Будинок із химерами

17.11.2010
Будинок із химерами

Навколо цього будинку на Малій Житомирській точаться справжні пристрасті. (Фото Катерини ГОРНОСТАЙ.)

Уявіть собі ситуацію: ви мешкаєте в будинку 1909 року будівництва, пам’ятці архітектури, що охороняється державою, та ще й у центрі Києва. Вам пропонують інше житло, на Троєщині. Ви відмовляєтеся, бо дізнаєтеся, що відселення незаконне. Виникає підозра, що унікальний модерн ХХ століття просто хочуть знищити. Ви виграєте суди в усіх можливих інстанціях, а місцева влада продає фіктивній фірмі будинок разом із вашою квартирою. Вам вимикають тепло, а сусідній будинок — теж пам’ятка архітектури — за дивних обставин згорає. На перший поверх селяться бійці охоронної фірми, які погрожують, записують сімейні розмови на диктофон, наводять у будинку свої порядки...

Віриться важко, але факт: саме в таких умовах живе сім’я Глухових на Малій Житомирській, 12 А. І доцент фізико–математичних наук Олександр Глухов лишається принциповим до кінця, не розуміючи, чому чиновники не виконують написані ними ж закони.

 

«Ми тут влада. Ось розпорядження — виконуй»

Будинок Олександра­ Дмитровича, як і його квартира, перебуває, сказати б просто, у «нежитловому» стані. «Я тут мешкаю із 1992 року, — розказує Олександр Глухов посеред кімнати, заповненої книгами і речами. — «Комуналку» в цьому будинку я отримав після смерті батька, коли розміняв іншу квартиру. І буквально за три роки після мого переїзду Головне управління житлового забезпечення почало потроху відселяти людей з цього будинку, надаючи взамін інше житло. Дійшла черга і до мене — попросили переїхати на Троєщину, мотивували таку необхідність реконструкцією будинку. Мені не хотілося їхати на околицю, тому взявся вивчати законодавство, цікавитися, наскільки таке переселення взагалі є правовим».

Як тоді одразу вдалося з’ясувати панові Олександру, оголошена чиновниками «реконструкція» не мала під собою жодної підстави — не було затверджено навіть відповідного проекту. А отже, що насправді чиновники планували зробити з будинком — невідомо. Більше того — реконструкцію заборонено проводити на таких об’єктах. Для них передбачається тільки реставрація. Тож, озброївшись цими знаннями, чоловік самотужки виграв суд у чиновників. Після того сім’ю Глухових на деякий час залишили у спокої.

«Коли в будинку лишилося тільки дві сім’ї (тут всього вісім квартир), адміністрація знову позвалася на мене, — продовжує Олександр Дмитрович. — І знову почалися балачки про «реконструкцію». Я став вимагати її проекту. Мені на те відповідали приблизно так: ми тут влада, ось наше розпорядження, а ти — виконуй. І все на тому. Скажіть, ну що це за підхід такий «правовий»?».

Проте адміністрація сво­го таки домоглася. У 2003–му Олександр Дмитрович програв суди в двох інстанціях — Шевченків­ському районному і апеляційному. Відтак підсилені рішеннями прохання покинути будинок стали конкретнішими і нав’язливішими. «Я такого терпіти не став і вирішив подавати касацію у Верховний Суд. Чиновники на мене дивилися, як на божевільного, казали: там 20 тисяч справ, ними завалена ціла кімната, а твоя буде лежати із самого низу. Бо ти — ніхто». Однак стався безпрецедентний, як для нашої країни, випадок — палата Верховного Суду в повному складі в 2005 році скасувала попередні рішення і повернула справу на новий розгляд. Шевченківський суд на «другому колі» теж став на бік Олександра Глухова. Здавалося б, ось вона — перемога і остаточна крапка...

Окропом, вогнем, холодом

Однак за два дні після рішення районного суду (це був уже 2006 рік) у будинку трапилася аварія. Прорвало трубу опалення, і коридор квартири Глухових стало заливати гарячою водою. «Був лютий, протягом п’яти годин періщив кип’яток, всі наші нажитки заливало, — приєднується до розмови дружина пана Олександра Тетяна. — Це був просто водоспад, я такого в житті не бачила! Зіпсувалося взуття, речі, добре що паркет дубовий, витримав випробування. Відтоді у нас немає тепла — систему опалення розібрали». «Це, звичайно, тільки припущення, однак я одразу подумав, що той кип’яток — це така собі «асиметрична відповідь» влади на рішення суду. Навряд чи це просто збіг», — додає Олександр Дмитрович.

Без опалення Олександр Глухов готувався до розгляду поданої апеляційної скарги адміністрації. І цей суд чоловік знову виграв. Однак це, радше, знову принесло більше проблем, ніж користі — стався ще один «катаклізм»: загорівся сусідній до Глухових будинок на Малій Житомирській, 12 Б (1852 року будівництва, частина садиби художника Мурашки). Будівлю з невідомих причин швидко охопив вогонь, полум’я дивом не перекинулося на будинок, де квартира Глухових. Дякувати пожежникам, вогонь обійшов сім’ю стороною, а от будинок 12 Б згорів до тла — таке враження, що мав місце зумисний підпал. Полум’я бачило півміста, учасники мітингу однієї з політичних сил, що того вечора проводила агітаційний концерт, навіть подумали, що те зарево — спецефект.

