Закiнчення. Початок — у номерi за 23 грудня
З кінця 1948 року Андрій Ющенко опинився під наглядом органів безпеки, які обставили його своїми агентами. Досить тривалий час — понад рік — чекісти лише спостерігали за об’єктом «Хитрим».
При цьому вони накопичили додаткові докази його антирадянських націоналістичних настроїв. Із донесень агентури: «Ющенко, слухаючи систематично радіопередачі «Бі–Бі–Сі» і «Голос Америки», агентам «Соколу» і «Морозу», що працюють у розробці, висловлює антирадянські думки і вихваляє життя та звичаї за кордоном, зокрема в Америці».
У розмовах із агентами він розповідав, що безпосередньо зустрічався з оунівцями, вважав, що вони «добиваються самостійної української держави, очікують війни. Бандерівці били німців і комуністів, вони воюють за український народ». Водночас чекісти відзначають, що «в даний час Ющенко поводиться замкнуто, агентуру, яка до нього направляється, приймає з дотриманням усіх умов конспірації».
У березні операція МГБ переходить в активну фазу. До Андрія Ющенка підсилають агента «Лихого», колишнього підпільника, з легендою, що він разом зі своїм провідником за завданням Проводу прибув у Сумську область і йому рекомендували звернутися до Ющенка. «Хитрий» прийняв «Лихого» з дотриманням усіх умов конспірації, підтвердив своє перебування в Станіславській (Івано–Франківській. – В.В.) області, але про причетність до ОУН промовчав. Заявив, що в умовах Недригайлівського району роботу організувати важко, оскільки немає людей, на яких можна покластися без ризику».
18 березня 1950 року відбулася друга зустріч агента «Лихого» з Андрієм Ющенком, цього разу прийшов і «провідник», він же агент «Дорожний». На початку зустрічі Ющенко перевірив кількома питаннями щодо топографії Коршівського району нового знайомого, який представився вихідцем із цих теренів. «Будучи задоволений відповідями «Дорожного» і сприйнявши його як дійсного «провідника» ОУН, у подальшій розмові він цікавився умовами банд оунівського підпілля у теперішній час».
У свою чергу псевдопровідник запитував, чи є в околиці люди, віддані справі ОУН, на що отримав відповідь: «Є в селі Хоружівка одна людина, вона перед Вами... Яким я був, таким і залишився, тому не випадково прийшов зараз на зустріч у ліс». Щодо можливості організованої дії в даний момент Ющенко висловився скептично. На його думку, головним завданням підпільників було зберегти себе і «не викликати підозри з боку безпеки з тим, щоб вичекати належного моменту». На завершення Ющенко запропонував «провіднику» зустрітися через два місяці у Харкові, де він перебуватиме на сесії в інституті.
Початок операції виглядав для чекістів надзвичайно успішним — рибка клюнула на приманку, тепер лишилося лише розвинути успіх. Та наступна зустріч розвіяла їхні сподівання.
Ющенко в Харкові заявив «Дорожному»: «В даний час мені нічого з Вами говорити, і прошу мене не шукати і не бентежити». Така поведінка об’єкта схилила чекістів до думки, що «Ющенко є учасником ОУН і попереджений оунівським підпіллям про те, що агент «Дорожний» не є представником ОУН». Ймовірним вони також вважали варіант, що Ющенка про провокацію попередив «Лихий», який намагався втекти від органів безпеки і був затриманий на кордоні. Тож у розвитку операції чекісти повернулися на кілька кроків назад і не здатні були протягом кількох років рушити з місця.
Тим часом, за документами Сумського обласного управління МГБ, на території області у квітні 1951 року на оперативному обліку перебували 172 особи, яких підозрювали у причетності до ОУН. Незадовільний стан боротьби з підпіллям на Сумщині привернув увагу міністра державної безпеки Ковальчука. Він вважав неприпустимим той факт, що за 1950 рік на теренах області не затримано жодного члена ОУН.
Наголошуючи на відсутності результативної роботи, міністр наводив конкретні приклади: «Так, у розробці Ющенка Андрія, який стоїть на формулярному обліку, нема інформації з серпня 1950 року, хоча УМГБ відомо, що він, перебуваючи в 1946 році в Коршівському районі Станіславської області, був організаційно пов’язаний із керівником СБ районного проводу «Буковинцем», і не виключено, що в Сумську область прибув за спеціальним завданням підпілля».
У відповідь на міністрові звинувачення у бездіяльності сумські чекісти швиденько готують план посилення агентурно–оперативної роботи, який, зокрема, передбачав подальшу розробку об’єкта «Хитрого». Для цього вони не придумали нічого кращого, як знову підіслати до Ющенка агента «Дорожного». Очевидно, така винахідливість не дала жодних результатів, тому єдине, що могли писати чекісти у своїх звітах у цій справі, що «розробку «Хитрого» продовжуємо через агентуру села Хоружівка».
