«Карпатське море? — недовірливо перепитували нас на заправці у Бориславі, — та яке там море у горах, хіба жартуєте». Як би там не було, але море у Карпатах таки будували, хоча й цю легендарну місцину навіть із картою довелося шукати майже навпомацки. Дорога, якщо її можна так назвати, пролягає мальовничими карпатськими узліссями. На щастя, чим ближче до пункту призначення, тим точніше місцеві мешканці, і малі, й дорослі, радили як ліпше доїхати. Основні вагання були хіба як краще охрестити останній радянський довгобуд: довелося почути і «гребля», і «бункер»...
Тату, а де море?
...Дорогу, протоптану в горах, наш «Шевроле» ледве долав. І хоч iз напрямком руху місцеві не підвели, але обіцяні «три кілометри» вилились у щонайменше десяток кілометрів бездоріжжя. Як з’ясувалось згодом, була й інша, обхідна дорога, котрою додому верталися, майже як по маслу. Щоправда, кожна яма, з котрої доводилось витягати авто, давала можливість досхочу поспілкуватися з місцевими селянами, котрі не приховували «імперської таємниці». «Що там совіти будували, ніхто не знає, тоді казали що гідростанцію, — розповіли «УМ» Іван та Марія з сусіднього села. — Але то, певно, брехня. Бо там такого у горах нагатили, що кораблі у космос запускати можна».
Спочатку ми цьому не повірили. А даремно. Бо потім на другому березі річки ми таки побачили бетонні монументи. Споруди чимось нагадували кам’яних велетнів острова Пасхи — дві моторошні велетенські бетонні коробки, з чорними вибоїнами вікон. «Да–а, — протягнув мій сусід Геник, — не хотів би я тут заночувати, ліпше, певно, у глухому лісі, ніж у цих будинках із привидами».
Кришталево чорна вода
Просто дивовижно, що про це місце ще не розвідали «кіношники». Бо якби кіностудія iм. Довженка хотіла робити рімейк фільму Тарковського «Сталкер», ліпших декорацій знайти було би годі. Не надто вірилось власним очам, коли лісова глушина поступово переходила у такий собі легкий «індастріал», а лісова дорога — у розбиту «бетонку», що пам’ятає могутні шини БелАЗів. Натомість навіть заздалегідь підготовлений розум категорично відмовлявся вірити у реальність, коли ми виїхали на берег чималого озера, чи водосховища, обрамленого бетонною фортецею. Влітку у цьому озері залюбки купаються мешканці околиць, бо вода там «там така свіжа і прозора, що пити можна». Але от осіннім пообіддям водиця була там навіть не сіро–свинцевого кольору, а чорна.
Просторова велич місцевості справді вражає. У заповідних горах років 25 тому будували щось настільки глобальне, що у жодні пояснення про карпатські ріки, котрі мали злитися, пхаючи турбіни гідростанції, просто не віриться. За офіційною версiєю, тут мала постати гідроелектростанція. А от неофіційних безліч.
Версія офіційна: і ріки повернуть назад
Побудову Стрийського водосховища, так званого «Карпатського моря», розпочали у середині 80–х. За «паркетною», офіційною, версією, проектанти хотіли створити штучне гірське водосховище «на базі» річки Стрий. Завдяки цьому вдалося би зібрати кілька мільйонів кубометрів води, котру скерували б на постачання «зневодненого» Львова. Принагідно були б встановлені й турбіни, котрі мали забезпечувати околиці власною електрикою. Щоправда, для цього довелося б відселити у невідомому напрямку мешканців навколишніх сіл: Довге, Нові і Старі Кропивники та Перепростине. Мабуть, довелося б виривати з корінням й інші поселення. Але, зрештою, кого б з полум’яних комуністів це зупинило — греблю будують, тріски летять. Тим більше, як запевняли пропагандисти — згодом би тут виник потужний курорт–оздоровниця, котрий би оживив гірську економіку, депресивну навіть за часів Союзу.
