На останньому «Телетріумфі» Людмилі Добровольській не вистачило рук, щоб тримати відзнаки — свою особисту та двох інформаційних програм, ведучою яких вона є. (Фото Ніни ГЕРАСИМЕНКО.)
Професіоналізм Людмили Добровольської, яка уже більше року повідомляє телеглядачам новини на столичному каналі «Сіті», на цьогорічному «Телетріумфі» відзначили у номінації «Найкращий регіональний ведучий». Немала заслуга харизматичної й ефектної ведучої щоденних випусків «Дня Сіті» та підсумкових — «7 Днів Сіті» і в тому, що ще дві статуетки галузевої премії отримали власне кожна з цих програм. Ці вітчизняні «Еммі» — як підтвердження істини, що не місце прикрашає людину. Хоча Людмилу Добровольську зробили відомою «Плюси», шлейфом після звільнення з яких наприкiнці 2008 року — після майже 10–річної роботи в ефірі, — став судовий позов її та Анни Безулик й Олеся Терещенка, яким ведучі «1+1» оскаржували наказ нового керівництва каналу про своє скорочення. Врешті–решт, екс–ведучі «Плюсів» із каналом пішли на мирову. Тим часом Людмила Добровольська влилася у команду каналу «Сіті», що віднедавна став частиною уже телегрупи «1+1».
— Пані Людмило, ви були окрасою цьогорічного «Телетріумфу». Разом з головним редактор департаменту новин каналу Людмилою Король на церемонії нагородження тричі виходили на сцену по статуетки як представниці регіонального каналу. Чи вважаєте, що київський мовник й інші регіональні канали перебувають в одній «ваговій» категорії?
— Зустрічне запитання: а до якої вагової категорії київського мовника зарахували б ви? Національні канали мають розгалужену кореспондентську мережу, охоплюють міжнародні теми, мають не до порівняння потужніші технічні можливості. «Сіті» ж — канал хоч і найбільшого міста України, але — міста! Наша географія обмежена нашою областю — так само, як для львівських чи дніпропетровських новинарів. Як і вони — ми не маємо жодного корпункту.
Хіба порушені нами проблеми, що із ними повсякдень стикаються кияни (комунальні тарифи, якість питної води, вирубування «зелених легень» міста, незаконна забудова, зношеність житлового фонду, незахищеність пенсіонерів)— чимось відрізняється від тих самих проблем у Миколаєві, Одесі, чи Донецьку? Так, столичний мер — фігура колоритна, але не більш, аніж нещодавній харківський очільник, і тем для висвітлення своєї діяльності дає аж ніяк не більше, аніж голови інших міст України. Контент у нас спільний: комунальні негаразди, соціальні проблеми, законодавчі ініціативи на місцевому рівні, успішні і не дуже, — словом усе те, чим живе кожне українське місто. Хіба що нашим знімальним групам набагато складніше оперативно діставатися на місце пригоди, аніж будь–кому з колег в інших регіонах (я у цьому впевнена). Столичний–бо трафік — це головний біль не тільки киян, а й усіх, хто до Києва приїздить.
До того ж не «Сіті» визначає свою вагову категорію. Це абсолютна прерогатива Нацради з питань ТБ і радіо.
— Зараз багато говорять про цензуру в новинах як центральних так і регіональних каналів. Для «Дня Сіті», «7 днів. Сіті» існують заборонені теми?
— Ані небажаних тем, ані персон нон ґрата для «Дня Сіті» та «7 днів. Сіті» не існує. Поки що не існує навіть підстав для побоювань. Хоча ні — є одна глобальна заборона: на невиправдано криваві теми, «смажені» факти, смакування насилля у будь–яких його проявах. Причому це не директива керівництва «Сіті», а цілком добровільне й усвідомлене внутрішнє табу кожного члена команди інформаційної служби «Сіті».
— В одному з інтерв’ю ви констатували, що «українські журналісти так захопились висвітленням новин, що практично розучились їх розкопувати»! Що потрібно міняти у роботі ньюзрумів, підборі кадрів, щоб телеглядач отримував повноцінні новини, й не тільки ті, що лежать на поверхні?
— З кадрами ньюзрумів українських телеканалів здебільшого все гаразд. Гірше з кадрами, які керують ньюзрумами: саме вони визначають тактику і розробляють стратегію виробництва новин, обирають рівень спілкування з глядачем, і в такий спосіб власне визначають свою цільову аудиторію. Адже редакційне завдання або отримують, або узгоджують, у будь–якому випадку без благословення менеджерів новинних служб жоден матеріал не вийде. Відтак питання до усвідомлення професійної відповідальності. Знаю журналістів iз національних каналів, які переконані, що статисти — це ті, хто займається статистикою, саме оці «знавці» користуються прихильністю свого керівництва, саме їх наводять як приклад для наслідування тим, хто «тупо риє матеріал», саме їх усіляко заохочують і просувають кар’єрними щаблями. Що робити? Кожен робить свій вибір, рецепту тут немає. Що міняти? Насамперед своє ставлення до власної професії і свого глядача.
