна його новинка апріорі варта уваги. А тут ще й попрацювали з позиціюванням книжки: тоді література для підлітків була у величезному дефіциті. Закликаний до ілюстрування «Джур» художник Максим Паленко, здається, став головним у цьому процесі — фактично, він повернув у підліткову літературу справжню сюжетно–портретну ілюстрацію.
І третє, найцікавіше: що ж у самому тексті «Джур» є такого, що раптом вибухнуло через 12 років по першій публікації? Літературний критик Тетяна Щербаченко у цікавій статті (Буквоїд, 29.01.2011) висловлює здогад, що Рутківському «допомогло» радянське відлучення від друкування: він, мовляв, у цьому примусовому мовчанні переосмислив свої письменницькі пріоритети. Тут цілком згоден: так само «випірнув» у модерну літературу, скажімо, Василь Шкляр. Але висновок згаданого критика дивний: «Влучив у яблучко нових закономірностей дитячого читання». І це по тому, як вона пише про слайд–сприйняття (або кліп–свідомість за визначенням філософа Віктора Пролеєва) сучасної дітвори.
Нове у Рутківського — це призабуте читачами старе. Це традиція модерного історичного екшену, що буяла в українській літературі на порубіжжі ХІХ—ХХ століть: твори Юліана Опільського, Адріяна Кащенка, Андрія Чайковського, Олекси Стороженка, Зінаїди Тулуб. Щодо світових зразків, то Рутківського вже порівнювали з Вальтером Скоттом. Я би додав сюди Майн Ріда й Фенімора Купера. Але найближчим аналогом, здається, є Жуль Верн. І тут постає питання: чи «Діти капітана Гранта», або «П’ятнадцятирічний капітан» (історії, подані автором очима підлітків) є якоюсь особливою «юнацькою» літературою? Володимир Рутківський в одному інтерв’ю каже, що якоїсь особливої літератури для юні не існує. Схоже, що так.
Бо «Джури» — це, за великим рахунком, компенсаційна література для усіх тих, хто захоплюється Брюсом Віллісом, Сильвестром Сталлоне, та сьогоднішнім гітом російського ТБ — молодшим Ульяновим, Звіробоєм. Рутківський описує те саме — і чим ніндзя кращі за козаків–характерників?
«Джури» — це щось поміж «Тарасом Бульбою» та радянським кіно–блокбастером «Подвиг разведчика». Наскрізний герой — козак Швайка — професійний розвідник, який нишпорить у татарських тилах. В останній книжці автор відправляє свого спецагента у відставку, бо «засвітився»: «Сам знаєш, не можна тобі показуватися біля Перекопу. Тепер твоя справа — посилати туди тих, кого ти навчив цій справі».
Навчання справи вивідництва — одна з головних сюжетних ліній трилогії. Тут тобі і про екстрасенсорику, і про силу інформації взагалі. Утім автор дбає насамперед не про дорослого читача, а про 12–річного, з віку якого й починається оповідь. Можна сказати, що ракурс усієї розповіді тримається на рівні 1,1 метра — зросту головних персонажів. Сенсорні відчуття дітлахів — звуки, пахощі, фарби, порухи — віддані дуже переконливо (а у третій книжці — й відчуття–флюїди юнаків).
Може, головна принада книжок Рутківського — у цілковитій відсутності дидактики: перед персонажами стоїть лише вибір між обставинами і нечаста реакція якогось «діда» — приблизно, як у Марини і Сергія Дяченків. І тут ми знову повертаємося до питання: чи вважати тих самих Дяченків — і Рутківського — дитячими письменниками? Може, справді, ніякої «дитячої» літератури й не існує?
Ну і трохи для тих, хто «Джур» іще не читав. Ідеться про часи, коли в Україні сталися «погроми, яких Русь не пам’ятала з часів Батия» і «козацтво — це ще заняття, а не соціальний статус», — як пише історик–знавець нашої середньовічної минувшини Наталя Яковенко (Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. — К.: Критика, 2005). Володимир Рутківський описує появу першої січі (ще з малої літери); перших «чайок», усталення професійної науки характерництва; соціальної солідарності (козаки плюс черкаський князь Богдан Глинський); ну і, звісно, першого підводного човна, про що пізніше буде в офіційній історії.
І на останок про мову. Мало сказати, що її можна, даруйте, пити. Сам автор в інтерв’ю сказав так: «Дитина не повинна спотикатися об усіляке стильове «каміння». Стиль для мене — як футбольний суддя. Чим його менше чути на полі — тим краще для самої гри» (ЛітАкцент, 15.03.2010).
Продовжуємо публікувати результати ХІІ Всеукраїнського рейтинґу «Книжка року’2010».
