Тбілісі активно розбудовується, але в центрі міста старі будинки на вузьких вуличках — як привіт із початку ХХ ст. (Фото Петра КОРОЛЬОВА.)
Закінчення. Початок — в «УМ» від 15 грудня
Реформу правоохоронних органів визнають найбільшим здобутком команди Михаїла Саакашвілі всі без винятку — від міжнародної спільноти до найзатятішої внутрішньої опозиції. Взявшись за викорінення корупції, «трояндові революціонери» активно діяли й в інших напрямах. За минулі шість років у Грузії повністю реорганізовано митницю та податкову систему. Із 26 податків залишилося тільки шість, але платити їх доводиться всім. Мито на 90% товарів тепер нульове, на решту діють іще дві можливі тарифні ставки: 5% і 12%. Молоді грузинські урядовці сповідують філософію лібертаріанства — мінімальний вплив держави за максимальної свободи підприємництва. Це дозволило зробити економіку Грузії однією з найбільш відкритих у світі й зацікавити іноземного інвестора.
Минулого року уряд Грузії виступив з Актом економічних свобод, який покликаний іще більше сприяти розвитку ринку. Цей документ, зокрема, передбачає, що підвищувати податки можна тільки через референдум — аби в тих, хто прийде на зміну нинішній владі, не виникло спокуси підняти їх без консультації з народом. Накладено мораторій на збільшення кількості ліцензій та дозволів, створення нових регуляторних органів, ціновий контроль з боку держави, будь–які обмеження повної конвертованості ларі та руху капіталу.
Ці кроки мають сприяти зростанню економіки, яка й без того йде вгору. За словами радника прем’єр–міністра з економічних питань Тамари Ковзірідзе, цього року уряд розраховує на 5—6% зростання.
Грузія — країна маленька і не має ані потужних підприємств, ані ресурсів. Тому акцент було зроблено на розвиток транзиту й пожвавлення економіки. Несподівано позитивний ефект у цьому сенсі справили торговельні санкції з боку Росії: виробники (передусім вина й мінеральних вод), які раніше орієнтувалися переважно на російський ринок, зрозуміли, що не варто зав’язувати бізнес лише на одній державі. А щоб продукція була конкурентоздатною на світових ринках, поліпшили якість.
Коли Михаїл Саакашвілі надумав перетворити напіврозвалений Батумі — центр Аджарського регіону — на таке собі Дубаї, скептики крутили пальцем біля скроні. Тепер Батумі, який у Грузії прозвали «Міша–таун», із його розкішною набережною, елітними готелями й нічними клубами не впізнати. В Аджарію щороку зростає потік туристів: мешканці сусідньої Туреччини й Ірану їдуть сюди не лише відпочити на морі, а й насолодитися забороненим у них гральним бізнесом.
Нова грузинська влада сміливо оголосила тотальну приватизацію. За результатами прозорих тендерів іноземні інвестори (в тому числі російські) скуповують не лише підприємства, а й сільськогосподарські землі, пошту та ін. Під приватизацію не підпадають хіба що залізниця й автомагістралі. На запитання, чи вони не бояться втратити стратегічно важливі для держави об’єкти, секретар Радбезу Гіга Бокерія відповідає: «Боятися нам ніколи — надто багато інших справ. Так, за приватизацію землі опоненти нас критикують, але в 1990–х ми вже це проходили. Колись під час обговорення аналогічного питання в Держдумі РФ комуніст Шандибін пафосно заявив: «Земля — це батьківщина–мати, а матір продавати не можна!» На що йому відповіли: «А в оренду «матір» здавати можна?»
Бокерія, якого Саакашвілі називає своїм близьким другом, працює в Раді безпеки якихось два тижні — раніше обіймав посаду першого заступника міністра закордонних справ. Секретарем Радбезу до нього була 33–річна Ека Ткешелашвілі. Під час зустрічі з нами вона два тижні як народила, але вже була на роботі — входила в курс справ після призначення міністром з питань реінтеграції.
Постійні ротації в уряді — ще один рецепт успіху від президента Міші. Комусь такі пертурбації можуть видатися радше чинником нестабільності, але Саакашвілі вважає, що регулярна зміна середовища змушує урядовців постійно тримати мізки в тонусі.
Запорукою успішних реформ нової грузинської влади стало те, чого забракло українським «помаранчевим»: чітке усвідомлення потреби ламати ситуацію швидко — поки не вичерпався кредит довіри. «Нам казали, що ми спершу повинні виписати стратегії, концепції, а тоді проводити реформи, — каже Тамара Ковзірідзе. — А ми відповідали, що не маємо на це часу, і діяли бліц–методом: проводили всі реформи паралельно. Це спрацювало. Тоді як у багатьох країнах гальмом є проблема ухвалення рішень».
