Фабула трагічної події, яка сталася 22 червня минулого року в центральному дніпропетровському парку імені Лазаря Глоби, дискусій нібито не викликала. Тричі судимий 27–річний Віктор Скворцов ударом ножа позбавив життя однолітка, колишнього співробітника міліції і спортсмена Костянтина Л. Рецидивіст убив молодого батька, людину в усіх відношеннях позитивну, — які тут можуть бути розходження в оцінках? Але обидві сторони інциденту трактують його причини по–різному. Мати Віктора Скворцова Людмила Олександрівна й адвокат Віктор Шведун запевняли автора в тому, що двоє нетверезих незнайомців самі зненацька напали і намагалися скинути хлопця з пішохідного моста в озеро. Захищаючись, той показав ножа, але нападників це нібито розізлило ще більше. І Костянтин Л. у сутичці на ножа у руці Скворцова фактично наштовхнувся. В іншої сторони пояснення свої: Костянтин Л. із приятелем невдало пожартували над незнайомим їм Віктором, і той ні з того ні з сього накинувся на них із ножем.
Трагедія на рівному місці
«Вбито мого сина Костю — здорового, красивого, дуже порядного хлопця. Лишився трирічний синочок сиротою. Моя дружина тихо божеволіє з горя, плаче щодня. Я перестав спати з дня загибелі сина... Хто з людей пережив подібне — мене зрозуміє. Хто не пережив, не зрозуміє — це буде розмова глухого з німим», — написав батько загиблого на одному з інтернет–сайтів.
Правоохоронці затримали Скворцова вже наступного дня завдяки кримінальній біографії: на місці вбивства знайшли пакет із соняшником з відбитками пальців Віктора, які звірили з базою даних. Після звільнення з місць позбавлення волі у вересні 2008 року ця, третя його судимість за крадіжку мала бути погашена тільки у вересні 2010–го.
Мимоволі виникає запитання: чому Скворцов гуляв у парку з ножем після 23–ї години? Його мати каже, що Віктор працював обвалювальником м’яса в одному з магазинів, звідки його звільнили тижнів за три до трагедії. І його цивільна дружина немовби знайшла нову роботу. Отож Віктор вирішив піти до знайомих нагострити ножа, бо у них був точильний верстат, чомусь обравши для цього пізній час...
Зрештою, слідство кваліфікувало діяння Скворцова як навмисне вбивство і передало справу до Кіровського райсуду Дніпропетровська. Проте до розгляду її по суті так і не дійшло. А сам обвинувачуваний Скворцов у залі судового засідання жодного разу не побував.
Історія хвороби
У перебіг подій зненацька втрутилася хвороба. У слідчому ізоляторі № 3 у Віктора в результаті обов’язкового медичного обстеження виявили справжній букет захворювань: і гепатит, і туберкульоз, і навіть ВІЛ–інфекцію та багаторічну полінаркоманію. Пізніше до цього переліку додадуться анемія, кахексія, легенево–серцева недостатність і ще бозна–що. Але найбільше вражає застереження медиків: «Прогноз для життя несприятливий». І хоча хлопець опинився у багатопрофільній лікарні СІЗО, медики виявилися безсилими самотужки справитися з такими недугами. Зрештою, керівництво СІЗО і медсанчастини звертається до суду з клопотанням «про зміну запобіжного засобу з метою переведення Скворцова до спеціалізованої протитуберкульозної установи системи Міністерства охорони здоров’я». Суд клопотання задовольнив. Категорично проти був лише батько загиблого. Тож обвинувачуваний у навмисному вбивстві опиняється фактично на свободі — підписка про невиїзд арештом уже не є.
«За великим рахунком, я такого рішення приймати б і не міг, бо клопоталися про зміну запобіжного засобу особи, які не є сторонами у кримінальній справі, — зізнався «УМ» суддя Кіровського райсуду Олег Ходасевич. — Отож вчинили ми насамперед із позицій гуманності».
Лікування підсудного Скворцова з листопада минулого року продовжили в обласному протитуберкульозному диспансері. Цивільна дружина Віктора Тетяна відтоді фактично поселилася з ним. «Побачивши коханого, я була вражена його зовнішнім виглядом, — розповідає вона. — Весь осунувся, руки страшно поколоті й у великих синцях. Вітя мені відразу заявив, що його хочуть заколоти». Дівчина наводить переконливий аргумент: із Віктором вона прожила рік і на здоров’я не скаржиться, хоча при встановленому Скворцову діагнозі недуга мала б передатися неодмінно. До того ж обвалувальники м’яса мають регулярно проходити медичну комісію. Востаннє Віктор це зробив 25 травня 2010 року, тобто, за місяць до трагедії. І флюорограма, і аналізи нічого загрозливого для здоров’я не показали.
Оголосити в розшук...
