«Це все через ту кляту жабу. Бо жаба — то найбільша проблема українців, через неї всі наші лиха», — замислено сказав у розмові за чашкою кави один розумний депутат. І нагадав, як багато в історії України було полковників, яким одного не надто прекрасного для України дня спадало на думку, що завтра вони можуть стати гетьманами, до того ж значно кращими, ніж нинішній (учорашній/завтрашній) гетьман. Але полковників багато, а гетьман потрібен один...
Здавалося б, тут би їм — полковникам — об'єднатися, обрати з-поміж себе найдостойнішого й виступити єдиною могутньою силою проти ворогів, довіривши обранцю державне кермо. Далебі. Не склалося у нас із самопожертвою. Три гетьмани на двох українців — це забагато, але з кожної трійки знайдеться принаймні двоє, хто буде певен: він, і тільки він — саме той. Найдостойніший. А доля України, про яку всі вони дуже піклуються на словах, так і залишається на рівні балачок.