Менi сiмдесят п’ятий рiк, уболiваю за київське «Динамо» бiльш як 60 рокiв. «Динамо» — це велика частина мого життя. Я бачив гру багатьох чудових футболiстiв–вiртуозiв, якi не тiльки творили славу цьому знаменитому клубовi, а й створювали настрiй усiй нацiї. Особливо пам’ятнi 60—80–тi роки минулого столiття, коли ми були свiдками трiумфу нашої улюбленої команди не тiльки в СРСР, а й у Європi. Воiстину генiальним футбольним пророком був на той час Валерiй Лобановський. Якось вiн сказав, що настане час, коли СРСР перейде на систему змагань «осiнь–весна» i що в Українi будуть грати бразильцi. Тодi, за тоталiтаризму, я вважав, що це не що iнше, як «Фата моргана», але iсторiя пiдтвердила прогнози маестро...
Як не дивно, в останнi роки прихiд бразильцiв в Україну тiльки погiршив реноме київського «Динамо». Варяги грають, як умiють, а не так, як треба грати для перемоги. Я пам’ятаю гру київського i московського «Динамо» на стадiонi в Києвi, матч, який визначав чемпiона СРСР. Перемогли кияни. Боротьба була запеклою. Тi, хто сидiв поближче до поля, чули, як у деяких iгрових епiзодах трiщали кiстки...
Зараз я дуже рiдко буваю на стадiонi, переважно влiтку. Але коли я дивлюся матчi по телевiзору, стає моторошно — на стадiонi пiвтори–три тисячi глядачiв.
Вважаю Україну футбольною державою, яка явила свiтовi найкращих футболiстiв Європи, якi не псують кашi й зараз, граючи за найкращi клуби Європи. Не гiрше зарекомендували себе i тренери, якi готували таких футболiстiв. Досить згадати, на жаль, уже покiйних Кучеревського, Ємця, Прокопенка, Лобановського i нинi чинних футбольних тренерiв Б. Маркевича, М. Павлова та iн.
Для мене залишається дуже великою таємницею, чому президент нашого клубу не розраховує на наших тренерiв. За часiв Ю. Сьомiна команда трiумфувала на досягненнях його попередникiв. При Газзаєвi «Динамо» мало жалюгiдний вигляд. Вiд останнiх матчiв з О. Лужним повiяло тим «Динамо», яке ми пам’ятаємо. Чому не дали йому можливостi попрацювати з командою рiк–два? Чому тренерам–варягам можна вибачати явнi провали, а своєму не прощати найменших невдач? На росiйському просторi феноменальних тренерiв немає. А якщо i є успiхи деяких росiйських клубiв, то це переважно за рахунок фiнансових «вливань». А якщо їх не досить, треба задовольнятися тим, що є, а не шукати та знаходити хоч i гiрше, аби iнше.
Олександр ГОЛОВНЯ
Київ