Арка над «саркофагом»: проблема над проблемою

Хто платить гроші, той і... арку замовляє

      Історія вибору варіанта нової захисної оболонки для старіючого саркофага не позбавлена пікантних сторінок. Одна з них була оприлюднена на спільному засіданні вченої ради Академії будівництва України, Інженерної академії та Мінпаливенерго наприкiнцi березня під час обговорення концептуального проекту нового безпечного конфайнменту «Укриття-2». За словами обiзнаних, вибір варіанта арки був передбачений задовго до її офіційного затвердження урядом України. Років десять тому, оцінюючи пропозиції учасників міжнародного конкурсу на кращий проект для убезпечення об'єкта «Укриття», представник Єврокомісії недвозначно дав зрозуміти, що за будь-яких умов, що б там не казали, до реалізації буде запропонований варіант арочної конструкції. Саме він бачився як найбільш доступний і економічний, а за умов, що Україна не має достатніх коштів, міжнародна спільнота, взявшись допомогти, на більше й не погодиться.

      І не погодилась. Подальші події підтвердили, що арка тоді спливла не випадково — хтось надто цього бажав. Хто? 2000 року Україна «...з урахуванням настійливих рекомендацій ЄБРР (підкреслено мною. — Авт.) і незалежних експертів» у рамках реалізації Міжнародного плану дій на об'єкті «Укриття» (англ. абревіатура — SIP) серед трьох найбільш прийнятних варіантів затвердила як базовий саме арку. Хоча, на думку багатьох причетних до цієї справи експертів, ця конструкція, вочевидь, не тягнула на першість. Та остільки справу було зроблено, подальші  дискусії щодо альтернативних і, ймовірно, менш витратних і більш доцільних варіантів були практично зведені нанівець. Мабуть, тому всупереч установленому порядку в Концептуальному проекті (техніко-економічному обгрунтуванні) нового конфайнменту (від англ. «confinment» — обмеження, огорожа, негерметична захисна оболонка тощо ) не знайшлося місця порівняльному аналізу і не доведено переваги арки над іншими варіантами, зокрема «рама» і «консоль». Ця обставина великою мірою і спровокувала гострі протиріччя учасників обговорення проекту в березні цього року в Києві і Славутичі.

      Утім про переваги чи недоліки арки сперечатись можна скільки завгодно. Та ситуація, що останніми роками склалась на ЧАЕС, зокрема, пов'язана з припиненням роботи останнього з діючих енергоблоків у 2000 р., зміною статусу самого об'єкта «Укриття», актуалізують інше, принциповiше запитання: а чи потрібне взагалі друге укриття над саркофагом?

      Минулого року свою точку зору  офіційно висловила Міжвідомча наукова рада з питань поводження з радіоактивними відходами (РАВ) НАН України. Ось її висновок: «Спорудження в радіаційно небезпечних умовах нового безпечного конфайнменту (НБК) у вигляді металевої арки... не є достатньо обгрунтованим і не вирішує проблем перетворення об'єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему, а стане лише довготривалим фінансовим тягарем для України на час існування арки, тобто на 100-300 років» (із протоколу засідання 7.08.2003). Водночас не зменшується радіологічний ризик як для населення, так і для персоналу, який працює на чорнобильському майданчику.

Ефектно чи ефективно?

      На думку розробників проекту і його замовників — ДСП «Чорнобильська АЕС», — спорудження нового безпечного конфайнменту забезпечить умови для демонтажу або (і) зміцнення нестабільних конструкцій «саркофага», а отже, дозволить зменшити імовірність їх аварійного обвалення; підвищить безпеку персоналу, населення і довкілля. У передчутті грядущої епохальної події зарубіжні керівники проекту охрестили ще досить примарну арку як «найбільшу насувну конструкцію в історії людства» (її заплановані параметри: висота — 108 метрів, ширина — 275 м., довжина — близько 160 м.).