Продано все!

На цьому ланцюжок інцидентів навколо квартири Глухових не закінчився. Міська влада, програвши всі можливі суди, вирішила за прикладом Олександра Дмитровича також подати касаційну скаргу до Верховного Суду. Однак там їм відмовили.

«Почалися відбуватися неймовірні речі, але вже іншого характеру, — говорить Олександр Дмитрович. — Я дізнався, що будинок разом із нашою квартирою передали на баланс КП «Житлоінвестбуд–УКБ», структурі, яку очолює Голиця, начальник Головного управління житлового забезпечення. Фактично з ним же я до цього й судився. А «Житлоінвестбуд–УКБ», у свою чергу, продав будинок приватній фірмі ТОВ «Пантеон–Інвест». Разом із квартирою і нами у ній».

Глухов написав заяву до прокуратури. Там винесли протест. Прокурори також з’ясували, що ТОВ «Пантеон–Інвест» за вказаною юридичною адресою не існує, фірма, можливо, фіктивна. Окрім того, прокуратура зафіксувала грубе порушення законодавства: житлові будинки не можуть передаватися у приватну власність, так можуть чинити тільки власники квартир зі своїми помешканнями. У відповідь на це Шевченківська адміністрація і райрада скасували рішення про передачу будинку в приватну власність, контроль за виконанням поклала на заступника голови адміністрації. Однак, незважаючи на це, «Пантеон–Інвест» від будинку відмовлятися не збирається і продовжує «тішити» сім’ю Глухових своїми винахідливими діями.

«Зірвали двері, підслуховують, крадуть нашу пошту...»

«Відчуваючи, що спокою нам не даватимуть, ми повісили на вхідні двері статтю закону, яка захищає пам’ятки культури, — говорить Тетяна Глухова. — Але, що б ви думали? 29 числа минулого місяця ці столітні двері зняли разом із тим повідомленням! Це були охоронці фірми «Атіс Груп», керував процедурою Максим Ярошенко, який назвався представником «Пантеон–Інвест». Він же наказував нам негайно виселятися. Охоронці з собою привезли інші двері — металеві, хотіли встановити замість старих».

Глухови викликали міліцію. Крім правоохоронців, на місце прибув також інспектор з управління охорони спадщини. Пан Ярошенко відхрещувався від усього, що тут відбувалося, правоохоронцям повідомив, що просто «поруч проходив», а паспорт удома забув. Міліціянти не взялися його затримувати і встановлювати особу. Вікові двері самі мешканці поставили назад, однак металеві й досі лежать «напоготові».

«А днями я в будинку впіймала напівбомжа, який ламав замки дверей сусідніх спорожнілих квартир, — продовжує пані Тетяна. — Я кинулася до нього, стала кричати, вимагати документів, запитувати, хто він такий узагалі. Відповідь була простою: «Я прийшов сюди зі своїм спальним мішком, мені заплатили 100 гривень, аби я тут перебував добу». Я зчинила ґвалт і стала погрожувати міліцією — він зі швидкістю кулі покинув будинок».

Охоронна фірма вселилася в будинок минулого вівторка. Причому в дуже специфічний спосіб: «заламали» руки одному з мешканців, що заходив у будинок і спробували вирвати ключі. Коли той представився — охоронці вибачилися. Однак були вже в під’їзді. Відтоді там днюють і ночують. Міліція в курсі, але не реагує.

«Я цікавилася, хто їх найняв і чому вони взялися охороняти будинок, де, крім нашої сім’ї, ніхто не мешкає. Адекватної відповіді не почула, — каже Тетяна Глухова. — Що ніби якась фірма «Вестіга», а вже не «Пантеон–Інвест», найняла їх охороняти будинок (від мешканців?!). — А тут ще якісь стали невідомі ходити — міряють площу дверей інших квартир. Я знову викликала міліцейський наряд. Охоронці провели тих замірників до виходу, а по телефону комусь повідомили: «Відбій. Переноситься на завтра». Цієї ж ночі приїжджали ще якісь люди, кричали, що будинок потрібно зайняти, лаялися під вікном... А охоронці тимчасом почуваються, як удома, оселилися на першому поверсі на місці колишнього магазину. Читають нашу пошту, часто стоять під дверима і підслуховують, розмови записують на диктофон. Словом, життя стало нестерпним».

«Із представниками Шевченківської адміністрації говорити складно, — ділиться Олександр Дмитрович. — Складається враження, що деяким чиновникам вигідно вдавати з себе таких собі трохи неадекватних простаків. Ніби люди не розуміють прямих питань. Про те, як і коли передавали будинок — комунальну власність — у приватну, пояснити не можуть. Чи повернувся будинок у власність району після скасування рішення про передачу його на баланс «Житлоінвестбуд–УКБ» — теж сказати не можуть». Сподіваюсь, що прокуратура міста нарешті внесе ясність у цю темну справу.