Доходило до смішного. В ЄС для Грузії виписували п’ятирічні плани, а «революціонери» дивувалися: навіщо розтягувати, якщо можна все зробити за вдвічі коротші терміни? У Брюсселі обурювалися: сказано п’ять років — значить, має бути п’ять.
«У тому, що середній вік членів уряду — близько 30 років, безумовно, є свої вади. Але є й позитив: молоді — більш ризикові», — каже заступник міністра внутрішніх справ Ека Згуладзе.
Як і більшість запрошених у владу Михаїлом Саакашвілі, Ека навчалася за кордоном, і розмовляти англійською їй значно легше, ніж російською. До приходу в МВС вона працювала в неурядовій організації та отримувала в шість разів більшу зарплату, ніж зараз. 35–річного заступника глави МЗС Торніке Гордадзе президент знайшов у Франції, а 29–річну Віру Кобалію, яка обіймає посаду міністра економіки, запросив до Грузії після знайомства в Канаді. Що спонукало цих людей кинути великі перспективи й зарплати за кордоном і повернутися на історичну батьківщину, щоб працювати по сім днів на тиждень і по 20 годин на добу? Скептики висловлюють різні версії: від прихованого особистого зацікавлення (недарма ж опозиція заявляє, що після ліквідації корупції на низовому рівні вона процвітає «у верхах») до застосованих методик нейролінгвістичного програмування.
«Легко сказати: «У верхах є елітна корупція, але ми цього не можемо довести». А хто повинен доводити — ми?» — сміється Тамара Ковзірідзе. І запевняє: бачити реальні результати роботи на рідну країну — найкраща мотивація.
«Спершу я зовсім не хотіла йти в уряд, бо це не моє. Але, подумавши, вирішила: критикувати зі сторони завжди легко. А спробувати щось змінити зсередини — значно важче. До того ж маючи таке СV, після відходу з державної служби я зможу знайти собі будь–яку найкращу роботу», — наводить власні аргументи Ека Згуладзе.
«Звалилася одна маленька група людей усім на голову і щось тут творить. Але ми теж молоді, теж знаємо англійську мову і комп’ютер. І, на відміну від них, нас цікавить думка народу», — саркастично посміхається представник опозиційної фракції християнських демократів у парламенті Грузії Ніколоз Лаліашвілі.
Опозиційні депутати щойно прийшли з акції на захист грузинської мови. Від англійської. Ні, вони не проти планів президента Саакашвілі запровадити обов’язкове вивчення «інгліш» із першого класу (із цією метою до Грузії вже запрошено кілька тисяч учителів зі США та Канади), але англомовні вивіски на деяких закладах опозиціонерів дратують. «Грузинська мова, алфавіт — це те, що відрізняє нас від решти світу. Не можна втрачати свою ідентичність!» — наголошує лідер Християнсько–демократичного руху Георгій Таргамадзе.
ХДР — найпотужніша в Грузії опозиційна сила. На відміну від радикалів на кшталт прихильників Ніно Бурджанадзе, єдиним гаслом яких є «Мішу — геть!», християнські демократи критикують владу предметно. Тому й користуються довірою щонайменше 13% населення (підтримка Бурджанадзе зараз ледве тримається на рівні 1%). Для порівняння: партія Михаїла Саакашвілі «Єдиний національний рух» має рейтинг близько 60%, а підтримка самого президента — ще на 6–7% вища.
Головний закид опозиції до Саакашвілі і його команди — брак демократії. Мовляв, більшість грузинських телеканалів «лежать» під владою, їй повністю підконтрольні суди, а в’язниці «диктатор» Міша під приводом боротьби з корупцією заповнює політичними опонентами. Хоча, до слова, нещодавно за звинуваченням у корупції за ґрати потрапили п’ятеро депутатів парламенту від правлячої більшості.
Серед інших претензій до влади Таргамадзе називає високий рівень безробіття — до 35%, дорогі комунальні послуги, провал реформ у галузях освіти та охорони здоров’я.
У влади на це є відповідь. «На центральних телеканалах опозиційні політики виступають не рідше, ніж провладні, а кілька регіональних узагалі тільки тим і займаються, що різко критикують уряд. До того ж уся політична реклама в Грузії, згідно із законодавством, безкоштовна», — наголошує парламентарій від «Єдиного національного руху» Ако Мінашвілі. Закиди щодо ситуації в освіті він теж називає щонайменше дивними: «Якщо раніше сума хабарів за вступ до ВНЗ сягала 25—30 мільйонів ларі на рік, то після освітньої реформи ми перейшли на ваучерну систему. Тепер гроші від держави йдуть не вишу, а студенту. І він сам вирішує, в який ВНЗ іти, та, відповідно, його фінансує».
