На передньому плані (зліва направо) — голова Котелевської райдержадміністрації Тетяна Корост, мер Полтави Олександр Мамай і голова обласної ради Іван Момот. (автора.)
Серед кількох влаштованих у Полтаві заходів зі вшанування Героїв Крут найпомітнішим став вечір пам’яті юних борців за волю України в актовій залі школи мистецтв. Із цієї нагоди в обласному центрі відбулися також «круглий стіл», презентація книги «Україна у вогні революції», хода зі свічками. Однак усі згадані акції організовували активісти патріотичних громадських організацій — жодну з них не «пожалували» бодай своєю присутністю повпреди обласної та міської влади. Причому якщо раніше в ці січневі дні хоча б «для галочки» третьорядні чиновники мерії приєднувалися до організованого ними «за рознарядкою» студентського покладання квітів до пам’ятника Українським загиблим козакам, то тепер про знакову «крутянську» дату ті ж таки посадовці взагалі «забули».
Хоча, нагадаємо, вшановувати полеглих за Україну героїв 29 січня владу всіх рівнів зобов’язує датований 15 січня 2007 року указ Президента Віктора Ющенка, якого ніхто не скасовував. За таких обставин велемовні привітання нинішнього глави держави Віктора Януковича з Днем Соборності на бігбордах, якими й досі «обставлена» Полтава, виглядають справжнісіньким фарисейством. Бо ж без таких, як під Крутами, подвигів не було б ні Акта злуки, ні Соборності, ні самої незалежної України...
Але полтавська влада вже, здається, не може не тільки без «песької» (саме це слово вживав у подібних випадках видатний гетьман Іван Мазепа) запопадливості перед офіційною Москвою (не дай Боже в Кремлі щось «не те» подумають про вшанування героїв спротиву російськобільшовицьким окупантам) та її київськими холуями, а й без того, щоб у такі дні не наплювати в душу кожному свідомому українцеві. Тож саме в День пам’яті Героїв Крут мерія влаштувала у центрі міста найгучніше і тепер уже традиційне Свято сала, яке обурило багатьох земляків — патріотів своєї держави.
На ньому презентували навіть сало з родзинками. Хоча найголовнішими «родзинками» тих, м’яко кажучи, недоречних для такої дати «народних гулянь» були безкінечні «фоткання» з мером Олександром Мамаєм (крім нього, у цьому «святі шлунка і живота» брав участь голова обласної ради Іван Момот), «шароварні» пісні й «кнурячі» жарти зі сцени та масова пиятика у самісінькому серці так званої «духовної столиці України». Наша газета вже повідомляла про те, що спочатку це «сальне» свято чиновники міськвиконкому запланували на День Соборності, та в останній момент перенесли нібито у зв'язку з трауром по смерті колишнього мера Анатолія Кукоби.
Однак, за їхнім задумом, жерти сало, запивати його горілкою у громадському місці на очах у сотень дітей і слухати баєчки про пікантні пригоди кнурів та кумів треба саме в День памяті Героїв Крут... Зрештою, велосипеда в цьому вони не винаходили. Бо ж учорашня БЮТівська влада Полтави на чолі з відомим українофобом Андрієм Матковським також не відмовляла собі в задоволенні влаштовувати аналогічні велелюдні «свята шлунка» під час постів, піснями про галушку глушити молитви у найбільшому православному храмі й пиячити на меморіальній садибі Івана Котляревського.
Кремлівський цар Ірод, прикидаючись миротворцем, винайшов нову формулу брехні, твердячи, що, мовляв, «русскіє і украінци — єдіний народ». Але ж звідки тоді споконвічна війна вовків в овечій шкурі проти нашої Вітчизни, чому геніальний Василь Симоненко писав: «Україно, ти моя молитва, ти моя розлука вікова, гримонить над світом люта битва за твоє життя, твої права»? >>
Весна вже покликала господарів у поле. На базарах не проштовхнутися: люд вибирає насіння та міндобрива, шукає, чим би земельку покропити, щоб бур’яни не росли і зайвий раз не брати сапу до рук. «Візьміть ще оцей перепарат, під корінь внесете. Він стимулює ріст і зміцнює рослину», — припрошує продавець молоду жіночку, яка купує яскраві пакети з імпортним насінням. >>
У 2012 році в лісовому урочищі поблизу села Мощена, що біля Ковеля, з’явилося нове військове кладовище. Навесні 1944 року тут точилися кровопролитні бої за Ковель, тому солдатських поховань у цій місцині є ще чимало. Відшукати їх і навіть ідентифікувати — справа благородна й необхідна. Бо війна справді не закінчена доти, доки не похований її останній солдат. >>
На початку ХХ століття Українська держава відновила свою незалежність, яку два її історичних сусіди — західний (Польща) та північний (Росія) — хитрощами, підступністю та збройною агресією ліквідували, а Україну загарбали та поділили між собою. >>
Як відомо, минулорічної весни наше Міністерство культури заявило про необхідність створення в Україні музею тоталітаризму, який би розкривав весь масштаб злочинів комуністичного режиму проти українського народу. >>
Лубенський благодійний фонд «Надія і Батьківщина» впродовж багатьох років розшукує в Україні громадян, які під час Другої світової війни були вивезені на примусові роботи до Норвегії, і підтримує творчі контакти з відповідними норвезькими установами. >>
