На початку 2009 року тодiшня Прем’єр–мiнiстр Тимошенко уклала з Москвою договiр на постачання газу в Україну. Вона дуже пишалася i хвалилася тим, що вперше уряди двох країн змогли домовитися визначати цiну росiйського газу за допомогою формули на основi ринкових умов. «Свавiллю росiян покладено край!» — радiсно доповiдала вона щось подiбне країнi.
На початку 2010 року до влади прийшов уряд Азарова, i однiєю з перших новин вiд нового уряду було: «Україна платить за росiйський газ у пiвтора раза бiльше, нiж країни Захiдної Європи». Вражаючий приклад «взаємовигiдної» спiвпрацi. Таке становище Прем’єр вважав неприйнятним для України i пообiцяв його виправити. І справдi, в новiй угодi за 2010 рiк Москва помiтно скоротила цiну на газ, але для компенсацiї втрат пiвнiчних сусiдiв Київ погодився продовжити росiйську оренду вiйськово–морських баз у Криму на 20 рокiв, залишаючи без змiн символiчну плату за цi послуги. Через тиждень–другий Азаров з’ясував, що i нова московська цiна на газ для України є найвищою в Європi, i тодi ж вирiшив продовжити боротьбу за зниження цiни. Утiм реалiзувати такий намiр йому поки не вдалося. Натомiсть Москва побажала з метою гармонiзацiї економiки тiснiшого зближення країн. А для цього — по–перше, об’єднати «Нафтогаз» України i «Газпром» Росiї, тобто навiть бiльше, нiж передачу Росiї газотранспортної системи України. По–друге — створити спiльнi пiдприємства в авiакосмiчнiй галузi. Тобто Україна повинна безплатно передати Росiї тi технологiї, в яких наша держава посiдає провiднi позицiї у свiтi...
Чи тодi зменшить Москва цiну на газ — невiдомо.
...Згадаємо ще й такi подiї. Час вiд часу Москва несподiвано оголошує, що Україна має перед нею газовий борг. Але обсяги прокачуваного газу фiксують щодня, а одномоментно вкрасти газову бульбашку в мiльярд куб. м неможливо, це ж не дiамант! То Президент чи Прем’єр–мiнiстр України категорично вiдхиляють претензiї Москви, а через деякий час слухняно виплачують борг до копiйки. І жодних пояснень, як корова злизала язиком зниклий газ! Парадокс на парадоксi сидить i парадоксом поганяє! Але можливе й iнше пояснення подiй: Москва мародерствує на нашiй територiї, бо суттєво контролює її. І хизується цим перед усiм свiтом, щоб знали, з ким мають справу, i поважали або боялися...
Але нам, українцям, тiкати нiкуди. Нас хочуть залякати, дезорiєнтувати, деморалiзувати — бо без усього цього вони не зможуть нас пiдкорити! Тож прислухаємося до настанов Тараса Шевченка: «Борiтеся! Поборете!» Тим бiльше що в останньому газовому зiткненнi прийнятний вихiд виглядає цiлком досяжним. Як вiдомо, наприкiнцi 2008 р. президент Росiї звинуватив Україну в тому, що вона краде газ, i незабаром Росія припинила постачання газу i в Україну, i в Європу. Контрактом вiд початку 2009–го Тимошенко пригасила конфлiкт, i поступово звинувачення в крадiжках газу перебрала на себе посередницька компанiя «Росукренерго». Отже, ми вже воюємо не з Росiєю, а з приватною компанiєю!
Тимошенко неодноразово заявляла, що за газ заплачено Росiї, i в неї є вiдповiднi документи — то нехай надасть цi документи. Не може бути, щоб будь–який суд, навiть наш районний український, змусив Україну двiчi платити за товар. Безумовно, суд запропонує «Росукренерго» спрямувати претензiї до Росiї. Якщо ж таких документiв у природi не iснує, то масштабна афера з використанням службового становища Прем’єр–мiнiстра повинна бути вiдповiдно винагороджена: як мiнiмум, збитки повинна вiдшкодовувати сама Тимошенко з власного майна. То чому б так не зробити?
Володимир МЕЛЬНИК
Київ