Звиклих мислити глобальними категоріями чиновників не зупиняло й те, що ігри з ріками до добра не доводять. Не переймало совдепівських експериментаторів й те, що висмоктування і перепрофілювання річки Стрий може не лише знищити джерела цілющих мінеральних вод, а й спричинити зсувонебезпечнi процеси у горах. У Києві та Білокам’яній не вірили поодиноким голосам скептиків–інженерів, котрі застерігали від комплексу невідворотних техногенних небезпек. Можна лише уявити, як дивилися партійні бонзи на натуралістів, котрі торочили про неминуче знищення місцевого мікроклімату та загрозу для реліктової екосистеми. Але, можливо, спокій партійних науковців був зумовлений не стільки їхньою бездушністю, скільки доброю поінформованістю — гідростанція, навіть якби її добудували, була б не головним об’єктом.
Версія народна: нас відселили б як свідків
Як розповів «УМ» місцевий пенсіонер пан Михайло, насправді невідомо, що ж мали збудувати у Карпатах: «А звідки хто би знав. Почали будувати загату, казали про гідростанцію. Але то ж тільки попервах. Що б там далі було — хто й знає. Нас би всіх відселили — навіщо совітам свідки? А причин би собі знайшли безліч».
За словами місцевих, попід (і поруч) із греблею будували ціле підземне місто. Щоправда, перевіряти це, шукаючи підземні бункери Горбачова, бажання не виникало. Зрештою, повністю реалізувати проект не вдалося. «Та ж Совєтський Союз валився, і помалу то всьо почало заглухати, — каже пан Михайло, — якби електростанцію будували, то її б добудували і потім, які проблеми. А тут все вклякло»...
На користь народної версії свідчить і те, що Україна у середині 80–х без електрики не особливо потерпала, працювали Чорнобильська та Рівненська атомні станції, на черзі була й Хмельницька. Враховуючи загальний розмах в’їдання у скелястий ґрунт і те, що у горах проколупали кілька тунелів діаметром у 6 метрів, радше всього, тут готувалася масштабна новітня оборонна система. А будівельні роботи могли просто оформити під гірську станцію, аби, так би мовити, фахівці з НАСА, роблячи аерофотозйомку, нічого не запідозрили.
Щоб повністю приспати буржуазного ворога, радянські вчені переймали досвід по соцтабору, ділячись інформацією про свої плани і акумулюючи польський досвід. Адже саме у Польщі вже було змонтовано штучне гірське Солінське озеро. Зрештою, можна було б повірити в ідею створення київськими фахівцями цього майбутнього екологічного монстра, якби не розмах довгобуду і його явна нерентабельність — такі важелі впливу були лише у Москві, радше всього, на рівні Центрального комітету партії. Він і міг дати добро військовим створити дворівневий комплекс невiдомого призначення. Зрештою, радянські генштабісти були досить вигадливими хлопцями. Головне, що реалізувати свої фантазії чи–то з ядерними реакторами, охолоджуваними у річці Стрий, чи–то з секретною базою ядерних боєголовок майже у центрі Європи, радянським генералам не вдалося. Бо комуністична система просто розвалилась.
Замість епілогу
Система то впала. А от гори лишились. І серед гір бовваніють залишки недобудованого бетонного замку. Зрештою, навіть не залишки. Залізобетонні конструкції поверхневого і донного водоскидів цілком пристосовані до будь–якого виклику історії й перебувають у непоганому стані. Та й сама гребля нівроку. Зрештою, об’єкт для Карпатської олімпіади чи просто для гірськолижного курорту майже ідеальний. Лишилося хіба залатати бетонну дорогу, збудувати кілька готелів і гелікоптерний майданчик. І придумати, під який вид зимових розваг необхідно проводити конверсію цього загадкового комуністичного «верфольфа».
