Мороз стає Вітренко?

      «Це все через ту кляту жабу. Бо жаба — то найбільша проблема українців, через неї всі наші лиха», — замислено сказав у розмові за чашкою кави один розумний депутат. І нагадав, як багато в історії України було полковників, яким одного не надто прекрасного для України дня спадало на думку, що завтра вони можуть стати гетьманами, до того ж значно кращими, ніж нинішній (учорашній/завтрашній) гетьман. Але полковників багато, а гетьман потрібен один...

      Здавалося б, тут би їм — полковникам — об'єднатися, обрати з-поміж себе найдостойнішого й виступити єдиною могутньою силою проти ворогів, довіривши обранцю державне кермо. Далебі. Не склалося у нас із самопожертвою. Три гетьмани на двох українців — це забагато, але з кожної трійки знайдеться принаймні двоє, хто буде певен: він, і тільки він — саме той. Найдостойніший. А доля України, про яку всі вони дуже піклуються на словах, так і залишається на рівні балачок.

У «чистих» руках гроші не пахнуть?

      На такі невеселі роздуми про минуле й прийдешнє нашої, без пафосу, багатостраждальної держави авторку цих рядків та її співрозмовника надихнуло обговорення кандидатського майбутнього «єдиного чесного політика», «нічим не заплямованого чистюлі», «морального авторитета нації» Олександра Мороза. Взяті в лапки визначення належать однопартійцям Олександра Олександровича, які — хто щиро, а хто й не дуже — на «чесність і моральність» свого лідера ледве що не моляться. І багато в чому мають рацію, адже всі «компри», якими політичні опоненти в різні часи намагалися оперувати проти головного українського соціаліста, врешті-решт виявлялися нездалими. Зв'язки з Павлом Лазаренком, теракт проти Наталі Вітренко, нібито перераховані тодішнім Головою ВР Морозом кошти на якісь сумнівні проекти — ось, власне, і всі спроби кинути тінь на білий і пухнастий образ Сан Санича. І хоча кожна з цих спроб у потрібний момент певною мірою попсувала Морозові настрій і рейтинг, висновок напрошується один: якщо нічого соліднішого влада й опоненти не змогли навіть вигадати, значить, лідер Соцпартії — таки й справді авторитет. Моральний.

      Принаймні був таким донедавна, бо, хоч як би не хотілося соціалістам цього визнавати, співпраця з владою — хай навіть справді ситуативна, хай заради благородної мети і втілення в життя давніх і послідовних планів — таки похитнула довіру народу до Олександра Олександровича та його «війська». А розмови (за свідченнями обізнаних людей, далеко не безпідставні) про певні суми «умовних одиниць», які соціалісти, потупивши очі, взяли у своїх ідейних ворогів перед голосуванням за зміни до Конституції, реанімації цієї довіри зовсім не сприяють. Про нафтові свердловини, обіцяні деяким особливо одіозним представникам фракції, скромно промовчимо. Хоча ці самі представники й самі дають привід для таких підозр, надто вже ревно кидаючись у бій проти союзників СПУ по опозиційній «трійці» й захищаючи Віктора Медведчука, який «ні в чому не винен», бо «все зло — тільки від Леоніда Кучми».

      Між іншим, попри те, що Миколі Рудьковському (а саме йому належить останнє визначення й істеричні претензії до лідерки БЮТі Юлії Тимошенко), колеги по фракції висловили зауваження з приводу його поведінки, вочевидь, розмови про його причетність до фінансування партії не дуже далекі від істини. Інакше навряд чи сам Олександр Мороз кинувся б захищати підозріло нестриманого Миколу, особисто завітавши до офісу партії «Громада», очолюваної підсудним каліфорнійської Феміди, екс-Прем'єром України Павлом Лазаренком. А все через те, що «громадівці» оприлюднили заяву, в якій прямо звинуватили соціаліста Рудьковського у, м'яко кажучи, підлабузництві деяким панам із Банкової... Між іншим, тон цієї заяви був менш різким, ніж емоційні наїзди Рудьковського на колишніх колег по опозиційній «трійці».

