Такий вигляд має поселення вигнанців із Південної Осетії біля села Церовані. (Фото автора.)
Найбільша цікавинка міста Горі, що є центром краю Шида–Картлі в Східній Грузії, — меморіальний комплекс Сталіна. Це великий окремий музей, а також крихітний будиночок, у якому 1879 року народився Йосип Джугашвілі, плюс особистий залізничний вагон диктатора. Але після серпневих подій 2008 року у Горі з’явився ще один привід для зацікавлення — заїжджі журналісти й туристи запитують місцевих про сліди російських бомбардувань. До «берлінської стіни» з окупованою Південною Осетією від Горі рукою подати.
«Навіщо воно вам? Там уже все відбудували давно», — жінка–продавець не хоче ворушити болісні спогади. Почувши російську мову, господиня крамнички реагує насторожено. Відчувши потребу розрядити ситуацію, показую на банку «Оболоні»: «Приємно зустріти в Грузії «рідне» пиво». Напруга одразу спадає: «О, то ви з України. Ласкаво просимо до Горі!».
Розпитую про ставлення до росіян. Як і більшість грузинських співрозмовників, жінка поквапно запевняє: до російського народу в неї немає жодних претензій, навпаки: «Росіян ми любимо. Якщо це, звісно, не Путін». Інша річ — Росія як держава. У моєї співрозмовниці Етері є особисті причини ненавидіти окупанта: окрім того, що її рідне місто бомбили, близько року тому вона вийшла заміж за біженця з Південної Осетії. І не минає й дня, щоб чоловік не згадував про рідне село, у яке вже ніколи не зможе повернутися. Не тому, що не вірить у повернення окупованих територій у лоно Грузії — просто село вже не існує. Російські війська зрівняли його з землею. «Чоловікові й сусідам пощастило — вони встигли перейти кордон раніше, ніж прийшли окупанти. А в інших селах, кажуть, якщо [етнічні] грузини не хотіли залишати свої домівки, то декого «для повчання» навіть розстрілювали...»
Звісно, люди по інший бік кордону розповіли б про серпневі події дворічної давнини іншу історію. Але ми стоїмо на блокпосту з грузинського боку. Вдивляємося в густий туман: кажуть, у ясний день уже за кількасот метрів звідси видніються будинки Цхінвалі. Та нам із погодою не пощастило — заледве можна розгледіти вивішені метрів за п’ятдесят прапори Росії та невизнаної республіки Південна Осетія.
Зате можна добре роздивитися поспіхом залишені під час воєнних дій хати в селі Ергнеті по цей бік кордону. Грузини розповідають: у серпні 2008–го російські солдати виходили звідси, прихопивши все, що здалося їм більш менш цінним: від килимів і побутової техніки до каструль.
Заходимо в будинок із розбитими вікнами й слідами куль на зовнішній стіні. Всередині залишилися тільки поіржавіла газова плита, кухонна шафка, невеличка картина в рамі та великий старий телевізор на голій підлозі — очевидно, на радянський «неліквід» ніхто з «загарбників» оком не накинув.
Неподалік — загородження із заповнених землею мішків, прикриті камуфляжною сіткою. Тут чергують озброєні військовослужбовці. Це не прикордонники, а підрозділи МВС.
Нам пояснюють: називати лінію окупації кордоном — так само неправильно, як іменувати вигнанців з Південної Осетії та Абхазії біженцями. Для людей, які змушені були покинути свої оселі й через воєнні або громадянські конфлікти втікати в іншу місцевість на території власної держави, у міжнародній практиці вживають термін «внутрішньо переміщені особи».
Внаслідок війни 2008 року Грузія де–факто втратила близько 20 відсотків території, але всі цивілізовані держави (окрім РФ, Венесуели, Нікарагуа та Науру) визнають Південну Осетію та Абхазію невід’ємною частиною Грузинської Республіки. Лінію окупації в Грузії називають «берлінською стіною» — бо насаджена насильно і через безглуздя не може не розвалитися.