— Нинішнє вітчизняне телебачення часто ігнорує свою репутаційну складову, і лише гониться за рейтингами та прибутками. Що може змінити цю ситуацію, допомогти наповнити ефір контентом, який би вдовольняв не лише невибагливі смаки?
— Маю багато знайомих, що живуть за принципом « я не дивлюсь телевізор, я в ньому працюю». Це — згубний шлях, оце зверхнє телевізійне «піпл хаває». Бо не треба, друзі, себе переоцінювати: той «піпл» — це ми з вами. Навіть якщо самі й не споживаємо продукт власної байдужості, він однаково систематично отруює свідомість тих, серед кого живемо. Ми власноруч стираємо веселку, а потім бідкаємося, що світ стає сірим. Але будьмо реалістами — ви особисто можете уявити собі канал, ладний гордо відмовитись від прибутку на користь високої суспільної місії? А позаяк без прибутку немає розвитку, тож відчутно змінити ситуацію може усвідомлення соціальної відповідальності, стимульоване державою. Не на рівні втручання у контент і цензури будь–якого штибу, а щось на кшталт системи бонусів (податкових, а можливо й ліцензійних) за виробництво ТБ–продукту певної спрямованості й певного рівня.
— За весь час роботи на телебаченні що запам’яталося найбільше? Де ви відчували себе найкомфортніше і які теми вам ближчі?
— Кожне місце роботи можу згадати добрим словом: Одесу — бо там усе починалося: перший прямий ефір, перше інтерв’ю; Київ — бо тут мені пощастило працювати з найпрофесійнішими телевізійниками країни, легендарною зірковою командою Олександра Роднянського — Анатолієм Борсюком, Сергієм Полховським, Анею Безулик, Аллою Мазур, Анатолієм Яремою. Сьогодні я знову працюю разом iз чудовими людьми і незаперечними профі, з якими маємо спільне розуміння поняття відповідальності нашої професії — Віталієм Докаленком і Людою Король. Найближчі мені питання — не патетичні розпатякування на тему «як лячно жить», а конкретні проблеми конкретних людей. Тож коли «Сіті» отримує листи, нам телефонують або підходять на вулицях із вдячністю, відчуваєш себе якраз тією четвертою владою, яка дедалі знецінюється навіть у журналістському середовищі. Якщо бачити у глядачеві не «сировину» для журналістських вправ, а живу людину, світ стає набагато цікавішим.
— Як відомо, після звільнення з каналу «1+1» ви разом з Анною Безулик та Олесем Терещенко через суд хотіли довести, що вас незаконно скоротили, але врешті–решт погодилися на мирову угоду. Чому?
— Перш за все, я хотіла б зауважити принциповий момент: якби Феміда стала бодай на якийсь бік, це вже була б не мирова угода, а виграш справи. Ми ж із відповідачем досягли мирової, тобто порозумілися. Звісно, якби задля того нам не довелося позиватися до суду, було б краще для обох сторін. Хай там як, але навіть поганий мир краще доброї сварки, тож ми з колегами були щиро раді, коли нам вдалося закінчити справу миром.
— Що для вас стало найголовнішим у досвіді відстоювання своїх професійних прав?
— Найголовніше: їх треба захищати навіть тоді, коли заздалегідь розумієш, що шансів мало. Мало не тому, що твоя позиція хитка, а тому, що символ неупередженості Феміди — пов’язка на очах — в Україні набуває несподіваного значення: вітчизняна Феміда просто ховає під нею криве око.
Ще один висновок — без потужних профспілок будь–який редакційний статут приречений бути хіба друкованою мантрою для тих, хто його писав. Варто спробувати ним скористатися, як стає зрозумілим, що професійні гарантії — вартують дешевше паперу, на якому вони надруковані. В теперішніх реаліях найменше, що можуть зробити журналісти, — це підтримувати одне одного.
Народилася в Одесі. За освітою філолог. Спочатку працювала в одеській незалежній газеті «Юг». Уперше вийшла в ефір одеської муніципальної ТРК «АРТ» у 1993 році. Працювала журналістом, ведучою новин, випусковим редактором редакції інформаційно–аналітичних програм, автором і ведучою програми «Силует».
1998 р. — ведуча денних випусків новин каналу «1+1». 1999—2008 рр. — ведуча основного вечірнього випуску ТСН.
З червня 2009 року — ведуча телеканалу «Сіті».
Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>
Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>
Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>
Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>
Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>
У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>
