Єралаш на підборах

Достукатися до глядача театрові сьогодні важко. Скільки б режисери не вигадували всіляких мистецьких «заманух» — народ, заклопотаний питанням, де взяти гроші на чергові підвищення тарифів, ведеться на них не так охоче, як того б хотілося театрам. У цій нелегкій ситуації театр «Колесо», всупереч застереженням критиків, вирішив піти на повідку глядачів, запросивши їх відволіктися від нелегких українських реалій і розважитися разом із героями нової вистави «Примадонни».

Історія від американського драматурга Кена Людвіга перегукується з відомими фільмами «У джазі тільки дівчата» та «Здрастуйте, я ваша тьотя». Два молодих актори дізнаються, що одна заможна бабуся готова ощасливити тридцятимільйонним спадком своїх племінниць, яких давно не бачила. Якщо у тебе залишається тільки один долар на двох і віра у власний талант, таким шансом гріх не скористатися. Перевдягнувшись у сукні й ставши на підбори, Лео (Анатолій Суханов) та Джек (Денис Драчевський) перетворюються на двох чарівних осіб протилежної статі й... починають зворушливо родичатися зі своєю новоспеченою сім’єю. Їм вдається обвести навколо пальця всіх, і тільки наречений кузини Мег (Марія Грунічева) пастор Дункан (Олег Коваленко) не втрачає пильності ні на хвилину. (Воно й зрозуміло — кому ж хочеться ділитися мільйонами майбутньої дружини). Після того як у будинку Флоренс Снайдер (Олена Кривда) оселяються ці дві дівулі, життя перетворюється на справжній єралаш. З викриттями і засідками, змовами і підозрами, елементами комічного стриптизу, коли герої Суханова та Драчевського стояли перед глядачами на підборах і в чоловічих трусах, танцювальними картинками у форматі «Стиляг» і легким джазом, що звучить із динаміка протягом усього спектаклю... І, звичайно, з обов’язковим хепі–ендом, який святкували вже не просто Мег, Лео, Джек та Одрі (Ольга Лопатіна–Армасар), а дві закохані пари.

Ця легка, майже водевільна історія принципово не потребує складних режисерських конструкцій. Сюжет, акторська гра та інтер’єр — ось на що поставив режисер Ігор Славінський і не прогадав. Виставу грають на Малій сцені «Колеса», яку відкрили минулого літа. Цей дуже камерний простір, який, за великим рахунком, є звичайною кімнатою з каміном та двома входами–виходами, сам по собі гармоніює з п’єсою Кена Людвіга, окрім незначного декору, тут і вигадувати особливо нічого не треба було. А невелика кількість глядачів — Камінна зала вміщує не більше тридцяти людей, які сидять уздовж стіни, — додала цій історії сімейного шарму. Посиділи разом, посміялися, розважилися, перепочили... І пішли додому вирішувати чергові проблеми, які регулярно підкидає їм наша значно суворіша, ніж у «Примадоннах», реальність.