Нові спроби активізувати операцію припадають аж на початок 1954 року. Із Сумщини йде запит у Станіславське УМГБ з пропозицією підібрати агента для його відправлення до Андрія Ющенка. «При складанні завдання–легенди агенту мається на увазі направити його до Ющенка під виглядом змушеного переховуватися від органів радянської влади бандита ОУН». Тобто тепер про налагодження зв’язку із псевдопідпіллям Західної України не йшлося.
У листопаді 1954 року такого агента було знайдено. Це був колишній провідник Служби безпеки ОУН Надвірнянського району «Сокіл». Його підведення до Ющенка мало продемонструвати вершини майстерності чекістів.
«Беручи до уваги, що близьким зв’язком Ющенка по періоду його роботи в с. В. Кам’янка Коршівського району є Філіпов Дмитро Дмитрович, засуджений 1948 року за націоналістичну діяльність, — через відділ КГБ при Раді Міністрів СРСР Краслага МВД СРСР добути рукописи і фотокартку Філіпова, використовуючи які, зав’язати з Ющенком листування і в позитивному випадку направити до нього агента «Сокола» з рекомендаційним від нього листом і фотокарткою Філіпова».
Був також запасний варіант підведення «Сокола», який також опирався на попередні зв’язки Ющенка з підпільниками Коршівського району «Сірком», «Остапом»: «Отримати фотокартки бандитів «Сірка» та «Остапа» і шляхом репродукції зробити груповий знімок, куди увійде і агент «Сокіл».
Жодної інформації про реалізацію цих заходів у документах не знаходимо, тож можемо припустити, що вони так і залишилися паперовими комбінаціями.
Та «Хитрий» не давав спокою сумським чекістам. У липні 1955 року вони інформували керівництво, що «спільно з УКГБ у Станіславській області підібраний досвідчений агент «Береза» (знайомий Ющенка)». Планом передбачалося підвести агента шляхом «випадкової зустрічі» у Києві, де Андрій Ющенко перебуватиме на складанні державних іспитів в інституті іноземних мов.
У грудні 1955 року КГБ Сумської області доповідав, що підведення агента «Берези» не відбулося, оскільки він не зміг виїхати на місце. Оперативний захід перенесли на початок наступного, 1956, року. «Залежно від того, як Ющенко сприйме агента «Березу», будуть розроблені наступні заходи у цій справі», — зазначалося наприкінці документа.
Проте наступних кроків в операції проти «Хитрого» вже не було — у 1956, році ведення справи–формуляра припинили. Очевидно, як через її багатолітню безрезультатність, так і через серйозні політичні зміни в СРСР, адже 1956–й — це рік, коли було проведено ХХ з’їзд партії, який засудив сталінізм, коли почалася «відлига».
Так «Хитрий» перехитрив КГБ, пережив СРСР і дочекався–таки незалежної України.
P.S. Справа–формуляр на Ющенка Андрія Андрійовича обсягом 647 аркушів знищена в Сумському управлінні КГБ 27 грудня 1985 року. Цю історію написано на базі 13 документів, виявлених у контрольно–наглядових справах, що стосуються оперативно–агентурної роботи Управління КГБ Сумської області.
Кремлівський цар Ірод, прикидаючись миротворцем, винайшов нову формулу брехні, твердячи, що, мовляв, «русскіє і украінци — єдіний народ». Але ж звідки тоді споконвічна війна вовків в овечій шкурі проти нашої Вітчизни, чому геніальний Василь Симоненко писав: «Україно, ти моя молитва, ти моя розлука вікова, гримонить над світом люта битва за твоє життя, твої права»? >>
Весна вже покликала господарів у поле. На базарах не проштовхнутися: люд вибирає насіння та міндобрива, шукає, чим би земельку покропити, щоб бур’яни не росли і зайвий раз не брати сапу до рук. «Візьміть ще оцей перепарат, під корінь внесете. Він стимулює ріст і зміцнює рослину», — припрошує продавець молоду жіночку, яка купує яскраві пакети з імпортним насінням. >>
У 2012 році в лісовому урочищі поблизу села Мощена, що біля Ковеля, з’явилося нове військове кладовище. Навесні 1944 року тут точилися кровопролитні бої за Ковель, тому солдатських поховань у цій місцині є ще чимало. Відшукати їх і навіть ідентифікувати — справа благородна й необхідна. Бо війна справді не закінчена доти, доки не похований її останній солдат. >>
На початку ХХ століття Українська держава відновила свою незалежність, яку два її історичних сусіди — західний (Польща) та північний (Росія) — хитрощами, підступністю та збройною агресією ліквідували, а Україну загарбали та поділили між собою. >>
Як відомо, минулорічної весни наше Міністерство культури заявило про необхідність створення в Україні музею тоталітаризму, який би розкривав весь масштаб злочинів комуністичного режиму проти українського народу. >>
Лубенський благодійний фонд «Надія і Батьківщина» впродовж багатьох років розшукує в Україні громадян, які під час Другої світової війни були вивезені на примусові роботи до Норвегії, і підтримує творчі контакти з відповідними норвезькими установами. >>
