Смак чужого хліба

Авантюрна ідея, яку впродовж останніх років наполегливо обстоює влада і проти якої так само послідовно виступають незалежні експерти, стає реальністю. В Україні створено державного оператора з експорту зерна — компанію «Хліб Інвестбуд». Уже до кінця нинішнього року ця структура планує закупити 3 млн. тонн збіжжя, на що витратить 3,7 млрд. гривень. Передбачається, що це зерно відправлять на експорт — умовно державний оператор, на відміну від «недружніх» конкурентів–приватників, зможе отримати запроваджені восени урядом квоти та ліцензії. Уже сьогодні фірма отримала дозвіл вивезти 750 тис. тонн хліба у межах квот та 1,55 млн. за між­урядовими угодами в Росію, Білорусь, Грузію та Вірменію. Надалі ж компанії нічого не завадить посісти місце єдиного легітимного експортера — саме через неї вивозитимуть за кордон усе вітчизняне зерно. Звичайно, доки цього зерна вистачатиме...

А проблеми можуть з’явитися вже незабаром: негативу та скандалу в цій історії значно більше, ніж позитиву. Скажімо, до складу «Хліб Інвестбуду» входить, окрім державного, також і приватний капітал. Але хто є тим самим таємничим інвестором, які активи він передав до статутного фонду, новопризначене керівництво чомусь не розголошує. А це, звичайно, провокує чутки і викликає підозри. Існує і професійно–політичний аспект: керівник компанії Роберт Бровді не має великого досвіду в цій сфері — на аграрному ринку він працює тільки з квітня 2010 року. До цього ж він очолював... закарпатську організацію «Фронту змін».

Та найбільше питань викликає ефективність роботи державного експортера зерна як такого. «Річ у тiм, що світовий ринок збіжжя дуже структурований та конкурентний. Пробитися туди новому гравцеві дуже і дуже непросто. Тим паче, смішно вважати, що його там хтось чекає», — пояснює «УМ» керівник групи експертів консалтингової агенції «ААА» Марія Колесник та наводить показовий приклад. Коли в 90–х роках Україна тільки починала вивозити своє зерно за кордон, наші кораблі зустрічали там вельми специфічний прийом. «Місцеві служби заявляли — ваш товар заражений шкідниками. А потім неофіційно пропонували: або продаєте його наполовину дешевше, або везете назад. Звичайно, витрати за доставку — а це чималі суми — ніхто компенсувати не збирався», — каже експерт.

Переконатися, що ці побоювання — не порожній звук, допоможе досвід Росії. Кілька років тому там створили компанію–державного експортера, витратили на організацію її роботи великі кошти. «Як наслідок, компанія купувала зерно всередині країни за високою ціною, а продавала за кордоном дешевше, — продовжує Колесник. — Уникнути повного краху ідеї допоміг тільки державний контракт iз Єгиптом: влада зуміла домовитися».

Важко уявити, що влада, йдучи на цей крок, не розуміє ризиків. Але її дії нині легко вкладаються у логічний ланцюжок: спочатку заборонити експорт, змусивши трейдерів терпіти збитки, потім «посунути» їх iз ринку та замінити старих і досвідчених гравців на одного. Молодого, але свого, близького до влади. Гра, звичайно, вартує свічок: рівень прибутковості у цій галузі є доволі високим. Чия саме структура отримуватиме преференції у новій схемі, ми невдозі побачимо. Проте результат може виявитися вельми плачевним для держави: якщо колишні експортери підуть, а новий не зможе зайняти їхнє місце чи просто виконає кілька короткотермінових фінансових проектів на користь певних осіб, то Україна залишиться на узбіччі світової торгівлі зерном, навіть незважаючи на надлишок українського збіжжя та зростання попиту на нього на більшості ринків.

Тим паче що надлишок вітчизняного зерна — поняття дуже тимчасове. Якщо його не вивозитимуть за кордон, вартість збіжжя на внутрішньому ринку одразу ж впаде, вирощувати пшеницю стане нерентабельно. Навіть на тлі того, що й сьогодні зернова група аж ніяк не належить до найприбутковіших культур. Рослинництво ж впливає на розвиток інших галузей. «Наш аграрний сектор загнеться, — не дипломатично коментує Марія Колесник. — Адже жодної державної підтримки зерновики не отримують. Навіть навпаки: ринок міндобрив монополізований, і ціни на цей товар є високими. Якщо ж ми ще заберемо експорт, то жоден інвестор сюди не прийде». Відтак замість надлишку зерна країна може отримати його дефіцит. Точнісінько так, як у нас вийшло з цукром...