Вершник загинув удруге

20.11.2010
Вершник загинув удруге

Ольга Сінькевич біля могили свого чоловіка. (Фото з сімейного архіву.)

Мій чоловік — вiдомий у країнi спортсмен–вершник, iсторик, заслужений тренер України Володимир Нагорний — сiв на коня ще в ранньому дитинстві. Строкову службу в армiї Володимир проходив у колишньому Суворовському училищi як особистий коняр маршала Чуйкова — у його обов’язки входила пiдготовка коней до парадів. Працював головним хранителем рiдкісних фондiв Державного iсторичного архiву. Але там йому не вистачало повiтря, вiтру в гривi, простору та коней.

А сидів Володимир на конi, як Бог. Конi впiзнавали мого чоловіка по голосу та кроках, вiтали його загальним iржанням — як тут було не пiдiйти, не пригостити.

Із 1977 року ми тренували армiйських п’ятиборцiв. Колись сильна команда, не тренуючись на конi, займала останнi мiсця. За дев’ять мiсяцiв наполегливої та важкої роботи зi спортсменами та конями ми «народили» команду, i в 1978 роцi армiйцi знову стали володарями Кубка СРСР, чемпiонами в особистiй першостi СРСР, переможцями мiжнародних змагань групи «А». За цi досягнення нам було присвоєно почеснi звання «Заслужений тренер України».

Доводилося і багато знiматися в кіно: «Бумбараш», «Гадюка», «Весiлля в Малинiвцi», «Вечiр на Івана Купала», «Ад’ютант його превосходительства», «Право на любов», «Свято печеної картоплi», «Дума про Ковпака». Працювали зi зброєю, виконували складнi трюки. Інодi доводилося виправляти помилки режисерiв–постановникiв, адже Володимир був iсториком, добре володiв зброєю.

Загинув мій чоловік при виконаннi службового обов’язку в липнi 1979 року, коли нашому сину було лише вiсiм мiсяцiв. Як i належить, пiсля прощання в колишньому кiнному манежi Суворовського училища, в останнiй путь вершника, заслуженого тренера України Володимира Нагорного проводжали конi...

На могилi, бiля пам’ятника Нагорного, завжди живi квiти, проте я не ревную, я радiю з того, що його пам’ятають, а це означає, що вiн живий.

Але нещодавно, 7 листопада 2010 року, заслужений тренер України Володимир Нагорний загинув удруге. І знову при виконаннi службових обов’язкiв, але вже тих людей, до чиїх безпосереднiх обов’язкiв входить здiйснювати охорону мiського цвинтаря «Беркiвцi». Бронзове погруддя заслуженого тренера України Володимира Нагорного, який обiймає рукою шию та голову коня (робота народного художника України, академiка Академiї мистецтв Юлiя Сiнькевича), встановлене в 1980 роцi на вiйськовiй дiлянцi №77 перед першою рiчницею загибелi чоловiка, де воно простояло бiльше 30 рокiв, зникло. Просто так бронзовий пам’ятник масою, що перевищує 120 кг i має велику художню, iсторичну та матерiальну цiннiсть, на очах у вiдвiдувачiв цвинтаря зняти з гранiтної стели заввишки 170 см без застосування спецiальної технiки неможливо.

Усе, про що каже на своє виправдання керiвництво мiського цвинтаря «Беркiвцi», виглядає недолуго. Територiя цвинтаря — пiд охороною, i вiдпиляти, вiдбити та вивезти улюблений i вiдомий пам’ятник фактично на очах в охоронцiв неможливо. На сьогоднi iснує кiлька версiй викрадення пам’ятника. Найбанальнiша — це здача 120 кг бронзи на переплавку, проте алкоголiкам та наркоманам простiше «нащиглити» фомками на могилах дрiбнички у виглядi лiтер, невеликих барельєфiв, овальних металевих фотографiй, елементiв огорож. А важка та габаритна фiгура — не їхня здобич. Друга версiя — це викрадення для продажу в якийсь приватний маєток цiнителя мистецтва та любителя коней. Милується він собі скульптурою й не пiдозрює, що «прописав» у себе чужий надгробок! Менi ж пiдказує жiноча iнтуїцiя: пам’ятник заховали на цвинтарi, а крадiї чекають на зручний випадок.

