Зведений усього за шість місяців після катастрофи 1986 року чорнобильський об'єкт «Укриття» поки що виконує свою захисну функцію і дає людству шанс не припуститися ще однієї трагедії. Проте міжнародне співтовариство за шість останніх років лише почало проектувати нову огороджувальну конструкцію над саркофагом і не переконало опонентів у необхідності цієї грандіозної і високовитратної споруди.
У пересічного читача звістка про те, що наш чорнобильський ядерний «сором» збираються прикрити ще чимось досить вражаючим, має викликати приплив бадьорості й оптимізму — може ж, не так лячно буде... Як висловилась у ейфорійному захопленні одна київська газета, «цій події вже аплодує весь світ». Втім про оплески говорити ще зарано, хоча все, що діється в саркофазі чи побіля нього, справді покликане вселяти довіру. Але — не присипляти. Якою мірою запланована споруда у вигляді гігантської металевої арки здатна буде виконувати одне з пріоритетних завдань нашої держави — поетапного перетворення об'єкта «Укриття» на безпечну систему?

Ще з часів Петра I, коли Московське царство нарекло себе імперією, а її верховний державець-цар — імператором, стратегічною політикою цієї імперії стала ще потужніша експансія. Тобто завоювання і поневолення численних народів Європи й Азії. Це схвально висловив О. Пушкін у своєму творі «Медный всадник»: «Куда ты скачешь, гордый конь и где опустишь ты копыта?». Поет великодержавного спрямування Ф. Тютчев навіть визначив один із пунктів такої імперської експансії: «Чтоб кони донцов-молодцов пили воду из Тигра и Евфрата...» А докінечно цю «доктрину» ствердив цар-жандарм Микола I. Під час урочистостей відкриття Київського кадетського корпусу він лишив у привітальній книзі такий запис-настанову: «Наша миссия — воевать. Все завоевать». Цьому агресивному спрямуванню віддано служили і церковні ієрархи. І саме тому архітектор правлячого сенату та Священного синоду в Петербурзі об'єднав їх монументальною аркою — як символ єдності.