«Чорний список» архієпископа Митрофана

17.12.2010
«Чорний список» архієпископа Митрофана

Витівки Української православної церкви (Московського патріархату) в союзі з теперішньою, також недалекою від Москви, владою протягом останніх півроку і далі дивують нахабністю і цинічністю. Не встигли церковники виселити всі музеї із заповідника «Лавра», добудувати без жодних документів храм на Борщагівці, використати 11 мільйонів гривень бюджетних коштів на зведення церкви–гіганта поблизу метро «Либідська», як знову українські ЗМІ почали бити на сполох.

Нова «церковна» історія пов’язана із листом архієпископа Митрофана до директора «Спецкомбінату ПКПО», що забезпечує поховання в Києві, Олексія Горового, в якому служитель Бога просить надати право УПЦ (МП) визначати, яких священиків можна допускати на столичні кладовища для відспівування померлих. Цю пропозицію пан Горовий погодив одразу і підписав свою резолюцію: «До відома та використання в роботі».

Головний наслідок таких дій полягає навіть не в тому, що УПЦ МП «застовбила» за собою функцію почесного журі, яке відбиратиме священиків, як на кастингу. А в тому, що у вже сформованому списку цвинтарних «нон ґрата» — священики УПЦ Київського патріархату. Виходить, Московський патріархат фактично отримав монополію на поховання у Києві за згоди комунального підприємства, а значить — держави.

 

Мовчанка Московського патріархату

На початку цієї історії склалося враження, що київська митрополія Московського патріархату всіляко намагається «відхреститися» від самого факту існування листа архієпископа Білоцерківського і Богуславського Митрофана до директора «Спецкомбінату ПКПО» Горового. Коментар прес–секретаря УПЦ отця Георгія із цього приводу дуже нагадував ситуацію, коли в нього «УМ» свого часу цікавилася, чи справді в борщагівському парку «Юність» незаконно зводять храм Спиридона Триміфунтського. Чогось конкретного тоді отець не сказав, а говорив про провокацію, мовляв, якщо і зводять, то документи всі є. Однак усе виявилося зовсім не так. Цього разу Георгій Коваленко насмішкувато відповів, що інформацію, яка поширилася переважно через блог журналіста Олега Медведєва на «Українській правді» з посиланням на сайт УПЦ Київського патріархату «про те, що щось там є», коментувати не буде і попросив показати хоча б копію листа. «Інформація на блозі, взята із УПЦ КП… Ну, знаєте, мені нічого сказати», — іронічно відповів отець Георгій.

У вівторок «УМ» об­дзвонила всі надані митрополією телефонні номери. Коли врешті на тому кінці дроту таки знайшли священика, що нібито був готовий коментувати всі дії i прохання отця Митрофана (до речі, називатися цей чоловік відмовився), виявилося, що на роздуми йому потрібно півгодини. А за півгодини слухавку взяла жінка, яка повідомила, що нічим допомогти тут не можуть. Горового теж не можна було знайти через постійні обіди, зустрічі й наради протягом двох діб. Мобільний директора спецкомбінату надавати прес–секретар відмовилася.

«Лист такий і справді є»

Однак уже наступного дня сканований варіант звернення Митрофана був у розпорядженні редакції. Його надало надійне джерело «УМ». У цьому документі йдеться: «Сповіщаємо Вам, що на територіях ввірених Вам об’єктів комунальної власності знову з’явилися особи, які видають себе за священнослужителів Української Православної Церкви, і, перебуваючи у матеріальних домовленостях із працівниками відділу замовлень комунальної ритуальної служби та приватними ритуальними компаніями, звершують відспівування і поминання». Нижче — список «фальшивих священиків»: Богдан Бойчук, Богдан Йосипчук, Георгій Шпаковський, Даниїл (Титович–Опеченик) та інші. Ще нижче — підпис архієпископа Митрофана, а згори — резолюція Горового «До відома та використання в роботі».

