Ерзянки в національних костюмах.
Частота зустрічей (десяток — за дев’ять місяців!) нового Президента України зі своїм колегою із Москви — це вже не дипломатія. Це — пропасниця. Кремлівська верхівка поспішає: куй залізо, не відходячи від Банкової. Втамувавши першу хіть до «співпраці», Москва переходить до наступного кроку — налагодження горизонтальних зв’язків своїх сателітів. Спочатку Янукович ніби випадково опинявся на спільних прийомах із самозваними президентами окупованих грузинських областей. А сьогодні до Києва приїздить «зразково–показова» автономія самої РФ — Республіка Мордовія. Гості — високого рангу: заступник голови ради міністрів Мордовії Михайло Сезганов, міністр національної політики Олександр Лузгін, директор Поволзького центру фінно–угорських народів Юрій Мішанін. Двоє останніх — ключові фігури гуманітарної політики Мордовії. У Києві вони візьмуть участь у міжнародній конференції «Культурний та історичний зв’язок фінно–угорських народів. Україна — Російська Федерація».
Що таке нинішні республіки у складі Російської Федерації? На початку 1990–х усі вони проголосили суверенітет, обзавелися прапорами та гімнами, власні мови зробили державними поруч із російською. При цьому в Мордовії найдовше використовували прапор неіснуючої держави — РРФСР, а державних мов стало цілих три: паралельно з російською — ерзянська та мокшанська.
Фінно–угорським мовам це не допомогло — зараз їх можна побачити хіба на кількох офіційних табличках у Саранську. Рідні для республіки мови — ерзянську та мокшанську — на вулицях столиці Мордовії почути зась. «Ерзянський народ у критичному стані, — коментує лідер національного ерзянського руху Григорій Мусальов. — Якщо за даними перепису 1939 року ерзян та мокшан було близько 1,5 мільйона, і всі володіли рідними мовами, то, згідно з переписом 2002 року, — залишилось 840 тисяч. Із них мовою володіють приблизно 50 відсотків. Головна причина: у Росії була та залишилась політика якнайшвидшої русифікації неросійських народів».
До всього, сама Мордовія позбулася будь–яких ознак суверенітету, а з ним — інструменту захисту ерзян та мокшан. Скасовано всенародні вибори глави республіки — главу тепер призначає Москва. Результат — політична корупція, коли на чолі фінно–угорської країни вп’яте (!) стає представник колишнього компартійного клану Микола Меркушкін, також беззмінний шеф і власного сімейного клану, члени якого очолюють будівельні компанії, банки, заводи. Із мовчазної згоди Меркушкіна «підчищено» Конституцію Мордовії — тепер вона мало чим відрізняється від статуту сусідньої Тамбовської області.
Із такої–от Мордовії приїжджають у Київ чиновники. Поділитися з нами обурливим «чудесним» досвідом асиміляції корінних фінно–угорських народів (бо хіба не диво — втратити за 70 років половину народу)? Чи азіатськими термінами перебування глави республіки на своєму посту? Чи, може, масовою еміграцією населення Мордовії до Москви, де, за неофіційними даними, живуть до 200 тисяч мордовських остарбайтерів? Серед них, до речі, і дочка високого гостя Юрія Мішаніна, директора Центру фінно–угорських народів, — вона теж не повернеться додому?
Такі запитання мала б ставити приймаюча сторона, якою є українська громадська організація, що нібито відстоює інтереси фінно–угрів. Утім її голова — своєрідний боржник посольства РФ. Бо звідти — кошти на «заходи», у Росії — власна кровинка на навчанні, за посольською квотою «співвітчизників».
«Перший негативний сигнал — формат святкування Дня фінно–угорських народів у парламентській бібліотеці в Києві, у жовтні цього року, — каже представник діаспори, який попросив не називати його ім’я. — Депутат від Партії регіонів Колесниченко відверто агітував за двомовність в Україні. Але головне — до чого тут ми, фінно–угри? Ми прекрасно знаємо: російська мова — інструмент асиміляції як фінно–угорських народів, так і України».
В Україні проживають представники всіх фінно–угорських народів світу. Одна з найбільших громад — ерзянська, понад десять тисяч осіб. Більшість оселилася тут після ІІ Світової війни. Об’єдналися в товариство «Ерзянь Вал», проводять активну просвітницьку роботу.
