«У довгій історії Львова найславетніші її сторінки пов’язані з моментами, коли місто випромінювало свої впливи на максимально великі території та слугувало символом змін на краще для максимальної кількості людей через служіння та переконання. Так було, зокрема, у 1989—1991 роках, коли Львів стояв на чолі боротьби проти комунізму та за незалежність. І навпаки: Львів моментально маргіналізується і занепадає, коли він не веде за собою, а протиставляє себе іншим – чи то з вибору самих львів’ян, чи то з примусу центральної влади», — зауважують у своєму зверненні члени вільного зiбрання львiв’ян — Унівської групи, серед них Ярослав Грицак, Ярослав Рущишин, Євген Глiбовицький, Мирослав Маринович, Олександр Фільц.

Можливо, ця думка образить нашу опозицію, але після вівторкового голосування за зміни до Конституції доводиться діагностувати: змістовної опозиції в Україні нема. Основний закон не вдалося б переписати, якби до голосування не долучилися депутати із фракцій меншості. Йдеться не тільки про «тушок», а й про поважних депутатів, професіоналів, представників патріотичних партій. Навіть тих, кого ніколи не запідозриш у бажанні відстоювати шкурні інтереси чи перебігти в «синю» більшість. Ціна питання — 12 голосів. Якби їхня рука не смикнулася — проект конституційних змін провалився б, і в березні Україну чекали б вибори. Саме це передбачала Конституція–1996, яку з попелу підняв Янукович, відмив її та підпер собі президентського стільця.

Новина про перенесення парламентських виборів на осінь 2012 року застала Володимира Ар’єва за океаном. Народний депутат із фракції «НУНС» перебував там у відрядженні з низкою колег. Природно, Ар’єв не міг проголосувати за внесення змін до Конституції. Тому для того, щоб довести свою непричетність до вівторкових, Ар’єв сфотографувався із власною карткою на тлі аеропорту.