«Влада рахується лише з сильними. Так будьмо ними»

Ще українці не відійшли від новорічної феєрії, як вітчизняні інформагенції рознесли новину про звернення громадянина Руслана Коцаби, мешканця Івано–Франківська, до Генпрокурора Віктора Пшонки з вимогою порушити кримінальну справу проти зухвалих «цензорів» Державного Гімну України. «Ганебний факт знущання над титульною нацією», зауважив у листі до ГПУ прикарпатець, стався після того, як куранти сповістили про прихід нового, 2011–го, року. Саме тоді в телеефірі прозвучав Гімн в урізаному вигляді, без слів «Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці. Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці». На підтримку пильного іванофранківця відразу відгукнулися сотні небайдужих українців, зокрема й відомих — заступник Голови Верховної Ради Микола Томенко та нардеп–«нашоукраїнець» Зіновій Шкутяк.

«Для мене це — образа й приниження»

— Пане Руслане, — звертаюся до автора послання Генпрокуророві, — 31 грудня, перед дванадцятою ночі, люди веселилися, новорічні бажання загадували, а ви що — невсипуще відстежували телепростір?

— Та ні, все було, як у людей, — ялинка, олів’є, шампанське й очікування загадкової новорічної миті. Її зустрічав удома, в колі сім’ї. Навіть бажання встиг загадати. Щоправда, вітання Віктора Януковича принципово не слухав (де–юре він для мене Президент, а де–факто — людина, яка опинилася в цьому високому кріслі через збіг несприятливих для України обставин). Отже, звук ми включили лише тоді, коли стрілка годинника наблизилася рівно до півночі. Привітали одне одного, і моя дружина Уляна першою помітила, що Державний Гімн прозвучав не в оригіналі. Чесно кажучи, я не міг повірити, що хтось наважиться на таке зухвальство. Та вранці у всесвітній мережі знайшов ще кілька повідомлень про спотворений текст Гімну, і тоді я вже не міг заспокоїтися: невже ця влада так безсоромно може над нами знущатися?

— Так відразу, без вагань, і взялися за звернення до Віктора Пшонки?

— Ні, спершу обурення вихлюпнув в інтернет, позаяк не можна мовчки терпіти такі ляпаси. Відомо, що новорічне привітання Президента і все, що з цим пов’язане, готує Перший національний канал. Ми знаємо також, що ним керують двоє неукраїнців, котрі, мабуть, мають якесь упередження щодо титульної нації. Зрештою, є гарант Конституції, який мав би забезпечувати повагу до символів держави, є статті Кримінального кодексу, котрі передбачають покарання за наругу над державною символікою. Другого січня я вирішив написати Генеральному прокуророві як небайдужий громадянин України, не декларуючи своїх політичних симпатій. Генпрокуратура ж зобов’язана реагувати на таке блюзнірство і давати вказівки відповідним органам, передусім — СБУ, яка не шоу повинна влаштовувати, борючись із міфічними терористами з «Тризуба», а шукати реальних зловмисників.

— Ви що, серйозно очікуєте адекватної реакції очільників правоохоронних органів на своє звернення?

— Я не плекаю ілюзій. На мій лист із Генпрокуратури в 30–денний термін надійде ретельно підготовлена відписка. Та суть не в цьому. Я знаю, що нинішня влада рахується лише з сильними громадянами — так будьмо ними. Коли залякане суспільство стає на задні лапки перед можновладцями, вони щонайменше не зважають на простих співвітчизників, а зазвичай поводяться з народом, як із бидлом. Для мене це — образа й приниження, тому висловлюю протест саме в такий спосіб.

«Україну не так просто перетворити на поліцейську державу»

— А знаєте, що дехто з прикарпатців, розцінюючи ваші дії як політичне донкіхотство, сприймає їх із посмішкою і не завжди доброзичливою.

— Передусім це — не хобі і не політична самореклама. Звісно, існує небезпека перетворитися на таку собі бабу Параску — хай спочиває з Богом ця щира галичанка, народне уособлення Майдану. Та я став таким протестувальником не сьогодні і не вчора — в акціях непокори брав участь як активіст УГС, один із лідерів Студентського братства. Тому й тепер намагаюся тримати чинну владу, яка нехтує правами людини, в тонусі. Для цього існує достатньо правових підстав — Конституція України, чиннi закони, нормативні акти про звернення громадян. Сподіваюся, що мої дії хоч трохи розворушать суспільство, в якому поселився страх. Впевнений, що таких людей, як я, стає, принаймні у віртуальному просторі, все більше. Їх зараз не видно, але в кризових ситуаціях, подібних до Майдану, вони обов’язково персоніфікуються. Знаєте, коли торік у грудні я оприлюднив відкрите звернення до директора–розпорядника Міжнародного валютного фонду Домініка Стросс–Кана, зовсім не відомі мені люди створили сайт на підтримку Руслана Коцаби і за моїм електронним формуляром направили в МВФ близько десяти тисяч електронних листів.

— До речі, вам щось відповіли з відомства пана Стросс–Кана?

— Ще ні. Європейські чиновники реагують ще млявіше, ніж наші. У тому листі від імені своєї сім’ї я зняв із себе як громадянин України відповідальність за повернення наданих МВФ нашій державі величезних кредитних ресурсів. Хто, як і куди використовує ці мільярдні позички, перетворюючи наших дітей на вічних боржників Фонду? Жодного разу в офіційних виданнях Президента України, Кабінету Міністрів, Верховної Ради не були представлені документи, які підтверджували б використання цих кредитів. То чому їх навішують на шию нам і нашим нащадкам?

— Не боїтеся, що дивіденди від ваших напрацювань дістануться впливовішим персонам, зокрема парламентаріям, котрі також зацікавилися новорічним втручанням у текст Гімну?

— Ніскільки. Слава Богу, що вони підставляють і своє плече. Тим паче, що депутатський запит розглядається в 10–денний термін і ставлення до нього в чиновників значно серйозніше, ніж до моїх звернень.

— Мабуть, в умовах згортання демократії, що останнім часом спостерігається в Україні, вам навряд чи вдалося уникнути профілактичних бесід із представниками спецслужб.

— Куди ж без них. Та я вже, як кажуть, горобець стріляний — добре обізнаний з юридичною базою і знаю методику спецслужб. Між іншим, серед представників силових структур є чимало порядних офіцерів (роблю висновок після розмов iз ними), котрі добре усвідомлюють, що верхи їхніми руками нині намагаються поза законом упокорити народ, тому виконують такі накази без солдафонської запопадливості. Це обнадіює, що Україну не так просто перетворити на поліцейську державу.

ДОСЬЄ «УМ»

Коцаба Руслан Петрович

Народився 18 серпня 1966 року в Івано–Франківську. Закінчив Український державний лісотехнічний університет та Українську академію

державного управління при Президентові України. Працював начальником відділу мисливського господарства Прикарпаття, начальником облдержрибінспекції та директором Івано–Франківського обласного музею визвольних змагань. Тимчасово безробiтний. Член «Пори».

Одружений. Виховує двох доньок.