Будівельна епопея
Передісторію та про витоки скандальної забудови Кловського узвозу та садиби Інституту фізіології iм. О. О. Богомольця біля Жовтневої лікарні розповіли джерела «УМ» у Національній академії наук. За їхніми словами, усе почалося ще в 2003 році, за часів мера Олександра Омельченка. Тоді головним лікарем Жовтневої лікарні був Валерій Бідний, який скоро «підріс» до першого заступника міського голови. Обіймаючи нову і перспективну посаду, пан Бідний знайшов собі і товариша «по масті» — багатого депутата Верховної Ради — власника «Житлобуду» Івана Куровського. Очевидно, у цей часовий проміжок між ними мала місце якась домовленість, бо скоро ділянки довкола Жовтневої лікарні отримали «Елітацентр», «Промінвестбанк» і «Житлобуд» (відповідні постанови підписав мер Омельченко).
Будівництво, яке розпочав «Житлобуд», викликало масовий спротив як у медичних працівників, так і в громадськості та правозахисників. Адже виявилося наступне: поперше, у забудовника не було необхідних документів на право зміни цільового призначення земельної ділянки, подруге, «Житлобуд» не узгодив свої наміри з органами охорони культурної спадщини (садиба Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця, де почали будівництво, і корпуси лікарні — пам’ятки історії національного і місцевого значення). І найголовніше — заслужений будівельник України Куровський порушив будівельні й санітарні норми (будмайданчик з’явився за 10 метрів від старенької будівлі лікарні, що загрожувало її існуванню). Працівники «Житлобуду» знищили близько трьохсот дерев та частково зруйнували південний схил Кловського пагорба.
«Остаточна» постанова
Почалася шестирічна судова тяганина. Долю Жовтневої лікарні вирішували у Господарському суді Києва, а згодом — у Апеляційному господарському. В обох інстанціях «київська феміда» фактично ставала на бік третьої, «постраждалої» сторони — «Житлобуду». І це навіть незважаючи на те, що Київрада як відповідач позов визнала одразу. Більше того, Ірена Кільчицька — на той час права рука мера Черновецького — наголошувала на своїй громадській позиції і заявляла журналістам, що сама перешкоджала роботі спецтехніки на будівельному майданчику, блокуючи власним авто проїзд бульдозерам. А київська влада, за її словами, нібито на барикади «підтягувала» міські евакуатори.
Але все ж реальний спротив «Житлобуду» чинили працівники лікарні та місцеві жителі. Він набув свого певного апогею, коли 75річного професора НАН України Вадима Березовського, що перешкоджав забудові і чергував на в’їзді до будівництва, звинуватили у побитті виконроба. У лютому 2008 року судовомедична експертиза виявила у будівельника «синець розміром з копійку на внутрішній стороні щоки». Професора виправдали тільки через два роки, хоча наполегливо «шили кримінал». Не вийшло цього зробити тому, що «свідки» бійки, яка нібито відбулася, свідчили незлагоджено, і їх версії суттєво різнилися між собою.
Паралельно із вуличною боротьбою на Шовковичній та засіданнями в судах різних інстанцій допомогти людям пообіцяв уряд. А Ірена Кільчицька, аби прискорити встановлення справедливості, обіцяла посприяти, щоби на сесії Київради відмінили попереднє рішення про виділення землі «Житлобуду» в оренду. Однак навіть після рішення Вищого господарського суду 27 травня 2010 року, який зобов’язав Київраду це зробити, влада не відмовилися від орендаторазабудовника. Проте активісти вже святкували перемогу. Суд визнав головне: будівництво незаконне, а самій постанові було прописано, що вона оскарженню не підлягає.
Олександрівська лікарня грає в мовчанку
Утім, як виявилося, нічого «остаточного» в українській судової системі немає. Адвокат Марина Соловйова, яка три роки на засіданнях представляла інтереси Олександрівської лікарні, розповідає, що новий етап боротьби між громадою і забудовником почався у грудні минулого року, коли в медичному закладі змінилося керівництво і його очолив Роман Василишин, представлений головою КМДА Олександром Поповим. «До цього, в листопаді, я вимагала розірвання договору оренди землі із «Житлобудом», де суд не дозволив будувати, — розповідає пані Марина. — Але новий головний лікар одним із перших своїх рішень відкликав доручення, за яким я мала право представляти інтереси Олександрівської лікарні. Дав зрозуміти, що мої послуги медичному закладові більше не потрібні».