Голова товариства Олександр Болькін міркує: «Подібні заходи повинні проходити трошки по–іншому — із ширшим залученням незалежних громадських організацій. Натомість представники офіційної влади Мордовії вводять Україну в оману в кількох принципових питаннях. По–перше, терміна «мордва» немає в словнику нашого народу, він є застарілим та образливим — таким як «хохол» для українців. Ми — ерзяни, а наша країна — Ерзянь Мастор. По–друге, теперішня влада — мотор асиміляції ерзянського народу у власній Республіці, вона не є «нашою». Про це вичерпно сказано в останній заяві нашого національного лідера Григорія Мусальова. До речі, таку позицію підтримує член–кореспондент НАН України, відомий філолог Орест Ткаченко. Він також твердить: «мордва» — псевдоетнонім. Ерзя — старовинний народ».
Сам Болькін — професійний військовий, який тепер займається приватною справою. Прекрасно володіє ерзянською та українською мовами, перекладає твори Василя Стуса. Розповідає: кілька тижнів тому видав заміж молодшу дочку.
«Це не перший україно–ерзянський шлюб, — каже пан Олександр із посмішкою. — Наша співачка Надія Кадишева — ерзянка за національністю — вже більше 20 років одружена з українцем із Запоріжжя, Олександром Костюком. А взагалі у Самарській області та в Башкортостані — десятки українсько–ерзянських сіл, тисячі шлюбів. Ми — справді народи–свати».
Болькін вірить: ерзянській громаді в Україні ніщо не загрожує. Українці самі пережили добу асиміляції, тому співпереживають їм. Тим більше ерзяни на своїй батьківщині потерпають від того, що й українці за нової влади в Києві: ідеться про спроби переписати історію, нав’язування цінностей іншої культури, намагання прищепити відчуття меншовартості.
«Україну хочуть примусити імпортувати досвід Мордовії. Це поганий досвід», — каже Болькін.
Теперішня драма Мордовії готувалася давно. Сама поява фінно–угорської автономії в передмістях слов’янської Москви (це сталося 1928 року) стала неабияким стресом для ідеологів триєдиного «руського» народу: невже Росія — фінно–угорська країна? Відтоді «мордовську» присутність у центрі Росії ліквідовують поступально і жорстко. У 1930–х роках було повністю закрито національні ерзянські школи поза межами самої Мордовії — для народу, 70 відсотків якого живе у діаспорі, це сильний удар.
1937 року НКВС СРСР викрив цілу зграю «мордовських націоналістів» у всіх без винятку культурних та політичних установах. Результат — практично ліквідована мордовська письменницька організація (її членів просто вбили), згорнута латинізація національних абеток, профанується середня та початкова освіта рідною мовою.
Перестрашена тюрмами і вбивствами ерзянська нація була знекровлена й масовою мобілізацією молоді на сталінські війни. Потім — «комсомольські» депортації на цілину, Ямал і БАМ. Відтак до 1991 року Мордовія прийшла розчавленою і деморалізованою, відзначає київський дослідник ерзянської культури Ростислав Мартинюк.
Він свідчить: «Сьогодні академічна наука Мордовії — жалюгідне явище. З моральної точки зору. Вона залежна від влади, повністю заперечує науковий постколоніальний дискурс у всіх царинах — мистецтві, літературознавстві, історії, політології. Зрештою, сама епоха російського колоніалізму ще не закінчилася, хоч як дико це звучить».
Мартинюк наводить одну з основних причин асиміляції: засилля культури завойовника, чуже телебачення, маніпуляції з історичною пам’яттю. У пострадянські часи вони не зникли, а тільки посилилися.
Як казав поляк Лешек Кумор, «брехня пропаганди говорить правду про державний устрій». А російська пропаганда, що панує в Мордовії, говорить правду про намір Москви щодо ерзян.
Приклад — федеральний план відзначити так званий тисячолітній ювілей «єднання мордви з народами Росії». Вас бентежить, що тоді, тисячу років тому, ще не було ані Росії, ані Москви? Не будьте занудою! Ви ще пам’ятаєте, як 1985 року весь СРСР святкував 500–річчя входження мордви у централізовану Російську державу? Та час тепер збігає стрімко: за 25 років — 500! Літописи говорять про безперестанні війни Ерзянської держави і Московії? Це були тимчасові непорозуміння. Ціле свято базують лише на якійсь випадковій київській гривні, знайденій у ерзянському кургані? Облиште, федеральний центр уже виділив сотні мільйонів гривень, точніше, рублів на таку чудову справу.
