Канал СТБ — один iз небагатьох, де сповідують принцип доступу до новиннєвої інформації усіх, і людей iз вадами слуху також. (Фото надане прес–службою каналу СТБ.)
Хто, просидівши трохи перед телевізором, чи постійно чи почасти, відчайдушно не відмахувався від потоку пропагандистських маніпуляцій можновладців, жахливих чи надто «солодких» новин та надміру розважайлівки: «Краще б не чути...»? І прагнення, продиктоване надміром телепропозицій, що далеко не завжди відповідають нашому світосприйняттю, можна преспокійно вдовольнити. Але в Україні живе близько 2 мільйонів дорослих та 600 тисяч дітей, які можуть не вимикати телевізор хоч 24 години на добу, бачити зображення, але не чути — бо це люди з вадами слуху. Ця категорія людей з особливими потребами розуміє зміст телекартинки, якщо внизу чітко читаються титри або додатково на екрані з’являється перекладач жестової мови. І з першим, і з другим у ефірі вітчизняних телеканалів — не густо. А те, що проблеми кількох мільйонів людей iз вадами слуху ігнорують на найвищому рівні, яскраво демонструє телетрансляція новорічного привітання Президента України, яке готували служби глави держави, — промова в ефірі з’явилася без титрів.
Можна вважати, що цивілізована Європа на практиці стовідсотково продемонструвала толерантність до нечуючих і сприйняла їх як невід’ємну та рівноправну частину усієї спільноти, коли у 2009 році дебати першого засідання нового скликання Європарламенту відкрив перший його нечуючий депутат 34–річний юрист Адам Коса з Угорщини, який говорив з колегами мовою жестів — через перекладача. Люди з вадами слуху представлені у законодавчих та виконавчих інституціях Греції, Бельгії, Австрії. Нормативно–правові документи, що адаптують чуючий світ до потреб тих, хто має проблеми зі слухом, зокрема у сфері телебачення, з’явилися значно раніше. Так, наприклад, Франція почала перейматися цими проблемами ще у 1986 році.
Навіть сусідню Росію у цьому питанні ставили за приклад нечуючі, що брали участь у засіданні «круглого столу» «Забезпечення прав людей iз вадами слуху в українському телепросторі», який організували Нацрада України з питань телебачення та радіомовлення та громадська рада при ній. Щоправда, новорічне телепривітання президента Медведєва з субтитрами — не показник. За результатами опитування Всеросійського центру вивчення суспільної думки, 87 відсотків росіян вважають несправедливим і неналежним ставлення до інвалідів у тому числі і людей iз вадами слуху. Незадоволена кількістю адаптованого до своїх потреб телеефіру спільнота нечуючих РФ запустила сайт gluxix.net. Але після того, як російському президенту під час прямої лінії поставили не надто приємне запитання про ігнорування прав нечуючих, у Росії не лише субтитрують телезвернення першої особи, — минулого року субтитрування субсидіювали із бюджету; регулярне фінансування випуску субтитрів прописане у новій федеральній програмі «Доступне середовище» на 2011—2015 роки.
Андрій Пишний, екс–заступник секретаря вітчизняної Ради національної безпеки й оборони, який два роки тому зі світу нормально чуючих перейшов у категорію нечуючих, каже, що в Україні навіть неможливо знайти офіційну статистику людей, що мають вади слуху. Приблизно — 2 млн. дорослих і 600 тисяч дітей — це аналогія з офіційними російськими восьми відсотками від усієї кількості населення. Не можна сказати, що у нас немає нормативів, що декларують цивілізоване ставлення до нечуючих, діє відповідна міжнародна конвенція. Андрієві Пишному через суд — після майже річної тяганини — навіть вдалося домогтися визнання протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів у питанні прийняття порядку субтитрування та сурдоперекладу телепрограм. Але як домогтися виконання рішення Вищого адміністративного суду?
Нечуючі в Україні, на перший погляд, навіть у вигіднішому становищі, ніж ті ж росіяни. Бо, за законодавством, що захищає вітчизняного виробника і яке ще поки ніхто не відміняє, телеканали, як правило, субтитрують російськомовні фільми і проекти. Утім Андрій Пишний каже, що, почитавши такі субтитри уважно з півгодини, можна з’їхати з глузду. Неякісне субтитрування для «галочки» на вітчизняному ТБ, яке часто малочитабельне через фон і малий розмір шрифту, — це те, що своїми очима люди з вадами слуху тестують постійно. І то за умови, що на рядок, який рухається, не «наїжджає» реклама. Друга проблема — немає координатора чи організатора, державного органу чи громадської організації нечуючих, котрі би потурбувався про позначення протитрованих проектів чи фільмів у програмах телепередач. І тому нечуючі або самотужки ловлять підходящий контент, або повідомляють знайомим про його показ в ефірі есемесками.
