Антикварне сьогодення

У середу в «Мистецькому арсеналі» було багато колекціонерів, шанувальників мистецтва і працівників охоронних структур. Головними цінностями Третього Великого Антикварного Салону, який проходить із 16 до 26 грудня, стали шедеври сакрального мистецтва України з колекцій вітчизняних музеїв. На­приклад, ікону–ставротеку Війська Запорозького Низового з Покровської Січової церкви, яка за оздобленням коштовностями може позмагатися з ризницею Києво–Печерської лаври, і за переказами, містить частинку дерева, на якому розіп’яли Христа, перевозили з Нікополя до Києва у броньованому автомобілі у супроводі автоматників. Транспортування ікони у столицю контролював особисто «губернатор» Дніпропетровської області Олександр Вілкул. Срібна шата кіота ікони Троїцько–Іллінської Божої Матері з Чернігівського обласного істричного музею імені В. Тарновського, яку відреставрували через 80 років після передачі в музей і вперше показали в Українському музеї у Нью–Йорку спочатку була застрахована, а потім мандрувала у Київ теж під охороною. В «сакральній» частині Салону зустрілися поліхромні дерев’яні розп’яття з Національної картинної галереї Львова, притаманні тільки греко–католицькій церкві, і православні ікони з Андріївської церкви, Патерик Печерський, і можна тільки здогадуватися, яких організаційних зусиль коштувало зібрати ці культові мистецькі речі в одному місці. Все візантійське багатство, весь драматичний канон католицизму в цих намолених шедеврах.

Утім 20 приватних галерей, що взяли участь у Салоні, інколи представляли не менш цінні речі музейного рівня: ікони XVII—XVIII століття — і українські, і московської школи, стародруки. Галеристи представили також антикварні меблі, декоративно–вжиткове мистецтво — починаючи від письмового приладдя з оніксу з двома кришталевими каламарями за понад 3000 доларів, закінчуючи весільним ліжком китайського походження (різьблення по дереву, перламутр) чи громіздкими, але благородного дизайну касовими апаратами. Але більшість предметів, виставлених на розсуд любителів старовини, датується другою половиною 19 століття, і різними періодами 20–го. Аляповаті канделябри, солодкі амури, фарфорові статуетки — шедеврів серед них небагато, тільки шлейф часу й індивідуальні історії, пережиті за 50—100 років, надають цьому вінтажному міщанству флер ностальгії за «красивим минулим». Цікавими з мистецької точки зору є великі, представницькі зібрання акварелей iз зображенням сакральної архітектури України і Росії художника й архітектора Юрія Химича, київські «фотографічні» пейзажі 1940—50–х років блискучого сценографа Олександра Хвостенка–Хвостова та роботи майстра київського ліричного пейзажу Сергія Шишка.

ДОВІДКА «УМ»

Великі проекти — Скульп­турний салон, фестиваль Fine Art Ukraine, Арт–Київ Contemporary, Антикварний салон, які директор «Мистецького арсеналу» Наталя Заболотна започаткувала, будучи директором Українського дому, вона перенесла на «нове місце роботи». У планах «Арсеналу» на 2011 рік — Міжнародний мистецький проект «Космічна Одіссея–2011», присвячений 50–річчю польоту людини в космос, і художній проект «Незалежні», присвячений 20–річчю Незалежності України.

КОМЕНТАР

Про №1 у «топ–10 сенсаційних відкриттів Великого антикварного салону–2010» (цитата з прес–релізу) «УМ» розповіла головний зберігач Чернігівського обласного історичного музею імені Тарновського Ганна Арендар:

— У 1658 році в Іллінському монастирі в Чернігові ченець Григорій Дубинський написав ікону Божої Матері, через чотири роки, у 1662 році вона стала чудотворною — впродовж восьми днів жителі бачили, як з очей Божої Матері текли сльози. У 1695 році в Чернігові неподалік Іллінської церкви будується величний мурований Троїцький собор, який став частиною стародавнього Іллінського монастиря. Іллінська церква, де була чудотворна ікона, не могла вміщувати ту кількість людей, які приходили поклонитися образу, і було вирішено перенести ікону з Іллінської церкви до Троїцького собору: з того часу вона почала називатися Чудотворна ікона Троїцько–Іллінської Божої Матері. У цей період гетьман Мазепа замовив шату для чудотворної ікони, про яку він писав до князя Василя Голіцина: я прагну побувати в Чернігові, щоб поклонитися світлому образу Іллінської Божої Матері. Крім того, він дав 10000 золотих на побудову Троїцького храму. Між іншим, у цьому храмі є зображення святого Іоанна Предтечі, яке деякі дослідники вважають написаним з Івана Мазепи. Ми вважаємо, що цю шату зробили золотарі київського золотарського осередку, причому, мабуть, дуже швидко. Так і реставратори, які працювали з шатою, торкалися своїми руками, бачили деякі недоліки, вважають, що цю шату робив не один майстер — відчуваються різні почерки. Якщо так, як ми вважаємо, там зображено літній табір гетьмана Мазепи, а він був побудований у 1694 році, то, швидше за все, шату робили не більше року, а то й скоріше.

На жаль, ікона зникла в роки громадянської війни, найвiрогiднiше, її сховали віруючі люди. Шата була на території монастиря, а в 1929 році Троїцький собор став заповідником, монахи пішли, і було вирішено перевезти шату до історичного музею — так було надійніше. Шату розібрали — вона складається з 18 пластинок, зняли з дерев’яного кіоту — він не зберігся, а срібні пластинки зберігалися в нашому музеї. До цього року шата не експонувалася, бо потрібні були великі кошти для реставрації, ці гроші дали благодійники з Києва( фонд Богдана Губського. — Авт.) і шату реставрували в Національному реставраційному центрі в Києві.