* у правому стовпчику – рейтинґ книжки: кількість набраних балів поділена на кількість експертів у номінації
Твори для дошкільнят і молодших школярів
1. Сашко ДЕРМАНСЬКИЙ. Чудове Чудовисько в Країні Жаховиськ. – К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 288 с.(п)
58,732. Григорій ФАЛЬКОВИЧ. Смик-Тиндик. – Х.: Mikko, 128 с.(п)
37,873. Іван АНДРУСЯК. М’яке і пухнасте; Хто боїться Зайчиків. Сер. «Сучасна дитяча поезія». – Грані-Т, 72+72 с.(п)
32,804. Леся ВОРОНИНА. Хлюсь та інші. — К.: Гранi-Т, 56 с.(п)
29,935. Нове вбрання для короля. За Гансом Християном Андерсеном. – К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 28 с.(п)
24,336. Астрід ЛІНДҐРЕН. Пригоди Еміля з Льонеберґи. Сер. «Золота колекція». – К.: Махаон-Україна, 232 с.(п)
20,477. Юрій БЕДРИК. Тьотя Бегемотя. — К.: Гранi-Т, 48 с.(п)
20,278. Джанні РОДАРІ. Подорож Голубої Стріли. – К.: Махаон-Україна, 176 с.(п)
19,939. Джеремі СТРОНҐ. Вікінг у моєму ліжку. Сер. «Читання для реготання». – Л.: Видавництво Старого Лева, 256 с.(п)
18,6710. Сергій ПАНТЮК. Неслухняники. Сер. «Сучасна дитяча поезія». — К.: Гранi-Т, 48 с.(п)
16,0711. Шел СІЛВЕРСТЕЙН. Лафкадіо – лев, який не злякався мисливців. – Л.: Добра читальня, 112 с.(п)
14,2712. Астрід ЛІНДҐРЕН. Книжка про Лотту з Бешкетної вулиці; Домовичок Нільс Карлсон. – К.: Махаон-Україна, 96+112 с.(п)
13,8713. Наталія ЧУБ. Пригоди рибки Моллі; Кенгуреня Бамсі; Поні, який не хотів побачити море. Сер. «Забавні історії для малят». – Х.: Mikko, 24+24+24 с.(о)
13,0714. Юрій НІКІТІНСЬКИЙ, Міша АЛЕКСАНДРОВ. Таємниця викраденого горщика. – К.: Глоубері Букс, 48 с.(п)
12,87Твори для середніх і старших школярів
1. Володимир РУТКІВСЬКИЙ. Джури і підводний човен. – К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 400 с.(п) 55,47
2. Андрій КОКОТЮХА. Таємниця козацького скарбу. – К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 224 с.(п) 51,60
3. Олександр ГАВРОШ. Галуна-Лалуна або Іван Сила на Острові Щастя. – Л.: Видавництво Старого Лева, 376 с.(п) 34,73
4. Марк ТВЕН. Пригоди Тома Сойєра. Сер. «Шукачі пригод». – К.: Махаон-Україна, 296 с.(п) 23,13
5. Николай ГОГОЛЬ. Вий. – Х.:
Mikko, 128 с.(п) 19,876. Олекса РОСИЧ. Джовані Трапатоні. Сер. «Дивовижні світи». – Л.: Видавництво Старого Лева, 372 с.(п) 18,67
7. Всеволод НЕСТАЙКО. Загадка старого клоуна; Пригода в кукурудзі. – К.: Країна мрій, 272+298 с.(к) 16,53
8. Генрі Лайон ОЛДІ. Шлях меча. «Героїчна серія». – Вінниця: Теза, 362 с.(п) 15,93
9. Сашко ДЕРМАНСЬКИЙ. Царство Яблукарство. Сер. «Пригодницька бібліотека». – Вінниця: Теза, 192 с.(п) 14,73
10.
CIRUELO. Книга Дракона; Феї та дракони. – Х.: Mikko, 128+128 с.(п) 14,6711. Костянтин МАТВІЄНКО. Гроза над Славутичем; Багряні крила. – Вінниця: Теза, 355+316 с.(п) 14,40
12. Микола ТРУБЛАЇНІ. Лахтак. Сер. «Українська дитяча класика». – К.: Грані-Т, 208 с.(п) 13,87
13. Валентин БЕРДТ. Мій друг Юрко Циркуль та інші. Сер. «Класні історії». – Л.: Видавництво Старого Лева, 270 с.(п) 11,93
14. Іван КОТЛЯРЕВСЬКИЙ. Енеїда. – Х.: Ранок, 128 с.(п) 11,13
Розвиваюча та пізнавальна література
1. Океанологія. Правдивий звіт про подорож на «Наутилусі». – К.: Махаон-Україна, 14 с.(п) 36,80
2. Зірка МЕНЗАТЮК. Український квітник. – К.: Грані-Т, 64 с.(п) 36,67
3. Усе про виживання у школі; Усе про виживання у поході. Абетка туриста. – Х.: Ранок, 64+64 с.(п) 34,00
4. Людина. Факти у трьох вимірах. – К.: Махаон-Україна, 14 с.(п) 32,80
5. Олена АПАНОВИЧ. Козацька енциклопедія для юнацтва. – К.: Веселка 29,93
6. І.ПУСТИННІКОВА, Н.БЕЗПАЛОВА. Середньовічні замки Європи. – Х.:
Mikko, 160 с.(п) 28,807. Галина МАЛИК. Чому я хлопчик? Як ти народився; Чому я дівчинка? Для чого потрібні тато й мама. – К.: Книжковий хмарочос, 16+16+16+16 с.(о) 23,60
8. Море. Сер. «Велика енциклопедія «Махаона». – К.: Махаон-Україна, 352 с.(п) 23,20
9. Оксана СКЛЯРЕНКО. М’яка іграшка своїми руками. – Х.:
Mikko, 88 с.(п) 22,3310. Т.КОХАНІЙ. Світ морів та океанів. – Х.: Ранок, 288 с.(п) 22,13
11. Большой визуальный словарь. Русский. Украинский. Английский. Немецкий. Французский. Испанский. – Х.: Книжковий «Клуб сімейного дозвілля», 640 с.(п) 21,47
12. А.А.КЛІМОВ. Моя Батьківщина – Україна. Сер. «Велика ілюстрована енциклопедія». – Х.: Ранок, 144 с.(п) 18,47
13. Анна КЛЕЙБОРН. Історія винаходів. – К.: Країна мрій, 96 с.(к) 16,87
14. Ненсі РОУЗ. Найкраща подружка. – Х.:
Mikko, 168 с.(п) 16,67
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