«Іншого вирішення територіальної проблеми, окрім як деокупація, немає», — каже міністр Грузії з питань реінтеграції Ека Ткешелашвілі. Завдання утвореного спеціально з цією метою міністерства — об’єднати розірвані території. Великі сподівання у Тбілісі покладають на міжнародних посередників, без участі яких переговори з Москвою поки що неможливі.
Ека розповідає про труднощі, з якими стикаються мешканці окупованих регіонів. В Абхазії, яка колись завдяки вирощуванню цитрусових була чи не найбагатшим регіоном країни, тепер панує бідність, а ціни — значно вищі, ніж у решті Грузії. У невизнаних республіках фактично немає системи охорони здоров’я, тому їхні мешканці намагаються потрапити до грузинських лікарів, а ті, буває, заходять за лінію окупації, щоб провести серію операцій. Частіше таке буває з абхазцями — південноосетинська влада ставиться до будь–яких контактів із грузинською стороною значно жорсткіше.
«У Росії вже починають розуміти, що на утримання окупованих територій треба багато коштів. Тому рано чи пізно деокупація неминуча», — переконана Ткешелашвілі. Наразі ж російська пропаганда в Абхазії та Південній Осетії активно творить із Грузії образ ворога. Сигнали грузинських теле– й радіоканалів там повністю заблоковано. Ека запевняє, що навіть стародавні фрески у церквах замальовують, щоб стерти будь–яку згадку про грузинське походження.
Для етнічних грузинів, які після серпневого приходу російських військ в Абхазію та Південну Осетію стали вигнанцями, у Грузії за кілька місяців звели тисячі будинків. Начальник аналітичного відділу Ради національної безпеки Грузії Лаша Дарсалія показує нам одне з найбільших селищ для внутрішньо переміщених осіб у Церовані. Проїздимо повз довгі ряди однакових акуратних будиночків. Стандартні котеджі площею 65 кв. м (дві кімнати, кухня і великий хол) держава передала їхнім мешканцям у власність.
У двориках сушиться білизна, біля якоїсь із осель б’ються молоді півні. Деякі будинки виділяються із загальної маси розмальованими стінами — хтось наносить рослинний орнамент, хтось малює державний прапор Грузії. До слова, прапор Давида Будівничого з червоними хрестами — його впровадив Саакашвілі, коли прийшов до влади, — нам траплявся всюди, і що ближче до лінії окупації, то частіше: увіткнутий на пагорбі над дорогою, встановлений біля церкви, вивішений із балкона багатоквартирного будинку...
Найнеобхіднішим біженці забезпечені, але залишається проблема безробіття. Дехто підробляє таксистом (у багатьох дворах стоять авто), хтось іще влаштовується на роботу патрульними чи на розташовані неподалік підприємства. Щоб забезпечити людей роботою, держава надає пільги тим компаніям, які будують тут фабрики та заводи.
У центрі селища — магазини, інтернет–кафе, дитсадок. Заходимо до школи. Із величезного спортзалу лунає музика, це заняття танцювального гуртка. На одвірку біля кожного класу наклеєно хрестик: усі приміщення освячені. За вікном на футбольному майданчику зі штучною травою діти ганяють м’яча. Такі майданчики можна побачити по всій Грузії — їх зводили в рамках державної програми.
«Ми живемо майже так само, як і раніше, — будинок у нас і вдома був невеличкий, а школа тут навіть краща. Та й усі друзі поруч», — ламаною російською розповідає хлопчик років десяти. Як пояснює Лаша Дарсалія, ті, хто раніше мешкав в одному селі, залишаються сусідами й у «селищах біженців». «Чи скучаю за домом? Та я вже й не знаю... — замислюється малий. — Мабуть, так. У нас на подвір’ї була така гарна гойдалка...»
Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>
Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>
На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>
Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>
