А починав Віктор Янукович із хутряних шапок...
«Хто з нас у молодості не збочував з путі істинної?» — приблизно так відповідають на закиди у кримінальному минулому колишнього голови Донецької облдержадміністрації, нинішнього Прем'єр-міністра України й майбутнього кандидата у президенти Віктора Януковича його захисники й підлабузники. І справді — ну хіба всі ми свого часу не знімали з перехожих шапки, не відсиділи по кілька термінів за колючим дротом, не «стукали» на своїх «однозонників» до тюремної адміністрації? Якщо вас усе це не стосується — не поспішайте радіти. Бо в новітній історії України такі «подвиги», як з'ясувалося, свідчать радше про «плюси» їхнього «героя», ніж про якісь його недоліки. Адже навряд чи весь сонм державних керівників висунув би на найвищу посаду країни особу, від репутації якої смердить характерним душком тюремної баланди, причому зовсім не дисидентської...
Словом, як нам іще, мабуть, не раз протягом президентської кампанії випаде дізнатись, дві зафіксовані ним самим в офіційній біографії судимості Віктора Януковича свідчать про його мужність і силу волі (виправився, досягнув таких висот!). Але ніхто чомусь не замислюється над тим, що навіть людина, яка й справді «зав'язала» з кримінальним минулим (цікаво, як це виглядатиме, коли кожен «зек» попхається у президенти?), просто не має права керувати державою. А що, як у неї залишилися зв'язки з кримінальним світом, які можуть впливати, всупереч державним інтересам, на важливі державні рішення Президента? Або, наприклад, хтось шантажуватиме главу держави колишніми «подвигами», які ще не спливли на світ Божий? Зрештою, «приємні» перспективи для країни, керованої екс-кримінальником, можна перелічувати довго.
А поставлені запитання належать відомому своєю опозиційною до влади (як місцевої, так і центральної) позицією донецькому журналістові Володимирові Бойку. Свого часу пан Володимир, за його словами, ледве не повторив долю директора однієї з телекомпаній Донеччини Ігоря Александрова, якому проломили череп бейсбольною биткою, оскільки став першим, хто оприлюднив інформацію про ходки Януковича «на зону». Бойко, якому про витівки молодого «дона» розповів колишній колега Януковича по ув'язненню, припускає, що Віктор Федорович сподівався приховати від громадськості своє темне минуле. А тому, коли правда відкрилася, дуже розлютився. Сміливого журналіста нібито врятував... Леонід Кучма, який натякнув тодішньому «губернаторові» Донбасу, що смерть ще одного мас-медійника в регіоні навряд чи вплине на імідж Януковича позитивно.
Оскільки після того, як країні відкрилося його «справжнє обличчя» і Віктор Янукович вирішив щиро зізнатися у деяких фактах своєї біографії, Володимир Бойко вирішив знову повернутися до цієї теми, аби розібратися, коли й за що сидів нинішній Прем'єр. У матеріалі донецького журналіста, який надрукувала газета «Свобода» й передрукувало інтернет-видання «Українська правда», розповідається про деякі подробиці перебування Януковича в місцях позбавлення волі.
«У своїй автобіографії, поданій 18 листопада 2002 року до Верховної Ради, перед призначенням на посаду Прем'єр-міністра, Віктор Янукович вказав, що в 1968 році він був засуджений і відбував покарання в колонії для неповнолітніх, окрім того, у 1970 році був засуджений за заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості, але обидві судимості скасовані», — нагадує Бойко. І уточнює, що поняття «скасованої» судимості в українському судочинстві не існує. Хоча «строки» В.Я. були погашені, оскільки в КК УРСР існував пункт, згідно з яким, якщо злочинець не скоював правопорушення протягом певного терміну після відбуття покарання, надалі він вважався несудимим (себто міг писати в біографії, що до суду не притягувався).
