«У реальності ми завжди судимо, виходячи з власного смаку. Скажімо просто: я вибрав митців, які мені сподобались», — поділився напередодні нагородження премією імені Казимира Малевича Фабіо Кавалуччі, член журі й директор ЦСМ «Уяздовський замок». Апогеєм смаку суддів цього року (премію Малевича присуджують щодва роки, першим лауреатом була Алевтина Кахідзе) стала творчість художника Стаса Волязловського. Висуванець херсонського центру «Тотем» Волязловський обійшов у результаті номінантів від німецького Museum am Oswald Івана Базака та польського фонду Fundacja Vlepvnet — Гомера (Саша Курмаз).
39–річний художник із Херсона прославився тим, що при створенні своїх робіт використовував навіть інтимні частини тіла. «Взагалі–то я малюю статевим органом на старих простирадлах, але кілька місяців тому його натер, тому взявся за кулькову ручку», — відверто зізнавався він «УМ» у 2008 році. Саме епатаж, який дехто трактує як свободу художника, зробив із Волязловського популярного художника, чиї роботи цiкавлять як колекціонерiв, так і галеристiв. На рахунку херсонського художника проекти «Стінгазета», «Мечі на орала», «Тестиль», «В очікуванні снігової людини». Тепер Волязловський поїде на тримісячне стажування у ЦСМ «Уяздовський замок» у Польщі, де має за допомогою 10 тисяч євро преміальних утілити в життя певний творчий проект. Ще три тисячі євро художник отримав як нагороду за вже створене.
Ярослав Ґодун, директор Польського інституту в Києві задоволений результатами цьогорічної премії, відзначив появу нових прізвищ, проте вказав на один проблемний момент: «Українці теж мають подбати про пропагування самих себе на міжнародній арені». Премія Малевича власне народилася як інструмент усунення цієї прогалини, оскільки тут співпрацюють Польський інститут у Києві, Фундація «Центр сучасного мистецтва», Інститут Адама Міцкевича, «Культурний проект», ЦСМ «Уяздовський замок». Заступниця директора Польського Інституту Анна Лазар вважає премією вдалим почином, відзначаючи: «Перша лауреатка використала премію дуже продумано: Алевтина Кахідзе вплинула і на ситуацію в Польщі, де вдало увійшла в мистецький контекст, і в Україні».
Минулого тижня у підвалі Фундації «Центр сучасного мистецтва» на Щекавицькій у рамках серії неформальних дискусій «На підлозі» обговорювали тему «Що дають мистецькі премії». Це питання актуальне для України, яку тільки нещодавно накрило хвилею contemporary art, відтак усі дискусії на будь–які теми неминуче зводяться до одного: що таке концептуальне мистецтво і які критерії його оцінки, як визначити в новому мистецтві «что такоє хорошо і что такоє плохо». Оскільки найпотужнішим гравцем на полі contemporary art в Україні є PinchukArtCentre і зустріч відбувалася через кілька днів після вручення Future Generation Art Prize, левова частка обговорення була присвячена PAC.
На думку мистецтвознавця, викладачки НАОМА Ольги Балашової коефіцієнт корисної дії від PinchukArtCentre для українського сучасного мистецтва дуже низький, мета його діяльності — створення позитивного іміджу його власнику Віктору Пінчуку, адже всі знакові персони, які з’явилися на врученні премії, приїхали в Київ за гонорар і, крім Театру Франка, де відбувалася церемонія, і ресторану «Аура», де проходила afteparty, нічого не бачили — ні робіт українських митців, ні самих художників. Позиція молодого чоловіка, який назвався зацікавленим у сучасному мистецтві студентом НАУ, була така: Віктор Пінчук нікому нічого не винен, він робить виключно те, що подобається йому.
Ці дві думки є типовими полюсами суспільної думки — фахівці прагнуть «правильного», розумного, продуктивного розвитку сучасного мистецтва, любителі вдячні за те, що можуть побачити «оригінал» акули в формаліні Деміена Херста чи роботи Такаші Муракамі на власні очі в Києві.
Крім Future Generation Art Prize і премії для українських художників від PAC, в Україні існує премія імені Казимира Малевича Польського інституту і заступниця директора ПІ Анна Лазар якраз максимально ґрунтовно розповіла про премію як інструмент для художника на прикладі проекту попереднього лауреата Алевтини Кахідзе. Галерея «Боттега» проводить конкурс серед молодих художників МУХІ, і власниця галереї Марина Щербенко розповіла, як вони визначають переможців. Представниці Garage Gang Kollektiv, які в суперечки не встрявали, а мотали сказане на вус, пообіцяли невдовзі теж презентувати мистецьку премію. А буде більше премій, дасть Бог, і з критеріями визначимося?
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
