Історичний, доброї пам’ятi, Майдан називають Помаранчевим. Помаранчi — це сонцесяйнi плоди теплолюбних рослин. Майдан ще називають Майданом Помаранчевої революцiї. Напевно, тому що вiдбулися радикальнi змiни в нашому життi, у свiдомостi людей. Я називаю цей Майдан Майданом солiдарностi добропорядних, пробуджених до дiй людей доброї волi, над яким витав дух доброти i тепла людських душ, дух вiри, надiї i любовi.
Помаранчевий Майдан явив усьому свiтовi людянiсть, доброзичливiсть, взаємоповагу, взаємодопомогу — всi чесноти людини. Жодного розбитого носа, жодної розбитої вiтрини, жодної спаленої автiвки, жодної чорної помсти — квiти, посмiшки, братання.
І хто б там що не казав, але Майдан — це взiрець гiдностi, гордостi та честi людей нової України. Майдан показав, якими можуть бути люди в країнi, яку вони виношують у своїх душах i серцях. І це буде!
На превеликий жаль, такої України ми ще не маємо. Нинi, в шосту рiчницю Помаранчевого Майдану, ми з жалем i болем вiдзначаємо, що сподiвання нашi не справдилися. Чому ж так сталося? Вплинули не одна — аж двi вiдцентровi сили.
Перша — Антимайдан жорстоких, свавiльних, властолюбних сил, що методично, високопрофесiйно, зi знанням справи, набутим ще за роки вiд часiв Жовтневої кривавої революцiї, ганьбили, паплюжили з усiх сил i в рiзнi способи Помаранчевий Майдан, аби знiвелювати тi цiнностi — чесноти — i розпорошити людей, посiяти зневiру i розбрат. Друга сила — зрада. Тi вождi та вождики, майже десяток лiдерiв кишенькових партiйок, що стояли поряд iз провiдником, в’їхавши на його горбi у владу, кинули його i завважали себе самостiйними i незалежними. Кожен iз них рушив до Олiмпу своєю стежкою, забувши обiцянки, зiгнорувавши гасло «Разом нас багато, нас не подолати!». Один iз них став Головою ВР, друга — Прем’єром (iз прицiлом на канцлерство), третiй просто перекинувся до iншого табору, а iншi, так званi польовi командири, опосiвши злачнi мiсця, кинули помаранчевий люд i забули. Навiть у рiчницю цього святого, душезiгрiваючого, теплого, свiтлого, навiть веселого дiйства цi «дiячi», народолюбцi не спромоглися вийти на Майдан. Та не було з чим iти, хiба що з каяттям. Та не до снаги. Втратили всi й усе.
Цей день мав би стати щорiчним днем вiдзначення духу i сили простого трудового люду, патрiотiв своєї Батькiвщини. Не сталося. Тепер новi зрадники зраджують своїх поводирiв, самих себе. Але ще не вечiр. Сьогоднi люди вийшли на новий Майдан, на велелюднi новi майдани по всiй зрадженiй, але не покоренiй Українi.
Українцi всiх нацiональностей i конфесiй! Тiльки у своїй хатi своя сила i воля, i правда. Не здавайтеся, не розчаровуйтеся! За другим, за третiм разом скинемо домашнє засилля, як скидали монголо–татарське iго, комунiстичну диктатуру, фашистську навалу.
Слава Українi!
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
