Не стало «помаранчевої бабусі»

Ще тиждень тому вона знову збиралася на київський Майдан, щоб відзначити чергову річницю Помаранчевої революції. Не виключено, була б там і сьогодні разом із підприємцями. Однак здоров’я 71–річної жінки вже не дозволило. Впродовж останнього місяця Парасковія Василівна весь час хворіла, лежала в лікарні, мала великі проблеми і з серцем, і з хребтом. Вранці у п’ятницю, за словами дочки Марії, стареньку забрали додому, а ввечері того ж дня вона померла. У труну як символ того, чим жила незвичайна бабуся останні шість років, рідні поклали букетик помаранчевих квітів. За їхнiми словами, зi співчуттями дзвонили до сільської хати у Дорогичівці дуже багато людей, але з відомих політиків на похорони ніхто не приїжджав. І лише на офіційних сайтах «Нашої України» та «Європейської партії» з’явились відповідні інформація та співчуття.

Народилася Парасковія Василівна Королюк 5 травня 1939–го в селі Кошилівці Заліщицького району Тернопільщини. Росла напівсиротою, доглядаючи за мамою–інвалідом. Закінчила лише семирічну школу. Після ранньої смерті чоловіка самій довелося піднімати трьох доньок, тож працювала все життя, не покладаючи рук. Понад двадцять років була дояркою, дванадцять «відпахала» на полях і фермах казахстанської цілини, навіть ліс на півночі Росії довелось заготовляти. Політикою ця напрочуд енергійна й емоційна жіночка цікавилася завжди, особливо — з приходом незалежності. А вже після Помаранчевої революції просто жила всіма політичними подіями.

На Майдан 2004–го баба Параска приїхала після участі спостерігачем на виборах Президента у Запорізькій області, де стала свідком усіх виборчих махінацій. І вже через свiй характер весела, гостра на язик бабуся в оригінальній помаранчевій хустині й iз полотнищем національного прапора на плечах стала однією з найколоритніших героїнь Майдану, на якому відстояла, незважаючи на поважний вік, від першого і до останнього дня. Відтак — символом самої Помаранчевої революції, за участь у якій Президент України Віктор Ющенко нагородив Парасковію Василівну орденом Княгині Ольги третього ступеня та почесним знаком «Гвардія революції».

А навесні 2007 року вона вступила до НСНУ. Простій жінці з подільсько–прикарпатської глибинки дивом вдалося настільки зблизитися з представниками українського політичного бомонду, що дозволяла собі називати їх на «ти» і зменшувальними іменами та поводитись, наче з власними дітьми. Когось це часом і дратувало, але на бабу Параску сердитися було важко через її майже дитячу безпосередність.

Невідомо, чи докладуться політики до встановлення гідного пам’ятника «помаранчевій бабусі» та меморіальної дошки на її честь, яких вона, безперечно, гідна. Але в будь–якому разі про це потурбуються у самій Дорогичівці, адже якби не баба Параска, туди б, може, досі не провели повсюдно газ, а місцевий цегельний завод так і не зміг би працювати через тривалу неможливість отримати необхідну ліцензію. Є надія, що знайдуться спонсори і для видання написаних Параскою Королюк спогадів про Помаранчеву революцію.

Вічна Вам пам’ять, Парасковіє Василівно, і хай упокоїться ваша світла душа в Бозі. А рідним і близьким — «УМ» висловлює найщиріші співчуття.