На щастя, у мене залишився другий авторський екземпляр, вiдлитий в органiчному склi, із якого можливо знову зробити форму, вiдлити, прокарбувати, додати бронзi благородної патини. Але це, ще без авторського гонорару, потягне на 35—40 тисяч доларiв.

Охорона не бачить i не чує, як руйнують i викрадають пам’ятники, а як тiльки з’являються журналісти — вони тут як тут: розмахують руками, погрожують розбити камери. Сьогоднi директор мiського цвинтаря «Беркiвцi» Ігор Сидоренко запевняє, що це найбiльша крадiжка на цвинтарi, та обiцяє поновити пам’ятник за рахунок Ритуальної служби СКП «Спецкомбiнат ПКПО». Але, як воно буде насправді, час покаже.

Ольга СІНЬКЕВИЧ,
заслужений тренер України,
дружина
  • Навiщо Києву вулиця Табiрна,

    ...Я вийшов iз вулицi Пилипа Орлика, повернув на Михайла Грушевського, пересiк Богдана Хмельницького, спустився на Петра Сагайдачного... Сьогоднi в це важко повiрити, але чверть вiку тому про такi назви годi було й думати. Справдi, в перший рiк Незалежностi столиця України ввiйшла з вулицями Ленiна, Свердлова, Дзержинського, Жданова, Кiрова, Куйбишева, Орджонiкiдзе, Менжинського, Володарського, Косiора, Постишева, Мануїльського, площами Жовтневої революцiї, Ленiнського комсомолу, Брежнєва тощо. Та що там вулицi та площi, найпрестижнiшi центральнi райони столицi iменувалися Ленiнський, Радянський, Жовтневий, Московський, Ленiнградський, а в цих районах найошатнiшi вулицi носили iмена класикiв марксизму-ленiнiзму, росiйських революцiонерiв, агентiв ленiнської «Іскри» та мало не всiх членiв ленiнсько-сталiнського ЦК. >>

  • Розшукується дизайнер

    Будь-яку потрібну та корисну справу можна зіпсувати. Власне, для цього достатньо грати не за встановленими правилами, а за тими, що відповідають кон’юнктурі сьогоднішнього дня. Киянам обіцяли відкритий конкурс, на якому обиратимуть головного архітектора міста. >>

  • Митарства українського трамвая

    Кілька місяців тому на розширеному засіданні Ради директорів підприємств, установ та організацій міста Києва було підписано угоду про об’єднання зусиль київської міської влади та бізнесу щодо розвитку внутрішнього ринку задля сталого економічного розвитку міста. Свої підписи під документом поставили міський голова Києва Віталій Кличко, президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах та голова Ради директорів підприємств, установ та організацій Києва Олександр Осадчий. >>

  • Чи повернуть киянам Довженків кінотеатр?

    Із плином часу залишається все менше тих, хто пам’ятає про кінотеатр імені Олександра Довженка, який колись розташовувався на проспекті Перемоги, 24а. Цю не надто ошатну споруду було знесено кілька років тому, і на її місці має з’явитися сучасний кінокомплекс. >>

  • Київ без крил

    У митрополичих палатах у «Софії Київській» того дня збирали підписи під зверненням до Кличка і Порошенка передати під музей авіації будинок сім’ї Сікорських на Ярославовому Валу, 15-б і перейменувати аеропорт «Київ» (Жуляни) на честь Сікорського. Підписатись під одним зі звернень не виходило. Активісти обидві вимоги оформили в одному листі. >>

  • Де сидять художники?

    Київ усе більше переймає європейські традиції, наповнюючи вулиці креативними елементами вуличного дизайну — від паркових скульптур на Пейзажній алеї та лавочок у вигляді чашок на Прорізній до розмаїтих нетривіальних «пам’ятників» — Їжачку в тумані, закоханим ліхтарям, табуреткам. >>