Конфлікт між Філіпом Кіркоровим та молодою дівчиною, яку сьогодні всі знають як Марину Яблокову, помічницю режисера на програмі «Золотий грамофон», породив дискусію, що давно лежала на поверхні. Як мають будуватися стосунки між відомою особою та людьми, які з нею працюють (журналісти, помічники, обслуговуючий персонал)? Де та крапля, яка переповнює чашу терпіння з одного чи іншого боку?
Пам’ятаючи про попередній «шкандаль» Кіркорова з «рожевою кофтинкою», бійку Олександра Абдулова із фотографом, випади «чорної пантери» Наомі Кемпбелл щодо своїх асистенток, ми звернули погляд на вітчизняний шоу–біз. Найбільший ексцес, який змогли пригадати, — це вибитий Іриною Білик мікрофон із рук світської журналістки Каті Осадчої. На жаль, співачка не захотіла коментувати нашу дискусію. Опитані ж вітчизняні селебрітіз виявилися поміркованими людьми: ніколи ні з ким не сварилися і фізичної розправи не вітають, але ставлення до скандалу Кіркоров—Яблокова у кожного своє.
Запитання «УМ»:
1. Чи виникало у вас коли–небудь серйозне бажання агресивно відреагувати на певні дії журналіста/папараці/, технічного працівника? І чи таке траплялося?
2. Як ви оцінюєте історію Філіпа Кіркорова та Марини Яблокової?
Антін Мухарський, актор, співак:
1. Якщо хтось скаже, що в нього не виникало подібного бажання, — збреше. Тому що часто публічні люди стають свідомо чи підсвідомо об’єктами провокацій iз боку тих, хто хоче підкреслити свою значущість, агресивно впливаючи на них. Я не вітаю подібну манеру поведінки і, коли відчуваю, що виникає така ситуація, розвертаюся і йду геть. Тобто у мене не було подібних конфліктних ситуацій. Конфлікти виникають через низку негативних факторів: хтось у колективі посварився, зірка залежить від режисера, приміром, і так далі, тоді й вибудовується карколомний мікс негативу. І з роками це накопичується. Я колись не розумів, чому відомі люди поводяться агресивно, але соціум усе більше забирає у людини її саму...
2. Мені шкода Кіркорова. Серйозно! Він зірвався й зараз почнеться його цькування. Ви не розумієте, як важко стільки років триматися публічно — це виснажує організм, людина стає самотньою. Я не знаю внутрішніх історій, але чисто по–людськи мені шкода тих артистів.
Світлана Вольнова, телеведуча:
1. Я досить стримана людина і підняти руку на поганого працівника — це, насамперед, показати свою розпущеність та зачеплену за живе «зірковість». Вихованість і коректність у поведінці — це те, що притаманне більшості західних зірок. Повірте, у них також є багато приводів бути незадоволеними на знімальних майданчиках.
2. Спочатку мене обурила поведінка Кіркорова. Але чим більше я стежу за цією історією, тим менше у мене симпатій викликає Марина Яблокова. У мене з’явилася думка: «А чи Яблокова не спеціально вивела Кіркорова із себе, знаючи про його запальний характер?». Тепер «біла овечка» Яблокова стала героїнею усіх новин із капіталом, заробленим на скандалі з російською зіркою. У мене виникає побоювання, що й інші можуть почати провокувати «зіркових» представників шоу–бізнесу. Маю попередити: не всім так пощастить, як Яблоковій. Тут талант потрібен і удача.
Андрій «Кузьма» Кузьменко, співак, телеведучий:
1. Ну точно не бити по морді! Тим паче жінку. Тобто є набагато цивілізованіші методи вирішувати такі конфлікти. Було багато випадків, коли тупі журналісти ставили тупі запитання, але ти просто силою свого інтелекту — якщо такий у тебе присутній — маєш вирішувати подібні речі, а не робити із себе якогось хама.
Я знаю, що, коли відбуваються подібні непорозуміння у нас на зйомках, якщо тобі не підходить режисерський чи технічний персонал, завжди є можливість відмовитися від участі у цьому проекті чи вимагати заміни тої людини. Звичайно, такі моменти виникають, бо кожна людина має «свої таргани» в голові.
2. Я не даю приводів «жовтим» виданням привертати до себе увагу: якось головний редактор подібного видання сказав мені, що моя особа їх не цікавить, бо я не даю приводів. І особисто моя думка: якщо ти наїжджаєш на фізичну свободу певної людини, то такі речі мають каратися.
Віктор Павлік, співак:
1. Боронь Боже! Бо ми, артисти, залежимо від цих людей, та й вони від нас. Тобто я поблажливо ставлюся до обслуговуючого персоналу й журналістів. Кілька років тому журнал «Папараці» надрукував фотографії, де я справляв малу нужду. Я тоді знімав кліп «Знайди мене» з Миколою Трубачем і Анжелікою Рудницькою. Було холодно, цілий день зйомок, а туалету не було. Фотографії зробив Влад Якименко, брат кліпмейкера Володимира Якименка, я не знав, що він працює у «Папараці». І що, я мав шукати його і питати, що він зробив? Нічого страшного в тому немає.
2. Я не дуже вникав у цю історію: знаю, що в Кіркорова гальма не спрацювали. Звичайно, це дуже неправильно. Навіть не знаю, чи хтось у нас у країні таке зміг зробити: підійти й дати по «морді» дівчині. У зв’язку з цим у мене навіть проскакували думки, що це був піар–хід.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
