Позиція, якої дотримується багато українців, а саме — «моя хата скраю» — призвела до того, що в не потрібній українцям Україні без «шума и пыли» владу захопили чужонаціональні пахани з особистими кримінальними шайками. Якщо і надалі шайки Януковича і Тимошенко–Григян поперемінно приходитимуть до влади, Україну чекає безславний капець. Постійна, цілеспрямована, підло витончена, наркотична і висотана з пальця московська брехня віками день і ніч лилася і ллється нескінченними потоками на Україну, роблячи свою чорну справу, перетворивши українців на зомбоване, бездуховне і безголове стадо. Мета одна — посіяти розбрат, байдужість до своєї країни, сумнів у свої розумові здібності, недовіру до своїх національних зверхників, бездіяльність, скепсис.
Хоч–не–хоч, але багато з того, чого вони добиваються, проросло й розквітло в душах нашого пересічного та непересічного. Он скільки вже їх, безхребетних слизняків з ослабленим імунітетом, тяжко занедужали на підлабузництво, продажність, холуйство. Такі як вони заслуговують хіба що на презирство і плювок з відразою. Доти, доки Україна буде під впливом, тиском чи пресом сусіда–«брата», про незалежність нам годі й мріяти.
До речі, як уміло вони натовкли макухи в українські довбні, буцімто росіяни — це наші кровні брати, ще й «старші». Через який ще мікроскоп вони побачили, що наші народи мають одну спільну пуповину? Нехай ніхто не ображається, але так звані «брати» наші є угро–фіно–монголами, а ми наперекір їм — слов’яни.
Чи задумується коли–небудь без страху українець над тим, а що було б, якби ми жили без цього липового «брата»? Дивись, і обминуло б Україну кріпацтво. Не гинули б українці в нескiнченних війнах, до яких так ненаситний «старший брат». Отака вона миролюбива та тиха. Не було б громадянської війни. Не було б у нас голодоморів, розкуркулень та переселень. Не було б фашизму, який приніс Ленін, бо він якраз і є батьком фашизму. Хто в цьому сумнівається, нехай порівняє ленінсько–сталінський фашизм iз гітлерівським. Там фюрер, тобто вождь, і у нас вождь, тут катівні ЧК і НКВС, там гестапо, тут концтабори і там теж, тут масове нищення українців, там євреїв. Різниця — хіба що в назвах. Також не було б в Україні міст, сіл, вулиць, майданів, названих на честь російських рейхсфюрерів та гауляйтерів. Не було б пам’ятників чужоземному виродку Леніну, що тисячами стирчать на кожном кроці, а також всесвітній шльондрі Катерині та рябому собаці Вісаріоновичу. Не були б українці «хохлами», петлюрівцями, бандерівцями і буржуазними націоналістами.
Багато ще чого не було б. Ще керували б і були господарями в державі українці, а не нацменшина, як у нас сьогодні. Лишається тільки щиро заздрити іншим цивілізованим націям, у яких є свої розумні й здібні національні поводирі, не те що наші політичні кастрати у своїй країні слугують євнухами чужинцям, що окупували владу.
Яке ж майбутнє чекає Україну? Дивлячись на українську молодь, а вона і є майбутнє країни, стає лячно, з якою ідіотською бездумністю молоді люди відмовляються від своєї рідної солов’їної мови, даної Богом, і переходять на чужу, гороб’ячу. Яке вже майбутнє з такими телепнями...
Український Президент Ющенко у своїх промовах наголошував, що ми українці, а не «хохли». Біда країни, що нашим людям навіть подобається бути «хохлами». Хто ж він є оцей «хохол? «Хохол» — це той, хто гидує бути українцем, хто відвертає мурло своє від рідної материнської мови, це той, хто геморой окупантам iз натхненням лиже, такий у холуйстві своїм ні перед чим не зупиниться, аби лишень догодить, проковтне найгіршу образу і від огиди й не скривиться...
Анатолій ЖИВОГЛЯД,
пенсіонер, дитина війни
Кам’янка–Дніпровська, Запорізька область