      Але це так, до слова. Бо підтвердити чи спростувати отримання кимось із соціалістів фінансового заохочення — за голосування чи будь-що інше — без конкретних фактів неможливо. Хоча різке зростання публiчної активностi й радісні обличчя керівників партійних структур Соцпартії на місцях вкупі з їхніми ж вихваляннями про грошові надходження «з центру» надихнули безсовісних недоброзичливців на нехороші підозри... Але підозри — справа неблагородна, неправильна. Інша річ — факти. А вони, як не прикро, теж не на користь сивочолого опозиціонера. Принаймні в тій частині, яка стосується шансів перемогти у виборчій кампанії-2004.

Кругом вороги, а я рейтинговий такий!

      Про те, що Мороз висуватиметься у президенти втретє, заговорили вже давно. Власне, дехто не переставав про це говорити ніколи — скажімо, заступник голови СПУ Йосип Вінський, який навіть у часи найбезхмарнішого існування «трійки», та навіть ще й «четвірки», в усіх коментарях (у тому числі й авторці цих рядків) висловлював своє переконання в тому, що Сан Саничу просто необхідно балотуватися на мегаперегонах-2004. Бо кого ж іще підтримувати Соцпартії, як не власного лідера? Не Ющенка ж і навіть не Тимошенко. Симоненка? Гм. А навіщо, якщо є такий чудовий в усіх відношеннях Мороз? Який, за словами чи не найпросунутішого із соціалістів Юрія Луценка, «є альтернативою з трьох лих — ліберального націоналіста, пасивного комуніста й агресивного «бєспрєдєльщика». Як зізнався Юрій в інтерв'ю інтернет-виданню From-ua, соціалісти вважають, що нерозумно обирати найменше з трьох лих, адже зло — це завжди зло. «Ми пропонуємо країні відповідального, послідовного, чесного політика, — запевняє Луценко. — Подивимося, скільки людей проголосує за добро в нашій державі».

      Але майже стовідсоткова перспектива висунення Олександра Мороза на «третій кандидатський термін» — це не лише результат його обожнювання оточенням, а й продукт діяльності отієї самої, згаданої на початку жаби. Ну що поробиш — хоче Мороз бути Президентом! І завжди хотів, ніде правди діти. Звідси й розмови про його захмарні рейтинги, які нібито занижують усі ворожі соціологічні інститути — від провладних до «проющенківських».

      «Сьогодні, за соціологічними замірами, структур, які не помилялися на попередніх виборах жодного разу, в тому числі й тих, які надаються владі для внутрішнього користування, у Ющенка — більше 18 відсотків, у мене і в Симоненка — по 12, у Януковича — близько 10, у Юлії Тимошенко — близько 6, у решти — менше 4 відсотків». Такі дані наводить сам Олександр Олександрович в інтерв'ю «Українській правді», принагідно обурюючись нечесними рейтингами, які оприлюднюють «конкуруючі фірми».

      Воно, може, й справді так. Судячи з тих фантастичних циферок, які з піною на вустах ледь не по десять разів на день виголошують диктори різних УТ-1 та «1+1», розповідаючи про геометрично прогресуючий поступ Віктора Януковича, за бажання «намалювати» можна будь-які відсотки. І, скажімо, 6,9 відсотка Мороза, за даними Національного інституту стратегічних досліджень на кінець квітня, реально можуть виявитися 12. Або не можуть. Результат однаково той самий: шансів вийти у другий тур «моральний авторитет нації» фактично не має. Ні, звісно, можна сприйняти всерйоз запевнення Юлії Тимошенко в тому, що на кандидата Мороза працюватиме Віктор Медведчук зі своїм потужним адмінресурсом, бо йому, мовляв, президентство Януковича вкрай невигідне, а Ющенкове — взагалі політична смерть, тоді як, примазавшись до, за визначенням Віктора Андрійовича, «чистих рук і чистого обличчя» О. О., можна бодай якось втриматися на плаву. Але ж сам лідер соціалістів обурено-ображено такі припущення відкидає, тому проігноруємо їх і ми.

