Цього тижня світ кіно втратив двох кінорежисерів, кожен з яких був неперевершеною величиною у своєму жанрі: пішли з життя Маріо Монічеллі та Ірвін Кершнер. Їхні фільми і далі будуть смішити, розважати та лякати нас так, як це вміли майстри старої класичної школи кіно, до якої вони обидва належали.

Срібний вік — один із найбільш романтичних періодів в історії слов’янської культури. Але коли з поезією того часу більш–менш знайома кожна освічена людина, то подробиці особистого життя літераторів, які збагатили російську літературу вишуканими образами, метафорами, римами, знають хіба що затяті шанувальники мемуарного чтива. Хоча особисті біографічні подробиці класиків Срібного віку апріорі мають бути цікавими: жагуча пристрасть їхньої творчості навряд чи з’явилася на порожньому місці... Київський режисер Ігор Талалаєвський задумав перевірити ці припущення. І настільки захопився тим періодом і людьми того часу, що вирішив на основі віднайдених документів створити роман–колаж «Коломбіна, Пьєро, Арлекін... Привал комедіантів», героями якого стали Любов Блок, Олександр Блок та Андрій Бєлий. Історія, написана Талалаєвським на основі листів, щоденників, спогадів та інших документальних матеріалів, вийшла життєвою, динамічною і пристрасною. Тут вам і кохання, і зрада, і дуель, і дитина, народжена від іншого... Серед героїв роману — Дмитро Мережковський, Зінаїда Гіппіус, Валерій Брюсов, Анна Ахматова та інші відомі особистості. «За допомогою листів, щоденників та документів... можна уявити, як відбувалися пошуки Душі, — пише Талалаєвський. — ...ні, не світової, соловйовської, а істинно людської, творчої і, якщо завгодно, блаженної».

— Спершу у мене виникла ідея розповісти про фатальних жінок ХХ століття, — розповідає Ігор Талалаєвський. — Причому з’явилася вона внаслідок мого захоплення персоною Лілі Брик, легендарною коханою Маяковського. Почав збирати матеріали і звернув увагу на те, що багато з них розкидані по різних архівних виданнях, які для широкого читача є малодоступними. Я спробував усе зібрати і побудувати цілісну оповідь, в якій би за героїв говорили документи. Спочатку написав повість за листами, спогадами та мемуарами Лілі Брик та її сестри. Потім виникла фігура Андреа Саломе — вона була коханою Ніцше, потім Рільке, потім Фрейда. Теж жінка дуже цікава... І потрібна була третя історія, щоб цей проект мав певну завершеність.
n Тож на Блока ви вийшли через Брик та Саломе?
— Можна і так сказати... Але коли я почав працювати над Блоком, то з’ясувалося: матеріалів стільки, що треба писати окрему книгу. Буквально за два місяці ці матеріали я зібрав воєдино, і вийшов така ось книга. До речі, роман–колаж «Коломбіна, Пьєро, Арлекін...», як ви знаєте, уже вийшов, а ті дві історії ще чекають свого часу. І для цієї книги знову треба буде шукати третій сюжет. Гадаю, це буде історія Брюсова і Ніни Петровської.
n Наскільки коректно ви обійшлися з героями своєї книги? Адже зрозуміло, що навіть документи можна скомпонувати по–різному, в результаті чого вийдуть різні історії...
— До героїв книги я поставився з пієте­том. Думаю, що вони б на мене точно не образилися. Єдине, що я собі дозволяв, це купюри. Деякі речі, що стосуються літературної полеміки, які цікаві винятково фахівцям, я прибрав.
n Чи складно було знайти видавництво, яке б зацікавилося цією книгою?
— Я звернувся десь у сорок видавництв. Одне виявило зацікавленість, почали навіть працювати, але потім мені написали, що через фінансові проблеми цю книгу вони видати не зможуть. Тоді я по другому колу почав писати листи до видавців. І отримав позитивну відповідь від видавництва «Алетейя» із Санкт–Петербурга. Думаю, гуманітарна спільнота оцінить «Коломбіну, Пьєро, Арлекіна...», там багато матеріалів, які друкуються вперше.