Копію листа «УМ» надіслала отую Коваленку, який після цього втратив усю свою іронічність, повідомивши, що лист такий справді був і порадив iз коментарями звертатися до отця Ростислава, який саме проводить прес–конференцію для українських ЗМІ щодо цього. «У нього всі листи. Справді, і лист, про який ви говорите, є», — зізнався отець Георгій.

Пан Ростислав, очевидно, протягом вівторка добре обдумавши, що слід говорити працівникам ЗМІ, зауважив: «Люди, зазначені в листі, видають себе за священиків УПЦ, але такими не є. Рiч у тiм, що до канцелярії київської митрополії 10 років звертаються віруючі канонічної УПЦ, говорять, що в ритуальних службах Києва їх ошукують і надають узагалі не священиків. Питання в тому, щоб дати киянам консультаційну допомогу і допомогти у проведенні правильного православного відспівування. Чому Київський патріархат так відреагував на лист? Мабуть, мають за собою якісь гріхи…».

«Священиків просто викреслили зі «списку послуг»

Зі слів отця Ростислава випливає, що Московський патріархат просто взяв на себе благородну функцію надавати «консультаційну допомогу» у виборі священиків. Логічне питання — чи має на це право конфесія, яка, за Конституцією, є рівною з іншими? І чому ці консультації береться надавати саме вона, а не, приміром, Римо–католицька церква чи взагалі — Товариство Свідомості Крішни? Більше того, чому влада погоджується на пропозицію Московського патріархату? Єдина держава — єдина церква? Вперед у середньовіччя?

Київський патріархат почав бити на сполох тому, що священики, яких отець Ростислав називає самозванцями і які не належать до канонічної церкви — а отже, Московського патріархату, — є служителями УПЦ КП. І цією «зачисткою» розпочалася боротьба з УПЦ КП на новому, дер­жавному рівні. За словами єпископа УПЦ КП Євстратія (Зорі), сказати, що це перша спроба Московського патріархату «монополізації релігії», не можна. Як зазначає священик, протягом кількох останніх років на київських кладовищах бюджетним коштом встановлювали дерев’яні каплиці, під них без проблем відводили землю і проводили богослужіння. «Мабуть, згодом УПЦ МП вирішила, що цього замало. Адже справді, не всі кияни хочуть, щоб їхнiх рідних відспівував Московський патріархат. Тому, думаю, Митрофан вирішив задіяти «адміністративний» важіль».

«Це традиційна позиція УПЦ МП, — веде далі єпископ Євстратій. — Вони взагалі не вважають Київський патріархат церквою, і всі наші священики для них не священики, а відповідно, все, що вони роблять — це недійсне і неправедне. Але така позиція однієї конфесії. Вона не може стати позицією держави, бо держава не має права визначати правильних і неправильних служителів, від кого сходить і не сходить благодать… Навпаки — вона має контролювати рівність конфесій».

Як говорить єпископ, у принципі, виконання прохання Московського патріархату паном Горовим не забороняє ховати людей зі священиком УПЦ КП. Просто відтепер спецкомбінат зі списку послуг, які пропонує — вінки, людей, що копають яму, духовий оркестр — видалить усіх служителів Київського патріархату, які могли б виконати службу, лишивши тільки московських. «Звичайно, людина за бажання знайде можливість поховати небіжчика з нашим священиком, але для цього треба буде шукати його самотужки. Відтак простіше буде погодитися на служителя УПЦ МП «у комплексі» з усім необхідним, ніж шукати самій».

Своє звернення на адресу голови КМДА Олександра Попова надіслав патріарх Філарет. У ньому патріарх просить пана Попова розібратися в міжконфесійному конфлікті. У тексті звернення прохання архієпископа Митрофана наводиться як один із прикладів порушення закону рівного ставлення держави до конфесій. «Сподіваємося, голова­ КМДА належно зреагує, і виконувати духовні обов’язки нададуть право всім церквам, а не одній конфесії», — говорить єпископ Євстратій.