      Визнаємо, що гігантоманія нерідко збуджує нашу уяву і певним чином гіпнотизує. Щоправда, не всіх. Незалежні експерти вважають, що заплановане будівництво, всупереч Закону України «Про загальні принципи подальшої експлуатації Чорнобильської АЕС і перетворення зруйнованого четвертого блока цієї АЕС на екологічно безпечну систему», не вирішує завдання вилучення з об'єкта «Укриття» радіоактивних матеріалів, що містять ядерне паливо і радіоактивні відходи. І це в той час, коли у відповідності з законодавством України, «конфайнмент — це захисна споруда, що включає в себе комплекс технологічного устаткування для вилучення зi зруйнованого четвертого енергоблока ЧАЕС матеріалів, що містять ядерне паливо...» Тим часом Європейський банк реконструкції і розвитку як розпорядник Чорнобильського фонду «Укриття» (ЧФУ) вимагає будувати НБК без технологічного корпусу. А якщо так, то нове укриття, вважають експерти, втрачає всякий зв'язок з українськими директивними документами, і в такому разі функціональні можливості арки будуть зведені в основному лише до зміцнення або демонтажу найбільш ненадійних конструкцій «саркофага». Тоді що ж виходить? Якщо вилучення радіоактивного сміття справді нереальне в найближчі десятиріччя і ця архіскладна операція відкладається, скажімо, на 50—100 років, то тим паче — навіщо зводити ще одну високовитратну і трудомістку конструкцію? Адже що б там не обіцяли проектанти, та нове укриття ніяк не може бути надійною перепоною виходу радіонуклідів у навколишнє середовище хоча б через його негерметичність. Для радіоактивного пилу, тим більше такого дрібнодисперсного, як у «саркофазі», немає перешкод. А якщо так, то, окрім арки, відомі й інші способи надійної ізоляції зруйнованого блока від довкілля, тільки їх слід як годиться розглядати.

      Учені і спеціалісти, котрі не дотримуються офіційної точки зору, вважають, що експлуатаційні витрати на обслуговування арки після її зведення (електропостачання, поточний ремонт, дезактивація внутрішньої поверхні, ремонт і оновлення механізмів тощо), за приблизними оцінками, подвояться, якщо порівняти їх з витратами на нинішній «саркофаг», і становитимуть щорічно не менш як 60 млн. гривень (зараз близько 30 млн). І ці вливання навряд чи будуть виправданими, бо нова споруда впродовж багатьох років не нестиме суттєве функціональне навантаження, швидше, виконуватиме демонстраційно-декоративну роль. До того ж у майбутньому розраховувати на якусь міжнародну донорську допомогу, певно, вже не доведеться.

      Звичайно, захищати проект стосовно такого нестандартного об'єкта, як чорнобильське «Укриття», важче, ніж критикувати його. Але зважити всі «за» і «проти» треба саме зараз. Прихильники арки прогнозують, що екологічний ризик, пов'язаний з імовірністю аварій під час спорудження і експлуатації НБК, буде значно нижчим, аніж ризик, пов'язаний з обваленням будівельних конструкцій нинішнього «Укриття», якщо не буде нової захисної оболонки. Вони намагаються довести, що негативні наслідки у випадку обвалення «саркофага» під новою спорудою будуть у 50—500 разів меншими, ніж наслідки подібного інциденту, якщо арки не буде. Те ж саме — під час насування нової конструкції на об'єкт «Укриття» (її планують складати неподалік зруйнованого блока).

      Не поділяють такі оптимістичні прогнози опоненти «арочників». Незалежний експерт, доктор фізико-математичних наук Володимир Токаревський, який тривалий час займається проблемами об'єкта «Укриття», вважає: якщо, приміром, трапиться обвалення конструкцій «саркофага» під новою оболонкою, то туди в авральному порядку просто неможливо буде дістатися через високе радіаційне забруднення. Цей, як і багато інших, «гірших», сценаріїв, у концептуальному проекті не розглядаються.

      Розробники проекту визнають, що основний негативний вплив зазнають ті, хто розбиратиме нестабільні конструкції зруйнованого блока під новою оболонкою. Це, звичайно, погано. Але якщо завчасно вжити заходів і застосувати методи радіаційного захисту, заспокоюють вони, то опромінення можна зменшити приблизно в 4 рази. Це вже краще. Тільки ось за рахунок чого зменшити і наскільки це реально? Вичерпної відповіді поки що немає.

      Тим часом опоненти висувають свої прогнозні розрахунки. На їхню  думку, спорудження НБК призведе до опромінення людей, що за величиною колективної дози в 700 разів перевищить опромінення, пов'язане з імовірністю руйнування нинішнього саркофага. До того ж під час будівництва і подальших робіт усередині конфайнмента, — поки що принаймні — не планується використовувати робототехнічні, дистанційно керовані засоби. А застосування більш звичних для нас підручних інструментiв може призвести лише до невиправданого опромінення людей (прогнозується, що до виконання робіт в особливо шкідливих умовах у різний час тут буде залучено до 18 тисяч чоловік. Шкоду для здоров'я і соціальні виплати їм у майбутньому важко прогнозувати).