«Судячи з наявної інформації, Віктор Янукович мав як мінімум дві судимості — перший раз він був засуджений за статтею 142 частина 2 КК УРСР (в редакції 1960 року) за розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб. Треба сказати, що цей злочин належав, згідно з чинною на той час класифікацією, до категорії тяжких і тягнув за собою покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 12 років з конфіскацією майна, — пояснює Бойко. — Очевидно, з урахуванням малолітства обвинуваченого та тому, що це була перша його судимість, суд призначив покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією інкримінованої статті. Що саме скоїв 17-річний Вітя Янукович — достеменно невідомо, але в Донецьку побутує легенда, що вперше до кримінальної відповідальності нинішній глава уряду був притягнутий начебто за спробу групового згвалтування». За чутками, Вітя входив до зграйки молодиків, які знімали хутряні шапки з перехожих і, можливо, колись не втрималися, побачивши під шапкою надто красиву «жертву»... «Вдалося оте задоволення чи ні — історія умовчує. Одначе, як кажуть недоброзичливці Віктора Федоровича, завдяки його згоді співробітничати з «органами» з кримінальної справи зникла заява потерпілої, а сам інцидент був перекваліфікований на розбій, тобто напад з метою заволодіння індивідуальним майном громадян, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу». Може, це все і брехня, але вона яскраво свідчить, які асоціації викликає у донеччан їхній колишній «губернатор».
Словом, так юний Янукович вперше опинився у колонії для неповнолітніх. До речі, згідно з інформацією Бойка, минулого року міська рада Кременчука «з ініціативи кількох громадських організацій обговорювала питання встановлення пам'ятної дошки на місцевій виправній колонії для неповнолітніх, де відбував покарання нинішній Прем'єр-міністр». Зрештою нібито обмежилися організацією в колонії меморіального куточка...
Однак перший строк Янукович відсидів не повністю — за нього, як стверджує автор газети «Свобода», поклопоталася адміністрація колонії.
Вдруге, за свідченням журналіста, глава Кабінету Міністрів був засуджений за статтею 102 КК УРСР («заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості») до двох років позбавлення волі. І відсидів «від дзвінка до дзвінка». А далі починаються дива. Повернувшись із «зони», Віктор Янукович у серпні 1972 року влаштувався електриком до Єнакіївського АТП-04113 й поновився у гірничому технікумі, який закінчив у 1973 році, потім з першого ж разу вступає до Донецького політехнічного інституту, згодом (влітку 1975-го добіг кінця строк погашення судимостей) став директором автобази виробничого об'єднання «Орджонікідзевугілля».
Як такий стрімкий злет вдалося здійснити хлопцеві з-під терикону і з темним минулим? «...Бо кожного пропускали через КДБ!.. От вам головна відповідь!» — пояснив Леонід Кучма на прес-конференції, коли його запитали, що він думає про «гріхи молодості» Януковича. Мовляв, якби в «єдиного кандидата» й справді були якість серйозні гріхи, ніхто б його не взяв до КПРС і не призначив «генеральним директором крупного об'єкта» без схвалення спецслужб.
Звісно, поганого думати не хочеться, але якщо В.Я. й справді співпрацював із КДБ, тоді зникають запитання, чому його, двічі судимого, одразу взяли до Донецького політеху, призначили директором автобази, просували далі по службовій драбині тощо. Але одне запитання у Володимира Бойка таки залишається: «Які зараз взаємини в Прем'єр-міністра з організацією-правонаступницею КДБ, тобто Федеральною службою безпеки Російської Федерації, в архівах якої зберігається чимало особових справ на колишню кадебешну агентуру? Було б бажано, якби Віктор Федорович як носій найвищих державних таємниць висвітлив би це питання перед громадськістю, бо, на відміну від судимостей 30-річної давнини, воно має безпосереднє відношення до національної безпеки нашої держави та породжує нездорову цікавість відносно мотивів, які примусили Прем'єр-міністра заганяти Україну до ЄЕП»...
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