 

ПРЯМА МОВА

«Охоронцям там нічого робити»

Голова Комісії Київради з питань культури і туризму Олександр Бригинець: «Ми кілька разів розглядали це питання. Я звернувся з офіційним запитом до прокуратури з вимогою розслідувати цю справу, бо історія хитра й заплутана. Можу сказати точно: не було рішень ні Шевченківської районної ради, ні Київради про передачу майна у приватну власність. Тому свідоцтва, які нібито засвідчують право власності на будинок фірми «Пантеон–Інвест», не можна розглядати серйозно. Це все одно, якби я вам виписав папірець про те, що ви є власником стадіону «Динамо»».

Депутат Київради висловив сподівання, що прокуратура вчинить необхідні дії і охоронців звідти виженуть, бо «їм там немає чого робити». «Проблема в тому, що, крім 12 А, ця фірма претендує ще й на сусідні три споруди, включно із садибою художника Мурашка, які занесені до списку пам’яток культури, — говорить Олександр Бригинець. — Крім того, всі вони розташовані в охоронній зоні Софії Київської. Влада, очевидно, не розуміє, що, якщо ці будинки зруйнувати чи комусь нелегально віддати, почнуться нові конфлікти, як із попередніми в охоронній зоні Софії».

 

ДОВІДКА «УМ»

Будинок на Малій Житомирській, 12 А, зведений 1909 року, є видатною пам’яткою архітектури у стилі модерн. Оздоблений зовні скульптурними зображеннями орлів, барельєфними композиціями на тему дитячого виховання у фризі та на центральному аттику, 
а інтер’єри оздоблені гуртами, карнизами, ліпленими вставками. Будинок пов’язаний із життям історичної постаті — правознавця академіка Б.М. Бабія (1914—1993), директора Інституту держави та права УРСР (1974—1988 рр..).

  • Навiщо Києву вулиця Табiрна,

    ...Я вийшов iз вулицi Пилипа Орлика, повернув на Михайла Грушевського, пересiк Богдана Хмельницького, спустився на Петра Сагайдачного... Сьогоднi в це важко повiрити, але чверть вiку тому про такi назви годi було й думати. Справдi, в перший рiк Незалежностi столиця України ввiйшла з вулицями Ленiна, Свердлова, Дзержинського, Жданова, Кiрова, Куйбишева, Орджонiкiдзе, Менжинського, Володарського, Косiора, Постишева, Мануїльського, площами Жовтневої революцiї, Ленiнського комсомолу, Брежнєва тощо. Та що там вулицi та площi, найпрестижнiшi центральнi райони столицi iменувалися Ленiнський, Радянський, Жовтневий, Московський, Ленiнградський, а в цих районах найошатнiшi вулицi носили iмена класикiв марксизму-ленiнiзму, росiйських революцiонерiв, агентiв ленiнської «Іскри» та мало не всiх членiв ленiнсько-сталiнського ЦК. >>

  • Розшукується дизайнер

    Будь-яку потрібну та корисну справу можна зіпсувати. Власне, для цього достатньо грати не за встановленими правилами, а за тими, що відповідають кон’юнктурі сьогоднішнього дня. Киянам обіцяли відкритий конкурс, на якому обиратимуть головного архітектора міста. >>

  • Митарства українського трамвая

    Кілька місяців тому на розширеному засіданні Ради директорів підприємств, установ та організацій міста Києва було підписано угоду про об’єднання зусиль київської міської влади та бізнесу щодо розвитку внутрішнього ринку задля сталого економічного розвитку міста. Свої підписи під документом поставили міський голова Києва Віталій Кличко, президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах та голова Ради директорів підприємств, установ та організацій Києва Олександр Осадчий. >>

  • Чи повернуть киянам Довженків кінотеатр?

    Із плином часу залишається все менше тих, хто пам’ятає про кінотеатр імені Олександра Довженка, який колись розташовувався на проспекті Перемоги, 24а. Цю не надто ошатну споруду було знесено кілька років тому, і на її місці має з’явитися сучасний кінокомплекс. >>

  • Київ без крил

    У митрополичих палатах у «Софії Київській» того дня збирали підписи під зверненням до Кличка і Порошенка передати під музей авіації будинок сім’ї Сікорських на Ярославовому Валу, 15-б і перейменувати аеропорт «Київ» (Жуляни) на честь Сікорського. Підписатись під одним зі звернень не виходило. Активісти обидві вимоги оформили в одному листі. >>

  • Де сидять художники?

    Київ усе більше переймає європейські традиції, наповнюючи вулиці креативними елементами вуличного дизайну — від паркових скульптур на Пейзажній алеї та лавочок у вигляді чашок на Прорізній до розмаїтих нетривіальних «пам’ятників» — Їжачку в тумані, закоханим ліхтарям, табуреткам. >>