Макро–Польща

Культурологічний альманах «Хроніка 2000» дев’ятнадцятий рік виходить без перерв. Годі пригадати інше періодичне видання такого штибу, котре подолало би шторми й урагани української Незалежності. Та ще й не порушуючи задекларованої періодичності — чотири випуски на рік. Герой–капітан цього історико–популярного вітрильника — поет Юрій Буряк, що спирається на незмінну підтримку Фонду сприяння розвитку мистецтв.

Серед десятків книжок «Хроніки 2000» траплялися різні: резонансні і прохідні. Два останні випуски — з порядковими номерами 80 та 81 — належать до безумовно успішних. Починаючи від самої ідеї — простежити українсько–польські контакти і конфлікти всієї нашої сусідської біографії; і до відбору матеріалів, серед яких є кілька досліджень, здійснених спеціально для даного проекту (що, загалом, не характерно для цього альманаху).

«Хроніка 2000» завжди орієнтувалася на просунутого любителя історії, котрому явно замало газетно–журнальної публіцистики та художньої­ белетристики, а водночас і не дуже тягне вчитуватися в наукові монографії, не кажучи вже про порпання в архівах. Увесь цей нелюбий масовому читачеві труд бере на себе головний редактор альманаху, вишукуючи у малоприступних бібліофільських та наукових джерелах цікаві публікації, об’єднані задуманою темою чергового випуску.

Отже, перед нами компедіум різносюжетних матеріалів вельми компетентних українських дослідників, раніше оприлюднених у різних академічних збірках, що виходили накладом у 100—200 примірників. Замість передмови — інтерв’ю з першим радником посольства Польщі Олею Гнатюк. Якість інтерв’ю, як знати, залежить не так від особи опитуваного (пані Гнатюк — добре знана у нас авторка кількох книжок про українсько–польські взаємини), як від професіоналізму інтерв’юера. Таким є історик–публіцист Ігор Гирич, якому вдалося зафіксувати в цій публікації усі головні болючі та, сказати б, ерогенні зони стосунків українців із поляками.

А далі — розмай інформації, що здатен розширити обрії розуміння і найвибагливішого читача. Ось, до прикладу, студія про правову культуру на українських землях від ХІV століття, коли тут усталився адміністративний устрій польського зразка. Подолати українське звичаєве право полякам так і не вдалося. Висновок: «Після офіційного запровадження на західноукраїнських землях польського права, навіть наприкінці ХV ст. українське право залишалося найпоширенішим і становило основу».

Інший сюжет також стосується правових колізій: Гадяцька унія 1659 року — нездійснена політична мрія про українсько–польську федерацію. То був час, коли значною мірою звітрилася ейфорія від Переяславської злуки з Москвою — щоденна політика останньої не лишала сумнівів щодо своєї колонізаторської природи. Гетьман Іван Виговський таємно домовився з польським королем про входження України до Речі Посполитої на тих самих умовах, що й за Люблінської унії, котра об’єднала Польщу та Литву і, власне, утворила на політичній карті Європи нову державу — ту саму Річ Посполиту.

Третя частина цього сою­зу мала би зватися Велике князівство Руське, очолюване вільно обраним гетьманом із місцевим військом, адміністрацією, судочинством, бюджетом і навіть карбуванням власної монети. Під час надзвичайного стану (простіше сказати, війни, що тоді було ділом геть не винятковим) федеративні повноваження розподілялися таким чином: «Не вільно було Речі Посполитій до Великого князівства Руського вводити будь–яких військ, ані коронних, ані литовських, ані іноземних, тільки у випадку нападу ворожого на Велике князівство Руське. Тоді військова поміч Польщі йшла б під верховну владу гетьмана». Угоду таки офіційно уклали, але й Москва не дрімала — зорганізувала збройну опозицію на Лівобережжі, невдовзі примусила Виговського зректися влади і дезавуювала унію (до речі, украй негативну роль у реставрації на Україні московських порядків зіграв легендарний запорізький отаман Сірко).