Як розповів «УМ» головний лікар комунального диспансеру Костянтин Бордюг, здоров’я Скворцова вони підтягнули. І коли суд поцікавився, чи може хворий брати участь у судових засіданнях, відповіли ствердно, наголосивши тільки на тому, що в підсудного має обов’язково бути марлева пов’язка на роті і доставляти його необхідно легковим автотранспортом. Але далі відбувається щось незбагненне: Скворцов у суді у призначений час не з’являється. І хоча прийшли його адвокат і співмешканка, суддя це розцінює як неявку без поважних причин і оголошує підсудного... у розшук. Знайти Скворцова не складно — з протитуберкульозного диспансеру він не зникав. І це підтвердив «УМ» пан Бордюг.
За словами ж співмешканки Тетяни, суд зробив запит стосовно здоров’я Віктора... не за тією адресою. Таня буквально вимолює відповідь з цієї установи про те, що сталася помилка. А вже у диспансері за 15 хвилин до початку судового засідання таки отримала відповідь про можливість Віктора брати участь у судовому засіданні. І навіть встигла на суд, щоб почути... оголошення Віктора у розшук.
Наступне судове засідання було призначене на 17 січня 2011 року. За словами судді Ходасевича, підсудного знову не доставили з невідомої причини, і він призначив наступне засідання на 15 лютого... Адвокат Віктор Шведун після цього заявляє про необхідність відводу судді.
...живий труп!
Відчуваючи біду, Людмила Скворцова буквально завалює керівництво СІЗО № 3 зверненнями (які вже не реєструють) про необхідність належної медичної допомоги її синові. Їде до Києва, де офіційно звертається до багатьох інстанцій — від Президента до Уповноваженого ВР із прав людини. І домагається свого — зі столиці до СІЗО № 3 їде компетентна комісія. А 26 січня Віктора без рішення суду, але під конвоєм буквально занесли (!) до палати обласного диспансеру. «Це був живий труп — одна шкіра і кістки, — розповів «УМ» Юрій, один із тих, хто провів з Віктором останню у його житті добу. — Спершу він був ще при свідомості, а потім став згасати...»
Вжахнулася, побачивши свого коханого, і Тетяна. «Дихає, як пес, щелепа обвисла, говорить — таке відчуття, немов видає звуки зсередини, — дотепер дівчина не може про це розповідати спокійно. — І знову повторював: «Вони мене закололи».
Костянтин Бордюг із цього приводу зізнався «УМ»: хворого підсудного без судового рішення вони приймати не повинні взагалі. Але Скворцова доставили під вечір, коли головлікаря вже не було. Доставили помирати, бо, за свідченням Костянтина Дмитровича, шансів на порятунок хворий не мав. На підтвердження своїх слів пан Бордюг навів інший приклад: за кілька днів із цього ж СІЗО до них доставили теж важку підсудну, але вони «живого трупа» категорично відправили назад.
Старший інспектор Дніпропетровського облуправління з питань виконання покарань Ярослав Костюченко каже, що випустити хворого Скворцова зі стін СІЗО просто не встигли. Але в це важко повірити, адже Скворцов згасав не день і не два. За словами пана Костюченка, про свої болячки за ґратами відразу повідомив сам підсудний, і перше ж медичне обстеження підтвердило туберкульоз.
Рідні ж і близькі покійного Скворцова наполягають на іншому. Тим більше що таємничо зник знімок флюорограми Віктора Скворцова від 25 травня 2010 року, де жодних проявів туберкульозу не видно. Його нібито забрали... конвоїри з СІЗО. Людмила Скворцова після цього зробила запит до поліклініки за місцем проживання з проханням надати описання цього знімка. Але звідти відповіли зовсім про інше — неможливість оголосити діагноз без згоди самого хворого. А потім заявили про відсутність описання взагалі.
Подібні факти справді породжують багато питань. Тим більше що людина, яка перебуває під судом, має право на людське до себе ставлення. З іншого боку, здригаєшся від слів батька загиблого Костянтина Л. на інтернет–сайті: «Скворцов... сам обрав свій шлях, шлях нелюда, і пройшов по ньому за своїм бажанням — до кінця, і не треба з хворої голови перекладати на здорову і шукати на стороні винних. Винен він і його батьки в усьому, що з ним сталося. Будь він проклятий і проклятий весь рід до сьомого коліна!!!».
Рідні та близькі ж Скворцова намагаються довести, що Віктор був доброю і чуйною людиною, звинувачуючи у його смерті керівництво СІЗО. Мати, брат покійного разом із його співмешканкою Танею навіть провели гучну прес–конференцію. Громадськість дивувалася: де, мовляв, ще таке побачиш, коли тричі судимого молодика, якого вчетверте притягували до кримінальної відповідальності за навмисне вбивство, так би натхненно і публічно захищали?!
Справді, навіть на тлі нечуваного людського болю не слід забувати, що останню крапку у цій сумній і страшній історії може поставити тільки суд. Проте тепер уже не поставить... Та й чи доречно нині говорити про крапку? Адже зі смертю підсудного Скворцова проблеми і СІЗО, і медицини в цілому, і нашого правосуддя тільки оголилися.