Ще у 1993 роцi на однiй iз конференцiй Народного руху України у Львовi свiтлої пам’ятi Герой України В’ячеслав Чорновiл закликав нас, рухiвцiв, усюди по Українi споруджувати пам’ятнi знаки (кургани, хрестнi насипи, могили та iн.) на честь борцiв, героїв та мученикiв за волю України. На запитання, а якщо в населеному пунктi тiєї чи iншої мiсцевостi немає вiдомостей про таких героїв, Чорновiл вiдповiв: а чи знаємо ми всiх i коли–небудь дiзнаємось, якщо вони (їхнi кiстки) розкиданi по цiлому свiту (Магадан, Воркута, Австралiя, Канада та iн.) i заслуговують на нашу з вами пошану. Ось звiдки паростки указу Президента В. Ющенка, який зiгрiв серця щирих українцiв та зчернив помисли русофобiв. Вiдтодi тисячi й тисячi таких монументiв з iменами i без них споруджено по селах та мiстах, зокрема, i в нашому селi (надсилаю фото)...
Вважаю, що, приставши на наполягання україноненависницi Вiтренко скасувати указ Президента України вiд 28 сiчня 2010 року №75 «Про вшанування учасникiв боротьби за незалежнiсть України у XX столiттi», суд логiчно мав би скасувати всi цi пам’ятки про героїв та борцiв за волю України, все, що написано i сказано про визвольнi змагання українцiв... Чи вони всi цiй позивачцi як бiльма на очах?
Саме на цьому я спробував закцентувати увагу суддi, подаючи заяву на адресу Окружного адмiнiстративного суду м. Києва про вступ у судовий процес третьою особою, яка не заявляє самостiйних вимог на предмет спору, на сторонi вiдповiдача.
Петро ЯРЕМУС
с. Заверешиця,
Городоцький район,
Львiвська область