      Звісно, можна пригадати 1999-й: тоді, знайшовши у поштових скриньках спецвипуск газети «Грані» з розкішним спрутом мафіозних зв'язків кандидата Кучми й «реальним рейтингом» «єдиного, хто здатен перемогти» цього спрута, чимало моїх знайомих, уже після першого президентського строку Л.Д. налаштованих різко опозиційно до нього та його оточення, скептично посміювалися. Мовляв, які там 20 відсотків — усім же відомо, що Мороз і 5 ледве-ледве набирає, краще вже за якогось Марчука проголосувати, ніж за колишній клаптик «червоної загрози». І вже значно пізніше, тоді, коли завдяки тому ж Морозу назовні спливли «плівки Мельниченка», а про реальну сутність «правого» Марчука, «захисника патріотів», ним же колись і репресованих, дізналися навіть найпалкіші екс-прихильники Євгена Кириловича, на думку спало: а може, й справді було б усе інакше? Якби проголосували за Мороза, вивели його у другий тур...

      Але не варто плутати 1999-й з 2004-м, як це, здається, із задоволенням роблять «морозівці». Не хочеться казати «Тоді не було Ющенка» — надто вже це банально й упереджено звучить. Тим паче що в авторки цих рядків достатньо критичних зауважень як до самого Віктора Андрійовича, так і до його політтехнологів та штабістів. Проте нічого не поробиш — ну хоч ти лусни, а головною альтернативою нинішньому режимові абсолютна більшість виборців вважає не Мороза, не Симоненка чи Тимошенко, а таки Ющенка! Безперечно, велика частина відсотків компартійного електорату ні за що не проголосує за «буржуазного націоналіста», як і дехто з прихильників Соцпартії. Але «дехто» — це насправді не так і багато. Згідно з думкою більшості експертів, Олександр Мороз міг би вийти у другий тур і навіть перемогти лише за однієї умови: якби він був єдиним кандидатом від опозиції. Від УСІЄЇ опозиції, а не лише від КПУ та СПУ, про що мріють деякі його однопартійці.

«Єдиний червоний» чи нова Вітренко?

      «Я переконаний, що якби Комуністична партія погодилася на політичну підтримку Олександра Мороза, то це б означало вихід Мороза у другий тур і його перемогу на президентських виборах. Навіть за умови, якщо в президенти буде балотуватися Віктор Ющенко», — каже згаданий вище Йосип Вінський. Про єдиного кандидата від лівих сил говорив і перший віце-спікер Верховної Ради, заступник лідера Компартії Адам Мартинюк. Однак дуже сумнівно, що при цьому він мав на увазі Олександра Мороза. Тим паче що в ефірі «Громадського радіо» Адам Іванович нагадав, як у далекому 1994-му комуністи підтримували на виборах саме головного соціаліста. Тоді Сан Санич зайняв не надто почесне третє місце, відставши від «срібного призера» Кучми майже на 20 відсотків...

      Словом, наразі вже майже очевидно: якщо комуністи й соціалісти висуватимуть на вибори власних кандидатів, їх буде двоє, а не один. Пам'ятаєте про «жабу»? Кожен-бо думає, що найдостойніший — він, і тільки він. Окрім того, участь у «Формулі-2004» спільного претендента на головну посаду в державі від Ком- та Соцпартії абсолютно не вписується в плани Банкової. Бо Симоненко на цих виборах владі не дуже потрібен — виборці вже порозумнішали, тому загрозою «червоного реваншу» їх так, як минулого разу, не залякаєш. Петро ще й голоси в Януковича на Донеччині може відтягти, позаяк не «кримінальний» і «за Росію». Інша річ — Мороз. Цей теж відтягне, але вже не в Януковича чи будь-якого іншого кандидата від влади, а у ненависного їй Ющенка.

      Ні, звісно, двічі «соц» (соціалістично-соціологічні) служби можуть прогнозувати, що все станеться якраз навпаки, і в якій би варіації лідер соціалістів не вийшов до другого туру: чи то Мороз — Янукович, чи то Мороз — Ющенко, у «плюсах» залишиться саме О.О. Себто комуністичні виборці віддадуть йому ті голоси, які призначалися Симоненкові, плюс у першому випадку — частина протестного електорату лідера «Нашої України», а в другому — певна кількість тих, хто нібито не правий і не лівий, але таки більше лівий, але не за «націоналіста», але таки когось та хоче вибрати...

