Інструкція без Голоду

Минулої п’ятниці одна з тем програми «Велика політика» з Євгеном Кисельовим», що на каналі «Інтер», стосувалася Великого голоду 1932–33 років. Організатори запросили, серед інших, нового директора Українського інституту національної пам’яті Валерія Солдатенка, нардепа–регіонала Вадима Колесніченка, відому дослідницю Голодомору Людмилу Гриневич. Коли пан Колесніченко став відверто знущатися над пам’яттю загиблих людей, у студії виник скандал. Як нагадала «УМ» Людмила Гриневич, у попередні роки держава організувала роботу пошуковців, щоб зафіксувати хоча б частину імен загиблих. Великими зусиллями вдалося записати близько мільйона імен і видати 18 томів Національної Книги Пам’яті. «Чому ж не дотягнули до мільйончика?» — фамільярно запитував Колесніченко. «Звісно, у такій грандіозній праці неможливо уникнути якихось технічних помилок, — каже пані Гриневич. — І тепер ці помилки з насолодою перебільшуються. Утім у зневаженні мартирологу є і маніпуляція. Відомо, що складовою злочину геноциду була заборона про нього говорити. Є величезна кількість документів, що свідчать: медикам забороняли правдиво вказувати причину смерті. Людей же ховали в ярах, за селами, у дворах». Цього не міг не знати тямущий «регіонал», який «курирує» історичні теми.

Під час програми розкрилася ще одна технологія. А саме: маніпулювання громадською думкою за допомогою архівів. Це коли за допомогою правдивих документів читачам подається неправдива історія. Вадим Колесніченко потрясав перед телекамерою збірником документів «Голод в СССР. 1930—34». Ця кольорова книжка припала до смаку й новому керівникові Інституту національної пам’яті Валерію Солдатенку. Вона підготовлена науковцями Російської Федерації і видана в листопаді 2009–го як база для заперечення факту геноциду українського народу. Представники РФ нав’язливо поширювали її в Страсбурзі перед засіданням ПАРЄ, де мали винести рішення з питання Голодомору. Додані до неї барвисті прес–релізи різними мовами й CD–диски справили враження на європейців. Хоча роль промови нинішнього президента була все ж більшою. І от нардеп Колесніченко у студії «Інтеру» перешкоджав зачитати інструкцію, за якою цей «збірник документів» укладався. Інструкцію підготував професор Кондрашин з російського містечка Пенза. До неї додається лист від керівника Архівного управління РФ Козлова. Там — чітка вказівка, як добирати папери для збірника. А саме — слід пильнувати, щоб до книжки не потрапило жодного документа, що вказував би на геноцидний характер Голодомору та про особливості національної політики в Україні при здійсненні колективізації. «Темник» роздавали не лише російським історикам, а й українським. Керівник українською архівною галуззю Ольга Гінзбург збирала учених на нараду, утім вони відмовилися співпрацювати.

«За часів радянської влади такі вказівки давали усно, в «телефонному режимі», — каже Людмила Гриневич. — Тепер же, не соромлячись, науковцям роздають друковані інструкції». Історик наголошує, що, попри все, сьогодні ми наближаємося до суспільного консенсусу у погляді на Голодомор. Адже 76 відсотків глядачів «Інтеру» під час опитування заявили, що вшанують пам’ять загиблих від Великого голоду. Опитування, яке в березні цього року здійснила соціологічна служба «Рейтинг», показало, що 60 відсотків опитаних людей визнали Голодомор геноцидом українського народу. Причому серед прихильників правлячої Партії регіонів таких виявилося 40 відсотків. Цікаво, що пiд час соціологічного опитування в РФ центру «Левада» на запитання «Чи має Росія ви­бачатися перед Україною за Голодомор?» 25 відсотків росіян відповіли позитивно.