Айсберги напоять Африку

Нестача чистої питної води завжди була великою проблемою людства, а в наші часи виросла до одного з головних глобальних питань. На початку ХХІ століття близько мільярда мешканців Землі взагалі не мають доступу до чистої води. І це в той час, коли на планеті існують гігантські резервуари прісної вологи — айсберги. Відколюючись від льодових шапок Арктики та Антарктиди, тисячі крижаних гір дрейфують океанами, доки не розтануть, змішавшись із солоними морськими хвилями. А тим часом питної води, яка таким чином втрачається безслідно, з лишком вистачило б для задоволення потреб усього людства.

Науковці давно замислювалися над тим, як використати воду з айсбергів для напування «спраглих» регіонів. І ось нарешті, після десятків років теоретичних розмірковувань, справа переходить у площину практичної реалізації. Гігантську крижану гору відбуксують вiд узбережжя Гренландії до Канарських островів, де вона має стати джерелом найчистішої у світі питної води для частини Канарських островів та приморських курортів Марокко.

Доставка питної води за 150 днів

Реалізує цей пілотний проект група вчених із Франції, Великої Британії, Норвегії та Данії. Очолює її 84–річний французький науковець Жорж Мужен, який віддав більше 40 років свого життя вирішенню питання використання айсбергів як джерела питної води. До складу наукового комітету проекту входять провідні світові гляціологи (льодознавці), океанологи та фахівці з суміжних галузей науки, передусім фізики.

У разі успішної реалізації цього плану, води, яка міститься в такому айсберзі, вистачить для задоволення річних потреб 30 тисяч осіб. На додачу до всього льодова гора має стати ще й джерелом... електричної енергії, яку можна виробляти завдяки різниці температур криги та більш теплих вод Атлантичного океану.

Регіони Канарських островів та Північно–Західної Африки відчувають гострий дефіцит питної води — зараз для її видобутку там використовують метод опріснення морської. Окрім того, найбільш перспективними місцями планети, які відчувають брак води, для транспортування до них айсбергів є Намібія в Африці, захід і південь Австралії, а в Америці — Чилі, Перу та американський штат Каліфорнія.

Комп’ютерне забезпечення та тривимірне моделювання проекту здійснює французька фірма Dassault Systеmes. Змоделювавши увесь процес на комп’ютері, вчені з’ясували, що айс­берг вагою сім мільйонів тонн можна відбуксирувати з узбережжя Гренландії до узбережжя Африки приблизно за 150 днів. Транспортування полегшать наявні між точками «відправлення та доставки» океанські течії, а для захисту від танення під сонячним промінням льодову гору, яку тягнутиме морський буксир, прикриють покривалом з ізотермічного полотна.

Пунктом відправлення має стати, власне, не Гренландія, а Ньюфаундленд. Між цими островами є постійна сильна океанська течія, яка з’єднує їх майже прямою лінією, що має значно знизити вартість транспортування айсберга. Маршрути дрейфу крижаних гір цим шляхом добре вивчені «Льодовим патрулем» (Ice Patrol) — міжнародною службою безпеки судноплавства.

Один буксир замість 100 танкерів

Розроблений командою Мужена метод транспортування призначений для айсбергів циліндричної форми — оптимальної для буксирування. Брили льоду бувають іще пірамідальними, ребристими тощо, але їх перевозити незручно. В Антарктиці практично всі айсберги є циліндричними, а в арктичних широтах вони трапляються переважно між Гренландією та Лабрадором, а також південніше на схід від Ньюфаундлендських островів.

Виникає резонне запитання: чому б питну воду не видобувати в місці скупчення айсбергів, а вже потім транспортувати її до місця призначення танкерами? Відмовитися від такого методу довелося через дві причини. По–перше, у місцях скупчення айсбергів немає енергоносіїв для їх розтоплення. По–друге, транспортування самого айсберга обходиться значно дешевше. Для прикладу: щоб перевезти воду з арктичного айсберга вагою 10 мільйонів тонн знадобиться від 50 до 100 великих танкерів. Натомість для перевезення самої крижаної брили вистачить одного буксира тяговою силою 130 тонн.

