Добро спецпризначення: як на Кіровоградщині створили центр для допомоги дітям з особливими освітніми потребами
Помічнянська громада Кіровоградської області, за вітчизняними мірками, має досить скромний бюджет. >>
Гра жестів і серця
03.12.2010
«Лісова пісня» у виконанні акторів із вадами слуху. (Фото з архіву театру «Райдуга».)
У новому сезоні театр міміки і жесту «Райдуга» Українського товариства глухих оновив склад. «Це зовсім не означає, що ми розпрощалися з ветеранами сцени, — наголосила директор театру Ніна Зайонц. — Більш того, ці шановні актори присутні на репетиціях, дають молоді уроки майстерності. Адже артистів із вадами слуху в Україні не готує жоден навчальний заклад. І професійний досвід старшого покоління для них — неоціненний». Наразі у трупі 12 акторів.
На гастролях запитують: «А ви нас не розігруєте?»
Театр міміки і жесту «Райдуга» не випадково має таку назву. У веселки — сім кольорів, і у творчого колективу — сім сценічних жанрів: драма, балет, мюзикл, пантоміма, вар’єте, цирк, фольклорні танці. Причому кожен актор володіє майже всіма жанрами. Сьогодні, скажімо, актори грають «Дюймовочку», а завтра — той самий склад показує драму–феєрію «Лісова пісня». Нині ж трупа працює над виставою «Ассоль» за мотивами твору Олександра Гріна «Червоні вітрила».
«Перед постановкою режисерові й балетмейстеру важливо донести до акторів характер мелодій, задати певний настрій не тільки жестами, а й мімікою, — розповідає сурдоперекладач Наталія Дмитрук. — Музичну грамоту знати не обов’язково. Артисти орієнтуються на диригента, який задає їм ритм. Усе прораховано по секундах, щоб працювати синхронно. Дехто вважає, що акторам допомагає вібрація на дерев’яній підлозі, але я впевнилась, що це не так. Думаю, у них змалечку розвинуте якесь шосте чуття».
Зазвичай вистави мають музичний і дикторський супровід, але на гастролях, за словами Ніни Зайонц, були випадки, коли глядачі після вистави проривалися за лаштунки і запитували: «А ви нас не розігруєте? Невже актори не чують? Адже артикуляція збiгається з дикторським супроводом, а під час танців ніхто не збився з ритму!».
Костюми навчилися шити самі
...Василь Стьопкін захворів на скарлатину, коли йому не було ще й року. Через ускладнення втратив слух. Син геолога, він жив у Середній Азії, потім — на Дніпропетровщині. І всюди був улюбленцем однолітків. У театральному гуртку школи він грав і Діда Мороза, і Чарлі Чапліна. Під час конкурсу в театр «Райдуга» потрібно було показати кілька різножанрових номерів, але вже після першого комісія схвалила. У театрі Стьопкін підготував один із найбільш складних і незвичайних для глухих номерів — дует Карася і Одарки з опери Гулака–Артемовського «Запорожець за Дунаєм». Нині Василь Васильович навчає столярній справі дітлахів у столичній школі–інтернаті для глухих. Професію фрезерувальника він опанував ще на заводі «Південмаш». Утім без сцени життя не уявляє. Пише сценарії для вечорів, і навчає учнів акторської майстерності.
...Під час виступу Віталія Науменка найсерйозніші глядачі заходяться від сміху, а дітлахи часом не можуть всидіти на місці, раз у раз підбігаючи до сцени. 30–річний актор–жонглер — майстер пантоміми і клоунади. «Якось наприкінці виступу я за традицією кинув у зал капелюха. Зазвичай мені його завжди повертали. А тут хлопчисько і дівчисько, років по сім, вчепилися в капелюха і почали тягнути в різні боки. Хотіли, певне, залишити собі на згадку. Сил вистачило, щоб капелюха розірвати... Мені ж довелося звітувати перед керівництвом і бухгалтерією».
Актор Олександр Фомічов, студент Київської муніципальної академії естрадного і циркового мистецтв, має хобі — ігрове кіно. «Про людей із вадами слуху знято кілька фільмів. Але найкраще передати наші емоції, донести до глядача нашу енергетику можемо ми самі, — вважає він. — Це я намагався зробити у фільмі «Шанс». Акробат Валерій Марущак нині працює машиністом сцени, готує декорації, освітлення. «Він усе вміє, — кажуть про нього колеги. — Сам прикрасив ліпленням стіни нашої будівлі, шиє фіранки, сценічні костюми».
Утім костюми, за словами Ніни Зайонц, навчилися шити усі актори — і чоловіки, і жінки. «Змусило життя, — зізнається вона. Адже зарплата у професійних акторів — 1400 гривень, а у новачків — не добігає навіть тисячі. Тож купуємо найдешевші тканини і підключаємо фантазію»...
