От скажiть, чи може не радiти душа, коли стоїш пiд таким деревом, як цей пiрамiдальний дуб, та ще й коли посадив його сам...
А ось як усе було. Бiльш як чверть вiку тому вiдпочивав я в одеському санаторiї. І там вразила мене цiла алея пiрамiдальних дубiв. Нiде таких не бачив, хоч на моє довге життя випало поїздити степами, полями, лiсами не тiльки України, а бував i на Алтаї, i в Приморському краї. Фах маю, вважайте, найземнiший — агроном я...
Пiд тими красенямидубами розгледiв я самосiви — жолудi проросли. Перед вiд’їздом накопав я малесеньких дубочкiв, упакував як слiд, а вдома на городi посадив, доглядав за ними, як за екзотами, кiлька рокiв.
Деревця пiдросли, потроху мiцнiли. І от у 1991 роцi разом iз колегамиветеранами Виноградова ми посадили 28 дубочкiв бiля пам’ятника Богдановi Хмельницькому. Ще п’ять — бiля колишнього фонтана по вулицi Шевченка. На жаль, не всi «одесити» з моєї шкiлки прижилися на новому мiсцi. А от красенемдубом — однолiтком незалежностi нашої держави, окрасою нашого мiста, пiд яким мене сфотографували наприкiнцi цiєї осенi, — можете й ви помилуватися.
Федiр ЛУКОВИНА,
голова мiської органiзацiї ветеранiв,
81 рiк
Виноградiв,
Закарпатська область