Ризик того, що під час транспортування айсберг розколеться на дві чи більше частин є мінімальним, оскільки методом радіозондування льоду можна обирати для перевезення лише такі крижані брили, для яких виключено загрозу фрагментації. У сучасному судноплавстві використовують канати такої міцності та гнучкості, що загрози перетирання каната льодом та його розриву теж можна не боятися.

Після прибуття на місце призначення айсберг поставлять на якір неподалік узбережжя та працюватимуть на ньому як на морській платформі. Згодом науковці сподіваються розробити практичну методику й для транспортування найбільших арктичних айсбергів вагою понад 30 мільйонів тонн, а може, навіть крижаних гір з Антарктиди, вага яких інколи перевищує 600 мільйонів тонн. Проте поки що такі плани — у дуже віддаленій перспективі.

Льодові мрії на екрані

Наприкінці грудня на екрани французьких кінотеатрів вийшов тривимірний документальний фільм про піонерські дослідження Жоржа Мужена та його однодумців під назвою Ice Dream, the Iceberg Project («Льодові мрії: проект «Айсберг») у постановці французького кінодокументаліста Жана–Мішеля Корільйона. В інших країнах світу ця стрічка вийде або вже вийшла у прокат у першому кварталі цього року.

Знімальна група Корільйона витратила на створення фільму два роки. Зйомки відбувалися на просторах від Гренландії до Ньюфаундленда і від Канарських островів до Швейцарії. Кінематографісти задокументували захоплюючу подорож Мужена та його колег через Атлантичний океан у спробах спіймати свою мрію: перетворити айсберг на питну воду. При цьому за напругою цей документальний фільм не поступається найкращим пригодницьким стрічкам.

ДОСЬЄ «УМ»

Жорж Мужен

Народився у місцевості Сен–Мало на острові Ньюфаундленд, що входить до складу однойменної канадської провінції. Головним заняттям мешканців містечка була риболовля. Батько майбутнього вченого тримав майстерню з ремонту рибальських човнів та траулерів.

Мужен здобув вищу освіту й диплом бакалавра мистецтв і ремесел у Франції. Його першим великим проектом було переобладнання 1947 року списаного із вжитку американського корабля у французьке полярне дослідницьке судно, яке отримало назву Commandant Charcot. Під час цієї роботи Мужен познайомився з Полем–Емілем Віктором, що поклало початок їхній дружбі та спільному захопленню дослідженнями Антарктики.

Пізніше Жорж спільно із саудівським принцом Мохаммедом аль–Фейсалом заснував компанію ITI Company (абревіатура від англійського Iceberg Transport International — «Міжнародне транспортування айсбергів»), яка розробила способи транспортування циліндричних айсбергів через Атлантику.

Проте ще до початку практичної реалізації проекту вийшов із компанії з огляду на розбіжності та суперечки зі своїм саудівським спонсором.

З 2003 року Мужен займався службами океанічних прогнозів та розробки і використання морських ресурсів, передусім у галузі офшорного видобутку нафти. Кілька років тому він вирішив повернутися до втілення мрії свого життя: практичної експлуатації айсбергів як джерел питної води.

ЮРИДИЧНЕ ПИТАННЯ

Айсберги — не дармовий товар. Вони є власністю тієї країни, в територіальних водах якої перебувають на даний момент. Але вийшовши у відкрите море, крижані гори набувають морського статусу rex nullius, тобто «без власника».

ВПЛИВ НА ОКЕАН

Щороку Світовий океан поповнюється 300—500 мільярдами тонн талої води з айсбергів. Але використання крижаних гір на суші не вплине на загальний рівень Світового океану. Людство експлуатуватиме для своїх потреб лише незначну частку айсбергів — кілька тисячних від вказаних обсягів.