Пам’ять видатного українського громадського діяча, політв’язня, ініціатора створення Української національної асамблеї Анатолія Лупиноса минулих вихідних вшанували у Черкасах, Сумах, Львові та Києві. На Байковому кладовищі у Києві зібралося близько ста людей, серед яких — «унсовці», представники духовенства УПЦ КП, Спілки офіцерів України. У заході також взяв участь син Лупиноса Микола, який зараз навчається в Умані.
У Києві панахиду відспівував Єпископ Євстратій (Зоря). УПЦ КП ставиться з особливою шаною до пам’яті пана Анатолія, який свого часу заснував орден Архістратига Михаїла при Київському патріархаті й доклав чимало зусиль задля його становлення (зокрема у 1990–х, коли точилася боротьба за Володимирський собор). Свою повагу до діяча засвідчили й інші виступаючі — політв’язень Василь Овсієнко, голова Спілки офіцерів В’ячеслав Білоус, представники братніх народів, за свободу яких теж боровся Анатолій Лупиніс, та керівники УНА–УНСО.
Після панахиди учасники акції відвідали могили інших політв’язнів України та борців за її волю — Стуса, Тихого, Світличного, підійшли до могил хлопців з УНА–УНСО, які загинули на Кавказі (Лупиніс також вів активну неофіційну політику України проти свавілля Москви в Нагорному Карабасі, Грузії і Чечні).
ДОВІДКА «УМ»
Анатолій Лупиніс народився 21 липня 1937 р. у селі Новоолександрівка Червоноармійського району Донецької області, де проживали його батьки після втечі з сибірського табору. У жовтні 1956 р. за організацію студентських виступів Лупиноса заарештували. Київський суд засудив його до шести років ув’язнення.
1957 р. за активну участь у страйку в сьомому таборі Дубравлагу з вироком за «антирадянську агітацію та пропаганду, організацію контрреволюційного саботажу» Лупиніс отримав ще десять років ув’язнення. Покарання відбував у Володимирській закритій тюрмі та у спецтаборі особливого суворого режиму №10. Після тортур у Володимирській в’язниці був паралізований.
Повністю відбувши термін, у 1967 р. Лупиніс вийшов на свободу. По двох роках лікування він зміг рухатися з допомогою милиць й одразу ж вступив на економічний факультет Української сільгоспакадемії. 11 травня 1971 р. за виступ біля пам’ятника Тарасові Шевченку в Києві Лупиноса знову заарештував КДБ. Із нового ув’язнення він звільнився лише 1983 р. Одразу ж включившись у підпільну активну роботу, Лупиніс стає ініціатором створення асоціації «Зелений світ», українського Меморіалу, членом ініціативної групи зі створення Народного Фронту (пізніше Руху) України. Але, зрозумівши безперспективність угодовської позиції, на які переходили всі без винятку «перебудовчі» структури, спільно з революційною молоддю ініціював створення Української міжпартійної асамблеї, яка з його ж ініціативи перетворилася спочатку на Українську національну асамблею, а пізніше — на УНА–УНСО.
Помер 5 лютого 2000 р. Похований на Байковому цвинтарі в Києві.