      Не хочеться нікого розчаровувати, але в такий сценарій віриться хіба що після добрячої порції чистого полтавського самогону. Чому полтавського? А тому, що саме на Полтавщині соціалісти — лідери електоральних симпатій. Там чи не в кожній третій сільській хаті передплачують «Товариш», майже в кожній першій — «Сільські вісті», притримуються соціалістичних симпатій і голосували ранiше за СПУ, яка, до речі, тільки в цьому регіоні на парламентських виборах-2004 із 22 відсотками голосів упевнено здобула перемогу. І згадалося про це не випадково. Адже навіть на Полтавщині (з особистих спостережень) «зрада» Соцпартії, яка «увійшла в злочинну змову» з Медведчуком — Кучмою, вразила в саме серце не одного вірного послідовника соціалістів. Можливо, це їхня біда, але прості люди далеко не завжди розуміють тонкощі політичних ігор і пояснення на кшталт «ми їх використовуємо проти них же самих, поки вони думають, що використовують нас проти нас». Зате вони бачать, із ким іде пліч-о-пліч, хай навіть «ситуативно», їхній нещодавній «авторитет» i як щедро надавали йому останнiм часом телеефiр на центральних каналах.

      «Значна частина виборців Полтавщини сприйме висунення Олександра Мороза негативно, — переконаний народний депутат від «Нашої України» Микола Кульчинський, голова полтавських обласних осередків Народного руху та «Просвіти». — Особисто я розглядаю наміри Олександра Олександровича висуватися у президенти як велику помилку на достойному політичному шляху. Це висунення ляже трагічним акцентом на його політичну кар'єру, бо Мороз не виграє, а тільки певною мiрою зашкодить перемозі Ющенка. Якщо він на це піде, його можна зрозуміти: Мороз міг би стати Президентом, і дуже достойним Президентом, але цього, на жаль, не сталося. Можливість втрачено, але йому в це, очевидно, й досі не віриться...»

      А тим, хто щиро поважав і поважає Олександра Олександровича, однак не належить до його партійних однодумців, не хочеться вірити, що Мороз займе нішу своєї палкої опонентки — дещо призабутої засобами мас-медіа, але й досі не позбавленої свого істеричного шарму прогресивної соціалістки Наталі Вітренко. Свого часу саме ця полум'яна дама відхопила кусень електоральних симпатій у жорстко розкритикованого нею Сан Санича, більше того, із певністю у 99,6 відсотка можна стверджувати, що «завдяки» тому злощасному «теракту» в криворізькому Інгульці, який стався напередодні виборів-1999, Мороз і не вийшов до другого туру. Наталя Михайлівна свою місію щодо найстрашнішого на той час конкурента влади виконала. Невже тепер такою ж Вітренчихою, але вже щодо Віктора Ющенка, стане сам Олександр Мороз?

Три плюс два

      А тим часом колишні соратники сивочолого соціаліста по «трійці» й досі не ймуть віри, що цю привабливу опозиційну компанію спіткала доля «четвірки» й парламентської більшості. Ющенко й Тимошенко не втрачають надії таки домовитися, тому намагаються особливо не «наїжджати» на Олександра Олександровича та його СПУ навіть тоді, коли ну дуже хочеться. Зрештою, і самі соціалісти повністю не відкидають можливість подальшої співпраці навіть після категоричного розходження в позиціях щодо конституційної реформи. Тим більше що «нашоукраїнці» й самі ще раз заявили: реформа потрібна, тільки не в такій концепції, якої прагне нинішня влада. Тож якщо Мороз і справді понад усе ставить зміну Системи, ми ще можемо побачити картину «Повернення блудного сина».

      До слова: своє висунення в президенти лідер СПУ ставить у пряму залежність від долі політреформи. Себто, якщо зміни до Конституції внесені не будуть, Мороз балотуватиметься точно. І при цьому в інтерв'ю «Українській правді» каже загадкову фразу: «...Якщо не відбудеться зміна системи влади, то зміна однієї команди іншою нічого не виправить». Але чи є тоді сенс боротися за президентську посаду? Звісно, якщо ставиш за мету не сісти в омріяне крісло, а справді змінити на краще життя в Україні...