Чимало місця в обох випусках альманаху присвячено мистецьким контактам. Приміром, гарвардський професор Григорій Грабович студіює над значенням для польської літератури двох творів української тематики: «Марія» (1825) Антонія Мальчевського і «Канівський замок» (1828) Северина Ґощинського. Перша поема, на думку польських літературознавців, є центральним твором тамтого романтизму (саме Мальчевський, за легендою, підказав Байронові тему його славетної поеми «Мазепа»). Твір же Ґощинського, на думку дослідника, є взірцем романтичної естетики жаху. По–сучасному кажучи, «Канівський замок» — дідусь нинішніх трилерів. То був справжній бестселер. А що найбільше цікаво для нас — «Шевченкові «Гайдамаки», — без сумніву, найважливіша літературна реакція на «Канівський замок» (уривок із цієї поеми у перекладі Ю. Буряка також приміщено в альманасі).

Один зі співукладачів альманаху, літературо– та мистецтвознавець Олександр Федорук, написав про українсько–польські мистецькі взаємини порубіжжя ХІХ—ХХ століть. Зокрема, про діяльність одеського поляка Володимира Іздебського, який зорганізував пересувні «Салони» (Одеса — Київ — Петербурґ). Коли виставка сучасного модерного малярства докотилася північної столиці, прихильник старої «передвижницької» школи Ілля Рєпін написав у «Біржевих відомостях»: «Тут чекало нас ціле пекло цинізму західних нездар». Серед цих «нездар» були натоді ще маловідомі Матісс, Редон, Руссо, Сіньяк, Вламінк, Брак. А вкупі з ними і «нездари» російські — Борисов–Мусатов, Добужинський, Рилов, Фальк, Лансере, Грабар...

Згадуваний О. Федорук опублікував — уперше в Україні — розвідку про призабутого польського художника з Києва Євгена Вжеща, котрого тогочасна преса порівнювала з Шишкіним (в адекватності такої оцінки можуть пересвідчитися нинішні кияни — вісім його робіт перебувають в експозиції Національного художнього музею; а також москвичі — його пейзаж прикрашає і Третьяковську галерею). Популярність Вжеща була така, що впродовж 30 років виходили поштівки з репродукціями його українських краєвидів.

А ще одного київського поляка–художника — Вільгема Котарбінського — порівнювали зі Врубелем. Обидва брали участь у розписах Володимирського собору в Києві, і саме Котарбінського вважають предтечею символізму в російському живописі.

Завдяки книжкам Дмитра Малакова ми добре обізнані з київським поляком–архітектором Владиславом Горо­децьким. В альманасі є і про іншого його колегу — Генріка Гая, автора Бессарабського ринку, вершини тогочасного будівельного модерну. Є тут ґрунтовний нарис про діаспорного історика І. Лисяка–Рудницького, про його глибокі рефлексії над постаттю В. Липинського та про співпрацю з Єжи Ґедройцем, редактором славної паризької «Культури». Є про еротичний модерн Винниченка і Пшибишевського від член–кора Тамари Гундорової. Є цілий розділ мемуарів.

Словом, щиро рекомендую до читання.

КОРОТКІ СПИСКИ

Продовжуємо публікувати Короткі списки найрезонансніших видань нинішнього літературно–книжкового сезону. Лавреатів буде названо на урочистій церемонії 24 грудня, тому поки що номінаційні шорт–листи подаємо за абеткою.

НОМІНАЦІЯ «МИНУВШИНА»

Популярні видання / історична белетристика

Mykhailo VIDEIKO. Ukraine from Trypillia to Rus. – К.: Кріон, 528 с.(c)

М.ВІДЕЙКО. Грюнвальд. Хоругви зі сходу; С.КУЗЬМИЧ, К.ЛИПА, О.ПИСАРЄВ, О.РУДЕНКО. Союзники і супротивники: армії сусідів України у XVII столітті. Сер. «Українська мілітарна історія/Жива історія». – К.: Наш час, 64+79 с.(п)

Віктор ГОРОБЕЦЬ. Україна: від козацької реформи Баторія до здобуття Сагайдачним Кафи. 1578–1616. – К.: Кріон, 192 с.(п)

Леонід КОСЕНКО. Козаки: Лицарський орден України: Факти, міфи, коментарі. – Х.: Школа, 608 с.(п)

Микола КОТЛЯР. Нариси воєнного мистецтва Давньої Русі. Сер. «Стратегікон». – К.: Наш час, 280 с.(п)

Ярослав ТИНЧЕНКО. Герої українського неба: Пілоти Визвольної війни 1917–1920 рр.; Новітні запорожці: Війська Центральної Ради, березень 1917 – квітень 1918. Сер. «Militaria Ucrainica». – К.: Темпора, 200+112 с (к)

Україна – Польща: діалог упродовж тисячоліть. У 2 книгах. – К.: Хроніка 2000, 652+684 с.(п)