Однак з учорашнього повідомлення міської адміністрації випливає, що влада обрала відсторонену позицію. Прес–служба, цитуючи першого заступника начальника Головного управління ритуальних послуг КМДА, поширила таке повідомлення: «З упевненістю заявляю, що ця інформація неправдива. Люди самі вибирають священика, який буде проводити обряд похорону, в залежності від свого віросповідання. Вхід на столичні кладовища, як і завжди, відкритий для священиків різних конфесій. Головне управління ритуальних послуг ніколи не втручалося і не буде втручатися у справи церковні». Тож резолюцію Олексія Горового, яка промовисто дає «добро» Московському патріархатові, проігнорували, оцінку його діям не дали, інформацію назвали «неправдивою», додавши, що ­управління далі «втручатися не буде».

  • Навiщо Києву вулиця Табiрна,

    ...Я вийшов iз вулицi Пилипа Орлика, повернув на Михайла Грушевського, пересiк Богдана Хмельницького, спустився на Петра Сагайдачного... Сьогоднi в це важко повiрити, але чверть вiку тому про такi назви годi було й думати. Справдi, в перший рiк Незалежностi столиця України ввiйшла з вулицями Ленiна, Свердлова, Дзержинського, Жданова, Кiрова, Куйбишева, Орджонiкiдзе, Менжинського, Володарського, Косiора, Постишева, Мануїльського, площами Жовтневої революцiї, Ленiнського комсомолу, Брежнєва тощо. Та що там вулицi та площi, найпрестижнiшi центральнi райони столицi iменувалися Ленiнський, Радянський, Жовтневий, Московський, Ленiнградський, а в цих районах найошатнiшi вулицi носили iмена класикiв марксизму-ленiнiзму, росiйських революцiонерiв, агентiв ленiнської «Іскри» та мало не всiх членiв ленiнсько-сталiнського ЦК. >>

  • Розшукується дизайнер

    Будь-яку потрібну та корисну справу можна зіпсувати. Власне, для цього достатньо грати не за встановленими правилами, а за тими, що відповідають кон’юнктурі сьогоднішнього дня. Киянам обіцяли відкритий конкурс, на якому обиратимуть головного архітектора міста. >>

  • Митарства українського трамвая

    Кілька місяців тому на розширеному засіданні Ради директорів підприємств, установ та організацій міста Києва було підписано угоду про об’єднання зусиль київської міської влади та бізнесу щодо розвитку внутрішнього ринку задля сталого економічного розвитку міста. Свої підписи під документом поставили міський голова Києва Віталій Кличко, президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах та голова Ради директорів підприємств, установ та організацій Києва Олександр Осадчий. >>

  • Чи повернуть киянам Довженків кінотеатр?

    Із плином часу залишається все менше тих, хто пам’ятає про кінотеатр імені Олександра Довженка, який колись розташовувався на проспекті Перемоги, 24а. Цю не надто ошатну споруду було знесено кілька років тому, і на її місці має з’явитися сучасний кінокомплекс. >>

  • Київ без крил

    У митрополичих палатах у «Софії Київській» того дня збирали підписи під зверненням до Кличка і Порошенка передати під музей авіації будинок сім’ї Сікорських на Ярославовому Валу, 15-б і перейменувати аеропорт «Київ» (Жуляни) на честь Сікорського. Підписатись під одним зі звернень не виходило. Активісти обидві вимоги оформили в одному листі. >>

  • Де сидять художники?

    Київ усе більше переймає європейські традиції, наповнюючи вулиці креативними елементами вуличного дизайну — від паркових скульптур на Пейзажній алеї та лавочок у вигляді чашок на Прорізній до розмаїтих нетривіальних «пам’ятників» — Їжачку в тумані, закоханим ліхтарям, табуреткам. >>