У результаті з 250 вишів у Грузії залишилося 17 державних і близько 20 активних приватних. Керівництво решти, ясна річ, незадоволене. Як і ті батьки, які вже не можуть, як раніше, придбати для своєї непутящої дитини диплом.
Незадоволених у країні таки багато. Навряд чи можуть відчувати вдячність до влади тисячі звільнених у результаті реформ даішників та держслужбовців, позбавлені впливу «злодії в законі», кинуті за ґрати через спробу «підмазати» податківця хабарем підприємці. Державі, де половина населення живе в сільській місцевості, конче потрібна реформа села — зараз селяни займаються передусім присадибним, а не комерційним господарством. Зрештою, невирішеною залишається найболючіша проблема — роз’єднаність території (Абхазія і Південна Осетія після війни 2008 року абсолютно не підконтрольні Грузії). Але те, що команда на чолі з Михаїлом Саакашвілі вже зробила, викликає захват.
Між іншим, ухвалену парламентом конституційну реформу, за яку в Україні президента Саакашвілі переважно критикують, у Грузії всі політичні сили вважають безумовним прогресом. Послаблення повноважень президента й посилення парламенту багато хто за кордоном вважає підготовкою плацдарму для Саакашвілі, який після завершення каденції 2012 року пересяде в прем’єрське крісло. Грузинських аналітиків такий підхід відверто дивує. «На мій погляд, найсправедливіше нову владу критикували за перехід 2004 року до президентської системи, — каже політолог Торніке Шарашенідзе. — Тоді це справді спрацювало на реформи. Але тепер назріла потреба демократизувати систему. Що й було зроблено. А щодо Саакашвілі, то, наскільки я його знаю, Міша ще й сам не уявляє, що робитиме через три роки. Такий уже в нього характер».
На всіх офіційних і багатьох приватних установах поряд із державним вивішено прапор Євросоюзу. Так країна демонструє свої євроінтеграційні прагнення. «Грузія — європейська країна, і ЄС — наша абсолютна мета», — каже заступник міністра закордонних справ Торніке Гордадзе.
Незмінним залишається і курс на входження в НАТО. Так буде й надалі, незалежно від того, хто прийде до влади після Саакашвілі: за входження в НАТО виступають усі провідні політичні сили й 70% населення.
У Тбілісі висловлюють задоволення результатами Лісабонського саміту НАТО, у підсумковому комюніке якого чітко зазначені перспективи Грузії. Раніше у грузинської влади було побоювання, що після відмови України від курсу в НАТО в Альянсі загальмують і Грузію, оскільки після Бухарестського саміту наші країни йшли у зв’язці.
Той факт, що в Лісабоні НАТО задекларувало курс на зближення з Москвою, Тбілісі не засмучує. «Якщо Росія зміцнюватиме відносини з євроатлантичними структурами — ми будемо першими, хто відчує позитивний результат, — переконаний Гордадзе. — Для Тбілісі це стане певною гарантією ненападу».
Ще кілька років тому ледве не кожен другий чоловік міста Горі намагався бути схожим на свого найвідомішого земляка Йосипа Сталіна–Джугашвілі: вуса, зачесане назад волосся, характерно примружені очі, за першої–ліпшої нагоди — люлька. «Це вже на підсвідомому рівні було. Не через те, що ми ним пишаємося абощо, але ж таки видатна була людина, хай і в негативному сенсі», — пояснює кореспондентці «УМ» літній відвідувач горської крамнички.
Але півроку тому Горі позбулося частини пам’яті про диктатора: у ніч на 25 червня демонтували статую Сталіна, яка височіла на площі перед мерією. Пояснювали, що для перенесення в музей.
Щоправда, в меморіальному комплексі ми не побачили шестиметрового генералісимуса на дев’ятиметровому п’єдесталі. «Знаєте, я навіть не думав, що поставлюся до цього так байдуже: ну був пам’ятник, а тепер нема, і все, — розповідає горський співрозмовник «УМ». — Декого з моїх друзів, щоправда, таке «святотатство» обурило. Але ж біля музею інший пам’ятник все одно залишається, хай і менший».
А на місці великого Сталіна перед мерією планують встановити монумент пам’яті загиблих у серпневій війні 2008 року.
Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>
Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>
На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>
Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>
