Ця книга дає можливість дізнатися про любовні історії, стежити за карколомними детективними перипетіями письменницьких доль. Ідеться про «Таємниці письменницьких шухляд», що побачила світ наприкінці минулого року в інформаційно–аналітичній агенції «Наш час» і стала помітною подією у літературному житті .

Героями 12 розділів цієї «детективної історії української літератури» стали вітчизняні письменники ХХ століття — Павло Тичина, Максим Рильський, Микола Бажан, Остап Вишня, Олесь Гончар та інші. Кільком поколінням навряд чи спадало на думку, що класики радянської доби, канонізовані образи яких нам подавали підручники, теж закохувалися й боялися, робили різні, зокрема й нешляхетні, вчинки, а потім гірко каялися.

Автори книги — Станіслав Цалик і Пилип Селігей — у передмові зазначають, що робота над виданням тривала десять років. Вона мала декілька стадій — записування спогадів мешканців будинку Роліт, в якому проживали персонажі, робота в літературних музеях, архівах, переговори з видавцями. А почалося все з того, що в авторів, які цікавляться історією Києва, виникла думка написати цикл нарисів про ті будинки української столиці, котрі поза довідниками, а отже, невідомі широкому загалові, але мають неабиякі цікавинки. Один із них — Роліт (кооператив робітників літератури, зведений 1934 року) на вулиці Б. Хмельницького (тоді — Леніна), 68. Дослідники думали, що трохи попрацюють тут і рушать далі, до будинку академіків. Але не так сталося, як гадалося... Коли С. Цалик і П. Селігей заходилися розпитувати багаторічних мешканців будинку, почули від них такі приголомшливі речі, що зрозуміли: осіли тут надовго. Доля посприяла їхнiй професійній цікавості, і невдовзі їхніми консультантами стали, зокрема, дружина Олеся Гончара — Валентина Данилівна, племінниця Остапа Вишні Мар’яна Євтушенко, пасербиця Уласа Самчука — Ірина Прахова.

24 та 25 січня Національний театр імені Франка прийматиме колег і певною мірою тезок з Івано–Франківська, які везуть до столиці вистави за творами Марії Матіос «Солодка Даруся» та «Нація». Міні–гастролі Академічного музично–драматичного театр ім. Франка спонсорувала Івано–Франківська обласна адміністрація. І якщо «Солодка Даруся» в Києві побуває втретє, її встигли показати на кількох фестивалях, то для «Нації», поставленої менше року тому, ця поїздка стане чи не першим серйозним випробуванням.

— Юліє, чому ви вирішили знімати фільм про Україну? У вас українське коріння?

— Ми з братом (продюсер Борис Іванов) виросли у Москві, а шкільні роки нашої мами пройшли в Києві. 15 років тому ми переїхали у Ванкувер. Я вчилася у ВДІКу, але документальні фільми стала робити вже в Канаді. За 10 років ми з братом зробили 7 фільмів для канадского телебачення, всі з позиції канадської ментальності — це означає сприйняття більшої кількості поглядів людей, які від тебе відрізняються. Це кардинально відрізняється від Росії і помітно від України.

Учора розпочався Санденський кінофестиваль, найбільший у США форум незалежного американського та світового кіно. Упродовж 10 днів гості фестивалю переглянуть сотні стрічок, а журі оцінюватиме найкращi роботи в окремих конкурсних програмах: художні фільми (американські й зарубіжні), документальні та короткометражні й анімаційні. Фестиваль заснований 1978 року на гірськолижному курорті Парк Сіті, штат Юта, місцевими ентузіастами кіно, а славетним на весь світ він став завдяки активній підтримці відомого американського актора Роберта Редфорда. Власне, й назву свою — Санденс — він отримав не від міста, де проводиться, а від імені екранного героя Редфорда у вестерні «Бутч Кессіді і Санденс Кід».