Сподіваюся через газету «докричатися» до наших народних депутатів і урядовців, які відверто знущаються з нас, дітей війни. Народився я навесні 1941 року, а вже восени наша родина одержала повідомлення про те, що мій батько, який був на фронті з перших днів війни, «зник безвісти» в бою під селом Яреськи. У 1945 році померла мати, тож я виховувався в дитячих будинках на Полтавщині. Годi розповiдати про поневіряння, яких довелося зазнати круглому сироті...
Поневiрянь зазнаю i на старiсть — після того, як звернувся рiк тому до Полтавського районного суду з позовом, аби стягнути з Пенсійного фонду передбаченi законом виплати як дитині війни. За справою №2а–975/2009 суд нібито виніс рішення на мою користь. Але ж набути чинності це рішення може тільки після розгляду справи в апеляційній інстанції. Тож спочатку в канцелярії згаданого суду мені повідомили про направлення справи в Харківський окружний апеляційний адміністративний суд. Не дочекавшись ніяких вісток звідти, навесні цього року я знову зайшов у канцелярію районного суду й одержав таку відповідь: у квітні справу надіслали на розгляд уже в Апеляційний суд Полтавської області, де її ще не розглядали.
Знову чекав, як кажуть, вiд моря погоди. А коли нещодавно зайшов у канцелярію того самого обласного суду, відповідь була ще «оптимістичнішою». Мовляв, за мою та інші такi самi справи в цьому суді взагалі братися не можуть, бо Конституційний Суд заборонив розгляд таких справ, вони підвідомчi тільки адміністративним судам... А що ж робити нам, людям, більшості з яких уже за 70 років? Кажуть, те зачароване коло може розірвати тільки рішення Верховної Ради, якого ще також треба чекати...
Отож стало зрозуміло, що, «там, нагорі», наші можновладці чекають зовсім іншого — доки ми, діти війни, просто вимремо, тоді й проблеми з виплатами відпадуть. Вiдвертий цинізм влади полягає в тому, що частині дітей війни, в тому числі й деяким моїм односельцям, після відповідних судових рішень ті передбачені законом кошти вже виплатили. Більшість же тих, чиє дитинство забрала війна, змушують чекати. Та вже не грошей — власної смерті...
Олександр САКАЛО,
дитина війни
с. Ковалівка, Полтавський район, Полтавська область