«Терорист» Андрій Жолдак

Презентувати виставу «Життя з ідіотом» разом з Андрієм Жолдаком прибула ціла делегація. І якщо ідеологи цього резонансного проекту — сам Жолдак та автор повісті Віктор Єрофєєв — приїхали до Києва у статусі зірок європейського мистецтва, то Румунський театр «Раду Станка» виглядав у цій компанії «темною конячкою».

Сильний директор, сильний режисер

Аби розвіяти туман навколо ввіреного йому колективу і довести, що присутність театру у цьому проекті не випадкова, директор Костянтин Кирияк на зустрічі з пресою заходився сипати цифрами і фактами з історії «Раду Станка». Зі слів пана Кирияка виходило, що українцям поталанило зустрітися з одним із найвідоміших театральних колективів у Європі. У репертуарі — близько вісімдесяти постановок. Театр грає 45 вистав щомісяця, збираючи глядачів не лише на сцені, а й у таких несподіваних для театрального мистецтва місцях як музей, трамвай, стара фабрика... Минулого року театр відвідав 22 фестивалі. Та і сам Костянтин Кирияк очолює досить відомий фестиваль у Сибіу.

Із Жолдаком у художнього керівника театру «Раду Станка» стосунки складалися досить оригінально. Свого часу Костянтин Кирияк був продюсером Андрія і навіть грав Рогожина в його постановці «Ідіот» (тій, яку показували на Андріївському узвозі). Потім Жолдаку, якого Кирияк вважає одним із найвидатніших режисерів світу, запропонували зробити спектакль у театрі «Раду Станка». Той спершу забажав поставити «Короля Ліра» з Майєю Плісецькою в головній ролі, потім — виставу про сексуальність у пострадянських країнах... Зупинилися на «Житті з ідіотом» Віктора Єрофєєва. Сам автор, до речі, до цієї ідеї спершу поставився досить нейтрально. Бо мав уже кілька успішних прикладів експлуатування своєї повісті іншими мистецькими жанрами, зокрема й театром. (Новосибірська версія опери «Життя з ідіотом», після грандіозного пост–прем’єрного скандалу, потім отримала «Золоту маску»). Але несподівано для Єрофєєва румунська вистава його дуже потішила. «Там я побачив ходи нахабні, викличні, як і сам режисер», — пригадав свої пост–прем’єрні емоції письменник.

Естетика потворності в прямому ефірі

Незважаючи на компліментарну оцінку автора, під час перегляду вистави у голові крутилися слова іншого письменника, Веніаміна Каверіна, якому Єрофєєв давав почитати свою повість. «Ти зіпсував мені вечерю, не можу їсти» — «Так треба було почитати після вечері» — «Тоді б мене знудило». Припускаю, саме такі відчуття переповнювали більшість глядачів — у своєму стилі Жолдак знову проігнорував їхню психіку і душевний комфорт. Віддаючи данину своїй улюбленій естетиці потворності, режисер із перших же хвилин поставив під сумнів щирість вислову, що передував виставі: «Краса. Страждання. Зворушливість. Вражаюча прекрасна історія про світ, який люди перетворили на пекельні страждання». Жолдак прогнозовано вивернув назовні всі людські вади, комплекси, недоліки й можливі потаємні фантазії, в яких люди самі собі бояться зізнатися. Події, які перевернули, а точніше навіть знищили, життя сім’ї інтелігентів, що взяла до себе психічно хворого юнака, розгортаються у двох окремих приміщеннях. Аби глядач не лише здалеку заглядав у вікна, а й якнайкраще розгледів, що ж там відбувається, у нетрях цих павільйонів, Жолдак запустив на сцену оператора. Камера знімає героїв, зображення транслюється на екрани. І від цих великих планів стає ще моторошніше...

Дивитися на те, як люди блюють, самозадовольняються, вступають у статеві відносини, розмазують фекалії, — такі «картинки» не для слабких нервів. (Виставу не рекомендують дивитися тим, кому ще не виповнилося 18, а можна було б попередити: і занадто гидливих людей...). Але, витримавши такий режисерський пресинг, у фіналі глядач неодмінно почуватиметься розчарованим. Бо ніякого світла в тунелі Жолдак для нього знову не припас. Усе погано. Жахливо. Безперспективно.

«Підривайте культурний простір!»

Жолдак, який після конфлікту з постановкою у Харкові «Ромео і Джульєтти» п’ять років тому подався працювати до Німеччини, не забуває регулярно нагадувати про своє бачення розвитку українського театру. Цього разу він знову запропонував відібрати театри у нинішніх худруків і вручити їх молодим. «Усе, що відбувається в українських театрах сьогодні, — це кладовище, мертва зона, — ще раз виголосив свою тезу Жолдак. — Я майже не зустрічаю тут незалежно мислячих режисерів». А тому Андрій пропонує негайно створювати культурну «Аль–Каїду», придумувати і реалізовувати проекти, якi підривали б тихе болото українського мистецтва, провокували скандали в культурі, закликає до мистецького тероризму. «Не чекайте політичних та економічних змін у країні, впроваджуйте теорію культурної революції! Ми повинні перегоріти культурною агонією 20–х років минулого століття, народити нових Курбаса, Довженка, Маяковського, Мейєрхольда!»

Роздавши рекомендації, наш культовий режисер знову поїхав до Європи. Це в Україні у нього сьогодні — звітно–презентаційні візити. А там — усе розписано ледь не погодинно. Нещодавно Жолдак випустив «Анну Кареніну» у Фінляндії. (Як розповідають російські критики, там оператор уже пересувається сценою на роликах, а однією з найепатажніших сцен цієї постановки є бал у стилі алко–вечірки зі стриптизом, де Анна дефілює топлес). Наступна прем’єра — «Ідіот» у Німеччині. Найближчим часом Жолдак планує також поставити виставу за Єрофєєвською «Енциклопедією російської душі». А ще — випустити два томи своєї теорії.