Дослідження / документи

Великий терор в Україні. «Куркульська операція» 1937–1938. У 2–х частинах. Сер. «Більше не таємно». – К.: Києво–Могилянська академія, 614+598 с.(п)

Фердинанд ЗАЙБТ. Блиск і вбогість Середньовіччя. Історія з початком і кінцем. – Л.: Видавництво Католицького Університету, 512 с.(п)

Історія державної служби в Україні. У п’яти томах. – К.: Ніка–Центр, 544+512+656+872+824+636 с.(п)

Володимир ЛОБОДАЄВ. Революційна стихія. Вільнокозацький рух в Україні 1917–1918 рр. – К.: Темпора, 672 с.(с)

«Особые папки» Сталіна і Молотова про національно–визвольну боротьбу в Західній Україні у 1944–1948 рр. – Л.: Піраміда, 594 с.(п)

Україна: Антологія пам’яток державотворення Х–ХХ ст. У десяти томах. – К.: Основи, 440+616+496+528+736+512+704+776+734+672 с.(ф)

Тарас ЧУХЛІБ. Козаки та яничари. Україна у християнсько–мусульманських війнах 1500–1700 рр. – К.: Києво–Могилянська академія, 446 с.(п)

Біографії / мемуари

Тамара БУЛАТ, Тарас ФІЛЕНКО. Світ Миколи Лисенка. Національна ідентичність, музика і політика України ХІХ – початку ХХ століття. – Нью–Йорк: Українська Вільна Академія наук у США; К.: Майстерня книги. 408 с.(п)

В’ячеслав Липинський та його доба. Книги 1–2. – К.: Темпора, 560+624 с.(п)

Гетьман: Шляхи: Осмислення. – К.: Темпора; ЕСЕМ Медіа Україна, 272+368 с.(п)

Роман КОРОГОДСЬКИЙ. Брама світла. Шістдесятники. – Л.: Видавництво Українського Католицького Університету. 656 с.(п)

Девід РОКФЕЛЛЕР. Мемуари; ЯКОККА. Автобіографія. Сер. «Великі імена». – К.: Юніверс. 644+432 с.(п)

В.СМОЛІЙ, В.СТЕПАНКОВ. Богдан Хмельницький. Соціально–політичний портрет. – К.: Темпора, 680 с.(с)

Євген ЧИКАЛЕНКО, Андрій НІКОВСЬКИЙ. Листування. 1908–1921 роки; Євген ЧИКАЛЕНКО Сергій ЄФРЕМОВ. Листування. 1903–1928 роки. – К.: Темпора, 448+384 с.(п)

Експерти номінації «МИНУВШИНА»

1. Сергій БІЛОКІНЬ Старший науковий працівник Інституту історії України НАНУ

2. Сергій ГРАБАР Письменник

3. Лариса ГОЛОВАТА Заступник директора Львівської наукової бібліотеки ім.В.Стефаника

4. Костянтин ДИКАНЬ Політолог, віце–президент Інституту екомоніторинґу і ресурсозберігання

5. Олесь ДОНІЙ Народний депутат України

6. Олексій ДУБАС Кандидат політичних наук

7. Віктор ДУДКО Ст. науковий співробітник Інституту літератури НАНУ

8. Юрій ЗАВГОРОДНІЙ Літератор

9. Микола КЛИМЧУК Історик

10. Сергій КОВАЛЕНКО Історик

11. Галина КОВАЛЬЧУК Заввідділу стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського

12. Ольга КРЕКОТЕНЬ Помічник аташе з питань культури Посольства США

13. Олександер КРАСЮК Культуролог, перекладач

14. Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ Заступник директора Інституту історії України НАНУ

15. Костянтин РОДИК Президент Всеукраїнського рейтинґу «Книжка року»

16. Михайло СИДОРЖЕВСЬКИЙ Головний редактор газети «Держава і нація»

17. Микола ТИМОШИК Завідувач кафедри видавничої справи та редагування Київського національного університету ім.Т.Шевченка

18. Сергій ФЕДАКА Професор історії Ужгородського університету

19. Ярина ЦИМБАЛ Науковий співробітник Інституту літератури НАНУ

20. Інна ЧЕРНЯВСЬКА–НАБОКА Книжковий рецензент «Радіо «Свобода»

21. Анатолій ШПИТАЛЬ Старший науковий співробітник Інституту літератури НАНУ