      Експерти, які виступають проти будівництва нового «Укриття», вважають такі підходи нехтуванням Закону України «Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку», в якому зазначається: «Не може бути дозволена жодна діяльність, пов'язана з іонізуючим випромінюванням, якщо кінцева вигода від такої діяльності не перевищує заподіяної нею шкоди». Намагаючись прискорити уповільнену останніми роками ходу в рамках міжнародного Плану дій, проігноровано й інший важливий документ. Згідно з уже згадуваним Законом «Про загальні принципи...», критерії будівництва нового конфайнмента мають бути визначені у відповідності із затвердженою у встановленому порядку загальнодержавною програмою перетворення об'єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему. Де ця програма? Її немає донині. Враховуючи ці та багато інших аргументів, противники арки вважають заплановане будівництво необгрунтованим і недоцільним, бо воно не розв'яже головної проблеми безпеки «Укриття», а створить лише ілюзію повного усунення чорнобильської загрози і видимість громадського заспокоєння.

Проектували — веселилися, підрахували — просльозилися...

      Питання вартості арки давно лоскоче нерви допитливих спостерігачів, хоча сьогодні навряд чи хтось візьметься на нього відповісти. Намагались — не виходить. Зрозуміло, що це буде недешево, а надто з урахуванням мінливої ситуації і великої втрати часу (неодноразове коригування первісного графіка SIP уже призвело до відставання основних робіт на кілька років). Тому про заплановані спочатку на нове «Укриття» 250 млн. із загального фонду 768 мільйонів доларів можна забути. Час — гроші, та ще й які! За словами експертів, один місяць «простою» в рамках міжнародного проекту обходиться не менш як 1 (один) мільйон доларів. Таких мільйонів уже набралося, мабуть, не один десяток. Та це те, що очевидно. Складніше прогнозувати майбутні витрати, тим більше що будівництво другого «Укриття» якщо і почнеться, то це трапиться не раніше 2006 року.

      Минулого року, зробивши спробу підігріти інтерес громадськості до  вартісної оцінки арки, інформаційно-представницька служба ЧАЕС звідкись узяла й оприлюднила до смішного маленьку цифру — всього якихось...168 млн. доларів. Керівництво станції поспішно нагримало на своїх неслухняних «піарщиків» і надалі суворо заборонило фантазувати на цю тему. Потім то там, то тут з'являлись версії зi значно більшою цифрою мільйонів, та й вони навряд чи здатні відобразити реальні витрати на арку. Про них можна буде говорити лише після вибору підрядника. За словами керівників проекту, тільки на техніко-економічне обгрунтування арки (а воно відбувалося в більш екзотичних, ніж Чорнобиль, місцях — в американському Сан-Франциско і французькому Ліоні)  витрачено більш як 13 млн. доларів. Згідно з документами (копії яких є в моєму розпорядженні. — Авт.), максимальна вартість послуг з концептуального проектування  НБК становить 8 млн. 728 тисяч доларів і 4 млн. 507 тис. євро.

      Та то ще нічого. Змушує замислитись інша цифра. За шість років реалізації SIP iз Чорнобильського фонду «Укриття», згідно з оприлюдненими даними, витрачено приблизно 180 млн. доларів. Причому більша частина цієї суми пішла не на конкретне підвищення безпеки «Укриття», а на громіздкі консультаційні, регулятивні, адміністративні, тендерні, представницькі послуги. Всім цим коштам, звичайно ж, є формальне підтвердження й обгрунтування, але кому від цього легше?

      Враховуючи ж, що в рамках SIP як мінімум до 2010 року заплановано ще немало проектів і процедур, у тому числі таких, як доопрацювання концептуального проекту НБК, детальне проектування і зведення арки, стабілізація і частковий демонтаж «саркофага», вже зараз зрозуміло, що зібраних зарубіжними країнами коштів на все не вистачить. І те, що бачилося спочатку дешевим, виллється в добру копієчку. Це визнав недавно і заступник міністра палива та енергетики Микола Штейнберг, додавши, що Україна змушена буде ще раз «пустити шапку по колу» і попрохати у західних благодійників десь так 250—350 млн. доларів. При цьому наша країна, за умовами партнерства, знову ж таки не уникне відповідних фінансових зобов'язань, звичайно ж, за рахунок бюджету. В цілому при такому фінансовому повороті  загальний фонд Міжнародного плану дій на об'єкті «Укриття» сягне рубежа в один мільярд доларів! Та чи це межа?