Ще одна незручність — або денний показ відносно адаптованих проектів, або показ новин iз сурдоперекладачем опівночі («Репортер» Нового каналу, «Вікна» — СТБ). «Складається враження, що телевізійники вважають, що нечуючі удень не працюють, а вночі не сплять», — іронізує Андрій Пишний.
Як правило, у світі забезпечують інформаційні потреби людей із вадами слуху громадські мовники. На нашому державному каналі — Першому Національному — новини із сурдоперекладачем у найзручніший час — о 21.00. Тут навіть мовою жестів показували пісенний хіт–парад «Національну двадцятку». Нечуючим це видалося абсурдом, а ті, хто навчає дітей жестовій мові, просили записи ефірів для використання як навчального відеопосібника.
І в нечуючих телеглядачів дуже різні смаки. Одні хочуть дивитися реаліті–шоу «Міняю жінку» чи «Без мандата», але ні ці, ні інші проекти власного виробництва «1+1» не субтитрує і не «навантажує» картинкою з перекладачем жестової мови. Іншим потрібні дитячі, пізнавальні програми, але їх загалом на вітчизняному телебаченні мало, а адаптованих — і поготів.
У Верховній Раді ще влітку минулого року було зареєстровано розроблений Держтелерадіо проект закону №6618 про внесення змін до двох галузевих законів «Про телебачення і радіомовлення» і «Про Національну раду з телебачення і радіомовлення». Чиновники пропонують, щоб Нацрада з питань телебачення і радіомовлення, ліцензуючи мовників, визначала частку обов’язково субтитрованих програм — щонайменше 5 відсотків (у світовій практиці вона варіюється у межах від 5 до 20 відсотків). Також передбачається відповідальність телеканалів за достовірність сурдоперекладу. Щоправда, у законопроекті не зазначено, у який час субтитровані та перекладені мовою жестів програми мають виходити в ефір. (Це означає, що вони, як ті ж дитячі проекти, можуть потрапити у дуже ранній чи нічний ефіри, коли є небагато бажаючих дивитися телевізор).
Позицію комерційних мовників до проблеми на уже згадуваному засіданні «круглого столу» озвучив заступник голови правління СТБ Анатолій Максимчук, який вважає, що держава повинна знайти способи позитивно стимулювати комерційні канали, щоб вони адаптували ефір для людей із вадами слуху: «Силою нічого не досягнеш, тут потрібен діалог». Між іншим, комерційні канали у багатьох європейських країнах не мають юридичних зобов’язань щодо субтитрування, а зрозумілі для нечуючих телепрограми там показують.
«Восени минулого року ми отримали листа зі спеціальної школи для дітей із вадами слуху міста Хмельницького з проханням зробити зрозумілими для нечуючих футбольні матчі,— розповідає «УМ» Олександр Денисов, директор телеканалу «Футбол», ведучий програми «Футбольний уїк–енд». — Спочатку планували залучати сурдоперекладача у лютому 2011 року, з виходом нового сезону програми. Але потім вирішили не зволікати, і для тих, хто так любить дивитися футбол, але не має змоги почути його, започаткувати переклад на мову жестів понеділкових випусків програми уже у листопаді 2010 року. Ця ініціатива не зробила проект суттєво дорожчим. Певні складнощі були, але це були не технічні нюанси, — їх диктувала необхідність зробити все у короткі терміни, за 2 тижні. Новий сезон «Футбольного уїк–енду» розпочнеться 20 лютого, і, звичайно, проект продовжить вихід із перекладом на мову жестів. Вихід інших спортивних програм із таким перекладом поки що не плануємо. Але коли будемо запускати нові проекти власного виробництва, обов’язково проаналізуємо, що найбільше зацікавить і нечуючих глядачів».
«Переклад на мову жестiв випуску новин здорожчує його рівно на зарплатню перекладача–дактилолога (так називають сурдоперекладачів офіційно), бюджет на їхній гардероб та грим, — розповідає виконавчий продюсер інформаційної програми «Вікна–новини» каналу СТБ Ольга Кисла.— На каналі працює дві людини — по тижню. Завантаження невелике — 2—2,5 години. Коли закривали вранішній випуск новин, де також працювали сурдоперекладачі, їх не скоротили — керівництво телеканалу і надалі переконане, що новини повинні бути доступні всім, оскільки кожен має право на інформацію».
... У керівництва держави Україна і законодавців — на телеекрані видно — інші переконання. n
Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>
Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>
Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>
Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>
Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>
У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>
