Пережити очищення

24 та 25 січня Національний театр імені Франка прийматиме колег і певною мірою тезок з Івано–Франківська, які везуть до столиці вистави за творами Марії Матіос «Солодка Даруся» та «Нація». Міні–гастролі Академічного музично–драматичного театр ім. Франка спонсорувала Івано–Франківська обласна адміністрація. І якщо «Солодка Даруся» в Києві побуває втретє, її встигли показати на кількох фестивалях, то для «Нації», поставленої менше року тому, ця поїздка стане чи не першим серйозним випробуванням. Режисер Ростислав Держипільський каже, що «Націю» доведеться показувати з певними технічними корективами. Річ у тім, що вдома вони цей спектакль грають у колі, навколо якого сидять глядачі. Це не лише режисерське бачення «Нації», а й дуже важлива умова для сприйняття вистави. У Театрі ж імені Франка коло на сцені хоч і є, але глядачів навколо нього не посадиш, оскільки тоді «Націю» взагалі побачать одиниці. «Нація» не така сентиментальна, як «Солодка Даруся», вона вдаряє, мов батіг, — коментує режисер. — Але і на «Нації» також плачуть. У нас плакали навіть глядачі з Донецька, які взагалі нічого не знали про історію визвольної боротьби на Західній Україні».

«Я застрягла своїми книгами в минулому, — зізнається Марія Матіос. — Поля нашого минулого заміновані, ці мінери мінують сьогодення, і вже частково заміноване майбутнє». Ця позиція дуже близька режисерові: наскрізним образом для його «Нації» стали ляльки–мотанки, «посередники між тими, кого вже немає, і тими, кого ще немає».

Над «Нацією» працювала та ж команда, що випускала «Солодку Дарусю» у 2008–му (пісенна режисура — Наталки Половинки, пластика — Андрія Кирильчука). В останній виставі, до речі, вже відбулися певні кадрові зміни. Дівчинка, що грала Дарину в дитинстві, виросла, минулого року був оголошений кастинг і тепер цю роль по черзі грають дві семирічні актриси.

Диптих «Солодка Даруся» та «Нація», що увійшов до короткого списку Шевченківської премії, — не останній досвід співпраці Марії Матіос та Ростислава Держипільського. Як зізнався Держипільський, цілком можливо, що вже цього року диптих перетвориться на трилогію — його як режисера дуже вабить книга Марії Василівни «Майже ніколи не навпаки».