Де–факто через коліно

За десять останніх місяців (починаючи від дати інавгурації Президента Януковича 20 лютого 2010 року і до сьогодні) Україна, яка намагалася позиціонуватися у світі як правова держава, неабияк змінилася. Судова гілка фактично прогнулася під гілку виконавчу, країна почала жити за попередньою Конституцією, а найвищий орган законодавчої влади — парламент — голосами більшості готовий підтримати будь–яку ініціативу Банкової. Змінилися і правоохоронні органи: тепер вони готові упередити або припинити будь–які акції протесту, запроторити за ґрати опозиціонерів, натомість реальна боротьба зі злочинністю залишає бажати кращого. Збільшення видатків на силові структури, закладені до Бюджету–2011, засвідчують, що Україна в наступному році може ще більше наблизитися до моделі поліцейської держави, характерної для Росії та Білорусі. Пропонуємо згадати основні зміни правового «обличчя» держави. Зміни, нібито й проведені владою де–юре, але де–факто протиснуті через коліно.

Приборкана судова влада

Перш за все нова влада взялася за так звану судову «реформу», яку «стаханівськими» темпами провели у першому півріччі. Втім виявилося, що законодавчі зміни зробили судову гілку влади фактично залежною від виконавчої. Незалежні правники відзначають, що ухвалені закони «Про судоустрій», «Про статус суддів» та «Про Вищу раду юстиції» у своїй сукупності аж ніяк не є судовою реформою (як люблять наголошувати їхні розробники — одіозні Сергій Ківалов та Андрій Портнов), а навпаки, є узаконеним перерозподілом повноважень у судовій системі, зміною її структури тощо. Мета — контроль над суддями та їхніми рішеннями.

Фактично кожного служителя Феміди відтепер може призначити, звільнити або притягнути до дисциплінарної відповідальності Вища рада юстиції. Судді відчули це одразу, й наразі жоден «храм Феміди» не прийняв жодного рішення, невигідного новій владі. Зокрема, й у показовій справі за позовом громадянина Волосюка до Президента, в якому він вимагав вибачень від Януковича за заперечення Голодомору 1932—1933 рр. як геноциду.

Зміни також послабили роль Верховного Суду на чолі з ненадійним для нової влади Василем Онопенком. На противагу ВСУ восени створено новий судовий орган — Вищий суд з розгляду цивільних і кримінальних справ, головою якого став нардеп–«регіонал» Леонід Фесенко. 20 грудня одним із його заступників став брат нового Генпрокурора — Микола Пшонка. Натомість у Верховному Суді, як і в судах загальної юрисдикції, пройшла «хвиля» відставок носіїв мантії. Причина — чималі грошові компенсації, призначені владою, для тих суддів, які підуть у відставку до 1 січня 2011 року.

Хочемо «стару» Конституцію

2010 рік завершується для Президента Януковича і його команди правників критикою з боку Венеціанської комісії щодо конституційних змін, протиснутих фактично через коліно. Перший крок зроблено ще на початку березня, коли «регіонали» сформували коаліцію не з фракцій (як це мало бути згідно з тодішньою Конституцією), а з окремих депутатів — «тушок». Безпорадним виявився і Конституційний Суд, який уже 8 квітня узаконив коаліцію, незважаючи на своє попереднє, протилежне рішення. Взагалі, КС поступово входить в орбіту нової влади й втрачає незалежність: судді КС (небачене діло!) почали подавати заяви про відставку. Ще влітку головою КС обрано «донецького» генерала спецслужб Анатолія Головіна.

Після зміни складу Конституційна Феміда, не вагаючись, визнала неконституційною політреформу–2004 та відкрила шлях Януковичу до набуття президентських повноважень Кучми за Конституцією зразка 1996 року. Не дивно, що наприкінці року Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) нарешті дала оцінку конституційним змінам в Україні: легітимність повернення до «старої» Конституції Кучми поставлено під сумнів. Авторитетні правники радять Україні провести нову конституційну реформу, бо «нинішня Конституція має багато проблем, включаючи занадто великі повноваження Президента України».

Крім цього, конституційну реформу мав би здійснити лише парламент, а самі зміни мали б передбачати «більш чіткий механізм стримувань і противаг», а також судову реформу та зменшення повноважень Генпрокуратури. Тим самим «венеціанці» тактовно натякнули, що не судді КСУ мають змінювати конституційний лад у країні, а лише конституційна більшість від складу парламенту. Тобто не менше 300 нардепів.

Повернення до Конституції 1996 року заклало невизначеність і щодо дати парламентських виборів. Адже згідно з нині чинною Конституцією Кучми, вибори мали б відбутися навесні 2011 року. Згідно з політреформою–2004, скасованою КСУ, вибори мали б відбутися у 2012 році. Венеціанська комісія засвідчила, що обидві дати виборів мають під собою правові підстави. Але роз’яснення щодо дати виборчих перегонів знову ж таки має дати Конституційний Суд. Зрозуміло, що дата буде вигідна владі.

Парламент — нижче плінтуса

Сильний парламент дорівнює сталій демократії, вважають на Заході. Що таке «демократія» в умовах Верховної Ради, яскраво засвідчили ратифікація «харківських домовленостей» у квітні та криваве розблокування президії у грудні 2010 року. Звірячі побиття нардепів від опозиції стають нормою для учорашніх спортсменів, охоронців та водіїв із мандатами обранця від ПР. Якщо весною від нападників постраждали депутати від фракції НУНС (особливо Олесь Доній), то наприкінці року — вже п’ятеро БЮТівців (зокрема, Михайлу Волинцю розбили голову стільцем).

