Після 100 днів президентства Януковича, хоча було мало даних, про підсумки писали багато. Минув рік, є багата статистика, а оцінок мало: владні ЗМІ орієнтовано на «стабільність».
Єдине зобов’язання, виконане Януковичем, що позитивно вплине на майбутнє країни й народу — підвищення виплат на новонароджених. Діти справді можуть подякувати, якщо не за «щасливе дитинство», то принаймні за одноразову допомогу. Дві зовнішньополітичні обіцянки, якi також виконано, мають негативні наслідки; решту передвиборчих гасел не виконано.
Янукович, як і обіцяв, перекрив Україні дорогу до НАТО, проголосив позаблоковість, але цим було послаблено безпеку держави. До того ж постійно знижується обороноздатність наших Збройних сил. Заява «Я проведу військову реформу та забезпечу перехід до контрактної армії з 2011 року», — виявилася мильною бульбашкою. Видатків на армію в 2011–му вистачить лише на її утримання (харчування). Обіцяне покращення відносин із Росією досягнуто здачею українських інтересів. Якби Ющенко чи Кучма віддали Севастополь, то вони теж стали б «найліпшими друзями». А нині «така дружня» російська влада не знижує для «братньої» країни ціни на газ хоча б до рівня ФРН (а в нас зростатимуть тарифи на тепло), не відмовляється від «Південного потоку», викреслює Україну з числа переможців у великій війні.
Усерединi країни не відбулося «розширення повноважень місцевих рад», «передачі їм 60% зведеного держбюджету». Обманом виявилося гасло «створення виконкомів при обласних і районних радах», що було б справжньою адміністративною реформою. Навпаки, всюди посилено президентську вертикаль, у Києві ліквідовано райради. За оцінками А. Яценюка, коштів місцевим бюджетам вистачить на вiсiм місяців; київським бюджетом розпоряджається держава. Адмінреформу зведено лише до скорочення чиновників, що є потрібним, але не є реформою.
Не відбулося «розмежування повноважень і відповідальності всіх гілок влади». Всі гілки керуються з одного центру, фактично однією особою. Розмежування в цьому випадку загрожує роздвоєнням (розтроєнням) особистості, а це — психічний розлад.
Про «ліквідацію пільг для депутатів і високопоставлених чиновників» стільки говорено! Але досі все лишається балаканиною. «Прозорість розподілу земельних ресурсів при жорсткому громадському контролі» було проголошено, аби приспати громадськість. Не було й нема ніякого громадського контролю щодо земель у Межигір’ї та Сухолуччі. Досі не притягнуто винних у розбазарюванні київських земель.
Гасло «Україна для людей» лишилося гаслом, а те, що було назване «судовою реформою», переслiдує одну мету: судді мають бути під контролем тієї сили, що їх призначає.
З апломбом було заявлено: «Я доб’юсь входження України до списку 10 країн iз максимальною свободою ведення бізнесу». А одержали падіння рейтингу України на 3 пункти, тепер вона на 145–му місці між Сирією та Гамбією, з країн СНД гірший лише Узбекистан. Амбітну мету ввести «Україну до двадцяти найбільш економічно розвинених країн світу» міг би поставити і Манілов. Щоб за десять років досягти відповідного зростання ВВП, потрібен його щорічний приріст більш як на 12%, а не 4,5%, як заплановано на 2011 рік.
Або така декларацiя кандидата в президенти: «Я гарантую громадянам України рівний доступ до якісного, безкоштовного, рівного медичного обслуговування». Анекдотичність цих слів має три аспекти: якість, безоплатність, рівність. Гіркий сміх викликає «рівність», коли порівняти лікарню у Феофанії з районними, а фінансування медицини у 2010 році (міністр охорони здоров’я навів реальну цифру) становило 3,64% від ВВП, а не 10% як афiшувалося. Була й така передвиборча обіцянка–цяцянка: «мінімальна пенсія — на 20% вище прожиткового мінімуму», а згідно із держбюджетом–2011 пенсія становитиме 83,9% прожиткового мінімуму. Вилетiла як горобець заява: «Учитель, лікар, працівник культури, військовослужбовець, міліціонер — працівники бюджетної сфери — одержать ключі від квартир при підписанні трудового контракту на 20 років». У адміністрації Президента так і не створили офіс, де можна одержати ключі...
Ігор ДЕМ’ЯНЧУК,
кандидат технiчних наук