Якщо не знаєш, що робити, — не роби нічого...

      Цей мудрий вислів під час наукових і громадських слухань з концептуального проекту арки академік НАН України Емлен Соботович спроектував на ситуацію із запланованою вселенською чорнобильською «толокою». Подібних не вельми приємних  аналогій і образів під час слухань лунало немало. Узагальнену «антиарочну» риторику науковців і експертів можна відтворити приблизно так: «Нам би давно слід замислитись, що ми збираємось будувати і навіщо? Концептуальний проект непереконливо відповідає на ці запитання. Давайте визнаємо, що городити таку конструкцію, не зважаючи на добрі наміри, — це «палити» людей важко передбачуваним радіаційним навантаженням. Про справжню культуру безпеки в цивілізованому контексті у нас ще рано говорити. Це означає і далі нарощувати армію новітніх чорнобильських ліквідаторів і тягнути з бюджету непомірні кошти на обслуговування ще одного ядерного монстра. Іноземці в «саркофаг» не полізуть — це зроблять наші люди за відносно невелику платню. Хто з присутніх тут благословить своїх дітей чи онуків на таку «ударну» будову? Хто в майбутньому вибачить нам це унікальне ядерне окозамилювання?!».

      Подібними емоційними сплесками було всуціль пересипане обговорення проекту. І навряд чи ними можна нехтувати як надуманими чи безпідставними. Прихильники арки й самі визнають, що затіяний проект не є беззаперечним виходом із довготривалого чорнобильського проблемного вузла. Але оскільки справа зайшла так далеко і гроші не повернеш, переконують вони, то нічого ліпшого зараз не придумаєш, як погоджуватись на компроміси і не ставити арцi «палиці у колеса». Треба, переконують вони, доопрацювати концепцію і на стадії детального проектування врахувати всі конструктивні пропозиції і зауваження, зокрема стосовно радіологічних і загальнобудівельних ризиків, пожежної безпеки, зменшення негативного впливу на довкілля, урахування можливих сейсмічних та динамічних навантажень під час майбутнього будівництва. Подібні наміри можна зрозуміти, якби не одна делікатна обставина. Коли  аргументи і сумніви незговірливих опонентів почали відверто дратувати розробників і замовників проекту, один із його прихильників попрохав... «не гробити» арку і на всяк випадок довірливо застеріг: «Що ми робимо — схаменіться! Ні в якому разі не слід зупинятися на півдорозі, треба йти далі, як би там не було. Якщо наші західні партнери дізнаються, що в Україні є неприкриті противники арки, вони ж відвернуться від нас, заберуть гроші й залишать нас наодинці з оцим радіоактивним лайном. Що тоді?!»

      Не знаю, як кого, а мене логіка  цього одкровення наштовхує на один висновок: треба зрештою хоч щось побудувати над «саркофагом» за іноземні гроші, поки їх ще дають. А тим самим  заспокоїти громадськість і красиво відзвітувати за зроблене перед країнами-донорами та їхніми платниками податків. А далі — як буде...

      Звичайно, важко зараз уявити ситуацію заднього ходу, а саме: відмовитись від арки і заходитись проектувати натомість щось інше. Хоча...В березні цього року ЄБРР оголосив тендер на детальне проектування і спорудження арки «під ключ». І, на подив багатьох спостерігачів, цей документ зазначив можливість подачі претендентами «... будь-яких альтернативних технічних рішень, які учасники торгів побажають запропонувати...за неодмінної умови, що такі відхилення або альтернативні рішення не призведуть до зміни основних цілей проекту». Отож, схоже, попереду нас ще чекає захоплюючий процес проб і помилок з багатьма невідомими. Ось тільки куди він приведе? Якщо переможе здоровий глузд і на перше місце будуть поставлені національні інтереси України, а не більш комфортне угодництво перед Заходом, то, може, нарешті світова спільнота разом з нами полегшено зітхне, думаючи про Чорнобиль. Якщо ж ні — залишиться після нас велетенська помилка у вигляді монументального сталевого склепу над радіоактивною могилою, розплачуватись за який будуть, швидше, наші нащадки.

Володимир КОСТЕНКО.