Сергій Юрій: Поспішаючи за Болонською угодою, як би нам не вихлюпнути разом із водою і дитя, що в купелі

      У вузах України — чергові «жнива». Тривають випускні екзамени, іде підготовка до вступних іспитів. А керівники вищих навчальних закладів підбивають підсумки зробленого за цей навчальний рік і вже планують роботу на наступний. Про проблеми, пов'язані зі здобутками та перспективами як української вищої освіти взагалі, так і одного з найпотужніших економічних вузів держави — Тернопільської академії народного господарства — кореспондент «УМ» розмовляє з ректором ТАНГ, доктором економічних наук, професором,  заслуженим діячем науки і техніки України, дiйсним членом Академiї економiчних наук України Сергієм Юрієм.

      — Сергію Іллічу,  що саме вас, людину з майже тридцятирічним викладацьким і науковим стажем, турбує сьогодні в системі нашої вищої освіти найбільше?

      — Як відомо, ще у 1999-му в італійському місті Болонья міністрами освіти двадцяти дев'яти європейських країн було підписано «Декларацію про Європейський простір для вищої освіти». Наступного ж року буде розглядатися можливість входження в цю коаліцію і України. Зараз керівництво багатьох наших вузів поспішає будь-що включитися в болоньський процес. У тому, що він є прогресивним, сумніву нема, однак чи не загубимо ми, поспішаючи в європейський простір, все те позитивне, що самі надбали за десятиліття? Це передусім і турбує мене сьогодні як фахівця.

      — Існує така загроза?

      — Безперечно. В суто ринковій економіці, яка давно утвердилася на Заході, освіта стає сферою послуг із відповідною ув'язкою в кошти. І ось тут існує небезпека втратити класичну вищу освіту, яка культивувалась у нас і яка примушує людину мислити та вчитися приймати оптимальні рішення в непередбачуваних і нестандартних ситуаціях, що їх вистачає в нашому суспільстві. Вже сьогодні активно проводиться «підгонка» наших навчальних планів під відповідні програми провідних західних вузів. Але між українською і європейською системами освіти є чимало суттєвих відмінностей, на які не можна не зважати. Наприклад, якщо в нас впродовж п'яти років студенти вивчають 70—80 дисциплін (частина з них дріб’язкові не за значимістю, а за кількістю відведених для їх викладання годин), то у них — не більше 40. Тож якщо у класичному західному університеті є лише одна дисципліна — «фінанси», то в нас вона  поділяється на «фінансовий менеджмент», «фінанси підприємства» і таке інше. З одного боку, ми начебто даємо грунтовніші і глибші знання, а з другого — тільки теоретично всьому в складних економічних процесах не навчиш. Тому на Заході створено цілу інфраструктуру, яка дає студентам можливість постійно підпрацьовувати по кілька годин на день і для власного матеріального забезпечення, і для набуття певних практичних навиків. В Україні такого і близько нема. Тим важливіше не звужувати освіту до прикладної, а всіляко стимулювати у студентів діалектичний підхід до проблем, вміння приймати рішення на перспективу і нести відповідальність за них.

      Ще одна виключно наша проблема — це відсутність, так би мовити, зворотної віддачі навчання за кошти держави. Чудово, звичайно, що діти з незаможних сімей мають можливість здобути освіту безкоштовно. У ТАНГ, до речі, зараз більш як півтисячі державних місць, але скількох таких випускників ми маємо можливість влаштувати на державну роботу? Колись затрати держави на навчання поверталися через примусове відпрацювання за направленнями. Зараз молоді спеціалісти і без примусу хотіли б працювати, але не мають можливості. У таких випадках було б цілком логічним повернення затрачених державою на навчання коштів. Хіба не так?

      — Думаю, дуже актуально стоїть і питання якості навчання. На Заході навряд чи хтось платить гроші, щоб лише «отримати папірець», підкріплений абиякими знаннями. У нас же це все ще досить поширене явище, незважаючи на те, що українські роботодавці уже теж пред'являють до своїх потенційних працівників досить високі вимоги.

      — Почнемо з того, що, відповідно до певних особливостей українського менталітету, батьки часто не зважають ні на те, чи хоче дитина здобувати вищу освіту, ні на те, чи надається вона до цього. Вони стягаються з останніх сил, аби тільки все було, «як у людей» і чадо стало студентом — як не в державному, то хоч у приватному вузі, відтак починаються кількарічні муки і для самого горе-студента, і для викладачів, а в результаті з'являються нікому не потрібні «спеціалісти». У себе в академії ми вирішили покласти край подібним речам. Минулого року, наприклад, відмовили 263-м «платним» абітурієнтам, шкільні знання яких виявились незадовільними. Відраховано впродовж двох останніх навчальних років і понад тисячу студентів, яким явно не давалося засвоєння матеріалу. Хибний  стереотип (особливо поширений при платній формі навчання), що здати екзамен чи залік (хай навіть з п'ятого разу) можна і без знань, взагалі необхідно зруйнувати, відтак стануть неможливими і численні зловживання навколо цього. У тих же західних вузах немає ніяких перездач, зате і псевдоспеціалістів вони не випускають. Цілком згідний, що все важче стає таким знайти роботу за спеціальністю і в Україні. Більше того, в оголошеннях про прийом на роботу за економічними спеціальностями майже завжди стоїть вимога «зі стажем роботи», хоч десь же цей стаж спочатку треба набути, правда? Ринок — надзвичайно жорстоке явище. Він не знає почуттів, емоцій, такого поняття, як «людяність». І тут я повертаюся до того, з чого почав цю розмову: якщо будемо випускати спеціалістів винятково прикладного характеру, то їм буде надзвичайно важко в реаліях сьогодення. Та й імідж вузу буде падати. Тому в ТАНГ ми, охоче переймаючи західний досвід, водночас намагаємося максимально зберегти власні напрацювання.

      — Саме на таких засадах діють і ваші міжнародні факультети, які, по суті, дають студентам змогу паралельно здобувати і українську, і європейську вищу освіту?

      — Так. Зараз маємо вже чотири таких факультети — українсько-німецький, українсько-нідерландський, українсько-польський і тільки-но створений українсько-британсько-грецький. Щодо першого, то цього року його випускники вперше одержать по два дипломи — нашого вузу та економічного факультету Дрезденського технічного університету, який уже дає змогу працювати за спеціальністю за кордоном. Що ж до якихось розбіжностей у навчанні наших студентів у Тернополі і за кордоном, то їх нема, бо всі навчальні плани попередньо узгоджено. Відчутно сприяють нам іноземні партнери і в організації практики на спільних підприємствах України. Деякі з них навіть готові працевлаштувати наших випускників. До речі, за спеціальністю «фінанси» ми зараз взагалі маємо змогу трудовлаштовувати до семидесяти відсотків випускників, а після закінчення юридичного факультету — і значно більше.

      — А що нового підготувала Тернопільська академія народного господарства для абітурієнтів-2004?

      — Передусім це нові спеціальності. Після митної академії у Дніпропетровську наш вуз буде другим в Україні, де вже з наступного навчального року готуватимуть спеціалістів митної справи (є відповідна угода з Державною митницею). Маємо держзамовлення на підготовку фахівців і від Державної податкової адміністрації. Ще одна нова спеціальність — це «міжнародний туризм», дуже перспективний напрям як для України взагалі, так і для Тернопільської області зокрема. Ну і, як я вже згадував, починає працювати українсько-британсько-грецький факультет. А також продовжуватиме набирати обертів робота єдиної поки що в Україні кафедри казначейської справи, де проводиться перепідготовка відповідних кадрів. Як бачите, перспективи дуже цікаві.