Проводжаючи 2002 року сина до школи, Галина Попович і гадки не мала, що додому той повернеться аж через довгих вісім років. Яшу забрали до міліції просто з уроку англійської, а вже за кілька днів 14–річний підліток написав «зізнання». Мовляв, 23 вересня 2002 року вбив свою родичку — дев’ятирічну Яну Попович. Вирок суду в справі, яка навіть не фахівцеві видається шитою білими нитками, був суворим — 15 років позбавлення волі. І лише через три роки, коли затримають «пологівського» маніяка Сергія Ткача, той зізнається у своїй причетності до вбивства дівчинки...
Відтоді довгих п’ять років батьки хлопця добивалися правди. Надія змінювалася невдачами: Генпрокуратура направляла справу Якова Поповича на дорозслідування в Запорізьку прокуратуру і забирала назад, зверталася у Верховний суд із проханням про перегляд справи, але отримала відмову. За цей час з’ясувалося, що за злочини Ткача було несправедливо засуджено ще кількох чоловіків. Двох із них — Миколу Демчука та Віталія Каїру — згодом повністю виправдали, хоча обоє безневинно відсиділи за гратами по чотири роки. І ось нарешті через вісім (!) років справу Якова Поповича відправлено на дорозслідування, а самого хлопця випущено на підписку про невиїзд.
Вчора «УМ» додзвонилася до матері Яші, Галини Кирилівни, яка мешкає в селі під Житомиром. «Я невимовно рада, що син нарешті вдома, — каже жінка. — Добре, що батько поїхав у колонію зустрічати Яшу, бо як би він інакше добрався? Його ж відпустили без копійки грошей, навіть квиток не було за що купити. Коли вперше зайшов у хату, аж розплакався: «Мамо, як у вас тут затишно й гарно». Через кілька днів ми поїхали в Житомир, щоб купити йому щось вдягтися. Син здивувався: «Боже, як же все дорого». А звідки ж йому про ті ціни знати? Він же нормального життя, по суті, й не бачив...»
Наразі хлопець відновлює документи, адже за ґрати потрапив ще підлітком, тож навіть паспорта не має. А ще — влаштувався на роботу. «Сказав: «Мені соромно у вас на шиї сидіти», — розповідає Галина Кирилівна. — Пішов працювати на лісоповал. Одного разу навіть на танці ходив. Але сказав, що йому не сподобалось... Та й на роботі зараз дуже втомлюється: приходить додому і, здебільшого, відпочиває. Може телевізор подивитися, музику послухати...»
Мати сподівається, що вирок, який несправедливо скалічив життя її сину, буде скасовано, а Якову повернуть добре ім’я. Після цього родина матиме всі підставити подавати до суду вже на тих, з чиєї вини хлопець відсидів вісім років за чужий злочин.