І вже 20 грудня, за ініціативи «Житлобуду», почався «перерозгляд» справи за касаційною скаргою, у зв’язку із «нововиявленими обставинами». Його розпочали у тому ж Вищому господарському суді України. «Я прийшла на слухання як представник третьої особи, представляючи Інститут фізіології, — говорить Марина Соловйова. — А тими «обставинами» виявився лист від Мінкультури, який дає «добро» на будівництво, датований... 2003 роком! Це явна фальсифікація, адже твердження, що забудовник iз ним був ознайомлений 22 листопада 2010 року, не може бути правдою — у попередніх матеріалах представник «Житлобуду» сам долучав цей документ до справи! Цей факт зафіксовано в шостому томі справи на 156 сторінці...». Між тим, слід звернути увагу й на ще одну цікаву деталь: на це засідання Олександрівська лікарня — позивач і сторона, яка найбільше зацікавлена у вирішенні справи на свою користь, — не направила свого представника.
Так «Житлобуд» Куровського отримав те, чого хотів: будувати 100метрову будівлю, що загрожує існуванню Жовтневої лікарні, йому дозволили. А нове керівництво медичного закладу не знайшло часу для «УМ», аби пояснити свою пасивну позицію і викласти своє бачення ситуації.
Натомість про причини такого інформаційного вакууму розповів професор Березовський. За словами Вадима Акимовича, новий головний лікар Василишин уже провів кілька нарад серед працівників медичного закладу, під час яких попередив, що звільнить кожного, хто спробує співпрацювати з журналістами і надавати будьяку інформацію стосовно конфлікту. Вадим Березовський говорить, що цю практику застосовували й упродовж усіх років протистояння, — колишній головний лікар Валерій Бідний (після зміни мера Києва з Омельченка на Черновецького і донедавна — заступник міністра з охорони здоров’я) створював умови, за яких лікарі—противники будівництва втрачали роботу і не могли знайти собі місце в інших медичних закладах Києва.
«Мені телефонують і запитують, коли іти на барикади»
Ще до винесення нового ганебного рішення Вищим господарським судом України про дозвіл забудовувати територію лікарні до голови КМДА надійшов лист від голови Українського Товариства охорони пам’яток культури, академіка Петра Толочка. У ньому Петро Петрович просив Олександра Попова «вжити негайних заходів щодо забезпечення виконання Постанови Вищого господарського суду України та Наказу Господарського суду Києва у частині розірвання договору земельної оренди за адресою вул. Шовковична, 39/1А між КМДА та ТОВ «Житлобуд» і передбачити заходи з відновлення зелених насаджень на території лікарні, відновлення природної стійкості південного схилу Кловського пагорба». Отже, за свого бажання, нова київська влада могла остаточно улагодити конфлікт, повернувши землю у комунальну власність. Однак цього не сталося.
Натомість професор Березовський розповідає, що найбільш активні лікарі, що покинули сферу охорони здоров’я, вже йому телефонують і запитують, коли іти на барикади. «Хочу сказати, що кияни готуються до нового етапу боротьби, і вони не віддадуть Жовтневу лікарню, — говорить Вадим Березовський. — І знаєте, чому? Бо це перша комунальна лікарня в Києві, яка надавала безкоштовну допомогу всім мешканцям міста. Упродовж десяти років, до Жовтневої революції, кожен киянин віддавав кошти на її рахунок у державну думу. Тут працювали видатні діячі науки і культури. Саме в цьому закладі зробили першу пересадку нирки, тут вперше встановлено діагноз інфаркту міокарда, коли ще навіть не було електрокардіографів! Це видатна пам’ятка, яку просто так жителі не віддадуть».