За завдання тілесних ушкоджень недоторканним депутатам досі не порушено жодної кримінальної справи. Слідчі Генпрокуратури бачать винних лише серед постраждалих, які блокували, перешкоджали, кидали димові шашки тощо. Їх і викликають на допити, натомість прізвища тих, хто їх бив, керівництво ГПУ не називає.

Отже, в парламенті демонструють лише фізичну силу, але як найвищий орган законодавчої влади він є відверто слабким. Усі законопроекти виконавчої влади приймають поспіхом і за рахунок загального «одобрямсу» більшості. Про якісь компроміси з меншістю, або конструктивні дискусії під куполом ВР не йдеться.

Долати корупцію не поспішайте

Реальну боротьбу з корупцією в Україні знову відкладено: 21 грудня Верховна Рада скасувала пакет антикорупційних законів, ухвалений ще півтора року тому. Введення в дію цих законів відкладали двічі: з 1 січня на 1 квітня 2010 року та з 1 квітня 2010 на 1 січня 2011 року. Нова влада пояснювала такі дії, потребою у доопрацюванні окремих норм. Утім жодних змін не було запропоновано ні влітку, ні восени. Натомість за півмісяця до завершення мораторію Президент уніс власний антикорупційний законопроект «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні», який, на думку міжнародних експертів, на 80% повторює раніше ухвалений пакет. При цьому глава держави виключив зі свого проекту попередні норми про обов’язкове декларування доходів і витрат усіма близькими людьми і родичами державних службовців.

Наразі проект Президента ухвалили у першому читанні й обіцяють ухвалити в цілому вже у січні. Втім міністр юстиції Олександр Лавринович днями спрогнозував, що цей закон ВР розгляне не раніше березня 2011 року, та й то лише у другому читанні. Отже, введення в дію навіть цього «обрізаного» антикорупційного законопроекту гальмується владою. Не дивно, що Transparency International (глобальна антикорупційна неурядова організація, що працює більш як у ста країнах світу) вже заявила, що наслідком скасування антикорупційних законів є втрата Україною репутації в міжнародних колах.

Закон — один для всіх... попередників!

Міліцейське відомство на чолі з Анатолієм Могильовим усе більше розбудовується за моделлю російського МВС. На службу в органи повернулося чимало одіозних генералів зразка 2004 року — Сало, Варцаба, Русин, а криміногенна ситуація в державі, згідно з даними опозиції, різко погіршилася. Міліція все частіше локалізує мітинги та демонстрації опозиції, автобуси з пікетувальниками (й навіть віруючими «неканонічного» Київського патріархату), не випускає з регіонів під надуманими приводами ДАІ. Кращі місця на мітингах відводять прихильникам влади, а опозицію бійці спецпідрозділів відтісняють на узбіччя. Підозри та невдоволення пересічного «беркутівця» може викликати навіть вишиванка, вдягнена учасником акції.

Усе частіше акції опозиції влада забороняє через суд. Наприкінці року міліція наважилася вдатися до силового розгону — 3 грудня вночі силами «Беркута» було «зачищено» від протестуючих проти Податкового кодексу підприємців майдан Незалежності у Києві. Щодо свободи зібрань міністр Могильов часто повторює улюблену «мантру» російських колег: «Мітинг може заважати іншим громадянам!»

Приклад iз російського ФСБ узяла й СБУ. Тут і скандал із «Тюрмою на Лонцького» у Львові та розсекреченням архівів, і порушення кримінальних справ проти екс–урядовців та ув’язнення екс–керманичів «Нафтогазу» й Держмитслужби Ігоря Діденка й Анатолія Макаренка у рамках «газової» справи «Росукренерго» тощо. Наприкінці року голова СБУ Валерій Хорошковський через різку критику європейських інституцій таки відмовився від членства у Вищій раді юстиції.

Щодо Генпрокуратури, то доки нею керував поміркований Олександр Медведько, до відкритих репресій проти опозиції не доходило. В розшук оголосили лише екс–міністра економіки Богдана Данилишина, затриманого згодом у Чехії (де нині він просить політичного притулку). Втім після призначення нового Генпрокурора Віктора Пшонки у листопаді (який одразу заявив, що виконає будь–який наказ Президента) слідчі Різницької наче зірвалися з гальм. На допити до ГПУ ледь не щодня ходять екс–Прем’єр Юлія Тимошенко та Олександр Турчинов (якого також викликають і слідчі СБУ).

Наразі, за даними ГПУ, проти членів попереднього Кабінету Міністрів уже порушено майже двадцять кримінальних справ. Слідчі не гребують порушенням норм КПК при розслідуванні справ, тож екс–урядовців часто запроторюють за ґрати за надуманими приводами. Суди покірно обирають «жертвам репресій» нової влади міру запобіжного заходу — утримання під вартою.

Відтак минулого тижня арештовано екс–міністра з питань охорони навколишнього середовища Георгія Філіпчука та екс–першого заступника міністра юстиції Євгена Корнійчука. В останні дні року під вартою опинився й екс–глава МВС, лідер «Народної самооборони» Юрій Луценко. Він є сьомим представником уряду Тимошенко, який зустрічатиме Новий рік у СІЗО.

У тому, що 2010 рік відзначився активізацією гучних кримінальних переслідувань представників опозиції, переконані й представники Української Гельсінської спілки з прав людини та Харківської правозахисної групи. Водночас за аналогічних обставин кримінальні справи щодо представників чинної влади не порушують, заявляють правозахисники. Вони ж закликають владу «відмовитися від вибіркового кримінального переслідування та різкого звуження політичної свободи в країні». Утім навряд чи цей заклик буде почуто.