Отже, будь–які аргументи розуму не працюють. Бо існує височайший запит: мордва була «вічно» з Москвою, а сама Москва народжена «споконвічно». Історичну дату з трьома нулями освятили найголовніші історики Росії — Володимир Путін та Дмитро Медведєв. Звісно, це переконує: Кремль не легковажить фінно–угорськими справами. Кремль загрібає далеко, засилаючи мордовських «княжат» у Київ, на конференцію. Справжня проба ґрунту: чи можна втягнути Україну Табачника та Колесниченка у свято «трьох нулів»? Мабуть, так. Вікно можливостей ще не закрито.
Але самі мешканці Саранська сміються. «Я бы на месте президента подписал другой указ: «О праздновании 5000–летия единения китайского народа с народами Российского государства».... Указы можно издать какие душа пожелает — к реальной истории это не имеет никакого отношения», — читаємо типові відгуки на сайті forum–saransk.info.
Цієї суботи висока мордовська делегація вже рушить назад, у Саранськ. В Україні залишиться незайманим скарб справжніх українсько–ерзянських зв’язків — без перебільшення, тисячолітніх.
Від доісторичних мовних контактів українців та ерзян (за даними київського професора К. Тищенка українські слова «щур», «рясний», «чекати» запозичені з ерзянської) — до заснування ерзянами–молоканами міста Якимівка у Запорізькій області.
Від української православної місії в Мордовії, яка виховала патріарха Никона, послідовного києвоцентриста і реформатора, — до ігумена Феофіла Раєва, уродженця Глухова. Він перший виховав у Тамбовській семінарії проповідників християнства із середовища «мордви».
Від літературної дружби Павла Тичини та Нікула Еркая — до яскравого есе Ореста Ткаченка «Листи далекого друга». На переконання Товариства порятунку ерзянської мови, це глибока праця на захист прав фінно–угорських народів Росії.
Зрештою, українці ніколи не забудуть і «тюремну Мордовію» — сумновідомий Дубравлаг, де карали В’ячеслава Чорновола, Левка Лук’яненка, Василя Овсієнка, Михайла Сороку і тисячі вояків УПА. Їхні камери–одиночки — досі не музейні кімнати, а діюча «елітна зона» Російської Федерації — для іноземців.
Попри все, ми шануємо всіх ерзян, які любили і люблять Україну: письменників Максима Горького та Івана Буніна, кіноакторів Сергія Єфремова та Олега Табакова, співаків Ілларіона Яушева та Лідію Русланову, атлета Михайла Борова — друга Івана Піддубного. Також — уславлену черницю Аліпію, поховану в Голосіївському монастирі, воїна Кузьму Абрамова, який потрапив у полон 1941 року під Глуховом. Скульпторів Олександра Васякіна, Василя Вінайкіна, які створили у багатьох містах прекрасні монументальні композиції.
Усім їм нелукавий український привіт. Ми ще обіймемося — як вільні з вільними. Як там у Стуса, в перекладі ерзянською («Не любити тебе — не можна. Володіти тобою — жаль»):
Вечкемс — а мери вечкемась!
Кирдемс — а муеви питне!
Шкань вишкапельксэзэ эрьвась,
Минек ризнэматнень витни.
Національна назва — Ерзянь Мастор, вживається переважно у літературі ерзянського народу.
Ерзянський народ — один із 17 фіно–угорських народів, споріднений із мокшанами. За чисельністю — третій серед фінно–угорських (після угорців та фінів–суомі).
Кількість ерзян (разом із мокшанами) скоротилася удвічі (!) протягом 70 років. Динаміка: 1937 — близько 1,5 млн. осіб, 1989 — 1,1 млн., 2002 — 840 тис. осіб.
Основна причина зменшення кількості ерзян — асиміляція. Це, по суті, безальтернативна форма етнічної поведінки в умовах сучасної Росії.
1377 р. — ерзянські князі відбили наступ нижньогородського князя
1606—1612 рр. — ерзянська війна з Московією
1670—1671 рр. — вітчизняна ерзянська війна
1773—1775 рр.
1918—1920 рр. — ерзянсько–більшовицька війна («антоновщина»)
Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>
Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>
На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>
Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>
