Фотографічний шок
«Концептуальна фотографія» (К.: Creative Publishing, 2024) — один з найбільш по-дизайнерському вишуканих альбомів останніх років: >>
На знiмальному майданчику «Ойри» i «Кiноманiї». Режисер вчить молоду танцювати весiльний танок.
Прем'єра стрічки «Ойра» на Черкащині в листопаді минулого року проходила в три етапи: перша партія глядачів подивилася, вийшла, зайшла друга, а під дверима Будинку культури вже тупцяли наступні... Факт такого аншлагу в третьому ступені трапився не на індійській мелодрамі і не на американському блокбастері. «Ойра» — це художній фільм режисера-аматора Владислава Чабанюка, у якому знімалися і якому так чи інакше сприяли ті самі люди, які тоді штурмували місцевий кінозал. У столичному ж Будинку кіно відбулася презентація творчого дуету Владислава Чабанюка та Ганни Яровенко: Владислав представляв свою «Ойру», Ганна — документальну стрічку «Кіноманія», фільм про фільм, розповідь про те, як людина, попри все, робить свою мрію дійсністю.
Власне, не зацікавитися Владиславом та його фільмом Ганна Яровенко просто не могла, оскільки цей чоловік може сміливо претендувати на звання «Герой нашого часу». Режисер-аматор Чабанюк зняв 11 художніх фільмів, понад півтора десятка науково-популярних та документальних стрічок, більшість із яких є лауреатами різноманітних фестивалів. Ази кіномистецтва Владислав осягав за часів навчання у Вінницькому педінституті. Мріяв, щоправда, про операторський факультет у зовсім іншому вузі, але вступив до педагогічного, і, на честь цього та щоб не надто засмучувався, втішені батьки подарували своєму студентові кінокамеру. Працюючи вчителем історії, Чабанюк організовує студію «Мальва». Процес кіновиробництва був налагоджений від «а» до «я»: діти самі шиють костюми, роблять декорації, самі знімаються в картинах, працюють освітлювачами... Не кинув свого захоплення кіно Владислав і тоді, коли очолив Державний історико-культурний заповідник «Трипільська культура». І помиляється той, хто думає, ніби все у режисера-аматора у цій справі складається гладко, без проблем, а під дверима «Мальви» виструнчилися спонсори, готові профінансувати чергову ідею «Кулібіна від кіно». Бюджет півгодинної «Ойри» — півтори тисячі гривень. І взяв їх Чабанюк із власних заощаджень — збирали з дружиною на пральну машину, але любов до кіно виявилася сильнішою за нормальне бажання зав'язати нарешті з пранням уручну. Дружина Людмила не лише підтримала чоловіка, а й допомагала потім під час зйомок.
Благо, на натуру витрачатися не треба було — знімали у рідному Легедзині та навколишніх селах. Костюми — спідниці, плахти, чоботи, галіфе — зносили сельчани, допоміг і Уманський краєзнавчий музей. Весілля головної героїні — а стрічка сягає сюжетом у часи Першої світової — знімали у хаті-мазанці, якій понад 150 років. Акторів Владислав відбирав сам. Iз шести претенденток на роль Гані, яка вийшла заміж за нелюба, кіношна доля в особі Чабанюка усміхнулася студентці Уманського педуніверситету Валентині Лелеко. Ті ж, кому в кадрі поки що місця не знайшлося, також допомагали як могли: транспортом, порадою, якимсь предметом народного вжитку далеких 20-х років, просто добрим словом.
Свою «Кіноманію» (замовник — Мінкультури, виробник — ГО «Західно-Європейський інститут») Ганна Яровенко знімала в рамках проекту «Любов — це...». «Є фільми, які для грошей — хоча я завжди викладаюся на повну, а є фільми для душі, — каже Ганна. — Так ось, «Кіноманія» — це стовідсотково для душі. Під час роботи над «Кіноманією» я відмовилася від чотирьох пропозицій — трьох російських і однієї української. І не шкодую. Оскільки це справді було того варте».
Сьогодні, після успішної прем'єри у Будинку кіно, автори обох фільмів сподіваються на щасливе фестивальне майбутнє і «Ойри», і «Кіноманії».
«Концептуальна фотографія» (К.: Creative Publishing, 2024) — один з найбільш по-дизайнерському вишуканих альбомів останніх років: >>
У цей день в 1838 році в с. Стеблів, Богуславського повіту Київської губернії, російської імперії, народився один із найяскравіших українських письменників, лінгвістів, етнографів та фольклористів – Іван Нечуй-Левицький. >>
Історичний будинок купця Логвінова на вулиці Казиміра Малевича, 127, Київрада на засіданні у минулий четвер передала під забудову. >>
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>