Без черг, важких дверей, але з туалетами і смітниками

06.11.2010

Фруктово–дріб’язкова блокада

Зауважень і побажань киян за два дні інтернет–опитування назбиралося кілька десятків. (Щоправда, прес–служба «підземки» відмовилася коментувати і десяток тих пунктів, бо вони «неювілейні»).

Найбільше роздратування пасажирів Київського метрополітену, виявляється, викликають торговельні точки, які часто займають у тих переходах, що є територією КП «Київський метрополітен», половину їх ширини. Ці ятки, кажуть пасажири, перешкоджають нормальному рухові в підземці, створюють штовханину. Наприклад, на новому виході зі станції «Лісова» до Броварського проспекту стоїть лоток із фруктами, повністю заблокувавши праві двері. На сходах тут теж продають продукти. Подібна ситуація на станції «Лівобережна». На виході в бік центру ліворуч стоять саморобні столи з усіляким дріб’язком, причому над ними ж напис для пасажирів: «Тримайтеся лівої сторони». На ці «торгові точки» міліція не зважає. А на ніч більшість із продавців залишають товари у підсобних приміщеннях метрополітену — отже, без домовленості не обійшлося.

«Відпочинок» і ремонт ескалаторів

Багатьох киян цікавить, за яким принципом відключають ескалатори. Часто буває, що пасажиропотік збільшується, а один із ескалаторів закривають навіть для проходу пішки. Від того, щоб потрапити на платформу, доводиться кілька хвилин «товктися» у натовпі. Поновлюють ескалаторний рух уже після того, як людям біля підходів немає, де стати, щоб дочекатися своєї черги. На станції «Університет» обидва ескалатори до платформи вимикають о 9.30, у цей час пасажирів стає тільки більше. На «Лісовій» вимикають ескалатор взагалі о 8.30. Те ж саме можна спостерігати після 10–ї на переході «Хрещатик» — «Майдан Незалежності» — вимикають ескалатор до платформи «Майдану».

Окрема проблема створюється тоді, коли ці механізми починають ремонтувати. Очевидно, «чепуривши» їх до 50–річчя, працівники метрополітену загородили на станціях «Дорогожичі», «Лук’янівська» і «Шулявська» кілька з них металевими парканами і розпочали ремонт. На «Дорогожичах» цю огорожу взялися фарбувати зранку, у «годину пік». Пасажирам було украй важко пройти, аби не замаститися, вже не беручи до уваги запах. На «Лук’янівській» огорожу поставили впритул до ескалатора, що працює. Про те, що її пофарбували, працівники метрополітену повідомили видряпаним написом на стику двох щитів. Пасажири помічали його вже після того, як «вляпалися».

Відра–водозбірники і «неправильний» таймер

Пасажирам, що користуються станціями «Вирлиця», «Бориспільська» і «Червоний хутір», доводиться обходити перешкоди на платформі ранньої весни, коли тане сніг, та в період дощів. Тоді зі стель станцій крапає вода, і збирають її у металеві відра та миски. Для столичного транспорту європейської столиці такий метод боротьби з водною стихією видається диким.

Іноземців у київському метро дивує «неправильний» таймер, а точніше — секундомір на його місці. На платформах європейських «підземок» він показує, скільки часу лишилося до прибуття наступного потяга, у Києві — інформацію про те, коли поїхав потяг, на який ви спізнилися. Чому не можна це виправити — питання відкрите.

Жетони: без «опту» і з чергами

Проблеми в пасажирів виникають і при купівлі жетонів. На станції «Університет» уранці при вході виникають черги — тут немає автоматів із жетонами, тому біля кас утворюються скупчення людей. Подібна ситуація виникає близько 19–ї вечора на «Контрактовій площі», коли перестають працювати автомати з жетонами на вході з вулиці Верхній вал. А на станції «Шулявська» часто з двох касирів працює тільки один. Хто не має дрібних грошей для автомата, мусить стояти у черзі, що часто тягнеться аж до входу. Говорять кияни і про відсутність заохочення з боку метрополітену до оптової купівлі жетонів — знижок немає. Хоча, приміром, у Берліні при купівлі чотирьох білетів кожен з них обходиться на 10 центів дешевше. Подібну практику застосовують і в Нью–Йорку та Москві.

Багатьох киян цікавить статистика такого характеру: скільки людей травмувалося через важкі двері на входах до підземки? Чому не можна влаштувати «доводчики» і вбезпечити врешті ці небезпечні «маятники»? Декого цікавить хоча б теоретична порада: як інвалідові на візку потрапити з міста на платформи «Кловської» і «Печерської» або піднятися з цих станцій на поверхню? Дехто хотів би бачити в метрополітені громадські туалети (до речі, такі є в Мюнхенській підземці) і смітники (як, наприклад, у Берлінському і Вашингтонському метро).

Поки що лишається сподіватися, що побажання пасажирів КП «Київський метрополітен» врахує, а «УМ» чекатиме на відповідь від метрополітену — офіційний запит ми відправили.

 

ДО РЕЧІ

Однією із причин ранкових черг перед турнікетами столичного метро є нові поворотні турнікети–триподи. Вони лишають менше шансів потрапити на платформу задарма порівняно зі швидкісними, так званими «нормально відкритими», однак мають значно меншу пропускну здатність за одиницю часу — до 35 людей за хвилину. У швидкісних — 40 людей за хвилину.

А в Московському метро з 1999–го використовують турнікети зі стулками з ударостійкого скла, що розташовуються по всій їхній висоті. Закрити руками фотоелементи на цих апаратах неможливо. Проходячи через турнікет, пасажир наступає на спеціальні містки. Якщо він не сплатив проїзду, то безкоштовно послухає «Полонез» Огінського, який голосно заграє і сповістить контролера про порушника.

  • Навiщо Києву вулиця Табiрна,

    ...Я вийшов iз вулицi Пилипа Орлика, повернув на Михайла Грушевського, пересiк Богдана Хмельницького, спустився на Петра Сагайдачного... Сьогоднi в це важко повiрити, але чверть вiку тому про такi назви годi було й думати. Справдi, в перший рiк Незалежностi столиця України ввiйшла з вулицями Ленiна, Свердлова, Дзержинського, Жданова, Кiрова, Куйбишева, Орджонiкiдзе, Менжинського, Володарського, Косiора, Постишева, Мануїльського, площами Жовтневої революцiї, Ленiнського комсомолу, Брежнєва тощо. Та що там вулицi та площi, найпрестижнiшi центральнi райони столицi iменувалися Ленiнський, Радянський, Жовтневий, Московський, Ленiнградський, а в цих районах найошатнiшi вулицi носили iмена класикiв марксизму-ленiнiзму, росiйських революцiонерiв, агентiв ленiнської «Іскри» та мало не всiх членiв ленiнсько-сталiнського ЦК. >>

  • Розшукується дизайнер

    Будь-яку потрібну та корисну справу можна зіпсувати. Власне, для цього достатньо грати не за встановленими правилами, а за тими, що відповідають кон’юнктурі сьогоднішнього дня. Киянам обіцяли відкритий конкурс, на якому обиратимуть головного архітектора міста. >>

  • Митарства українського трамвая

    Кілька місяців тому на розширеному засіданні Ради директорів підприємств, установ та організацій міста Києва було підписано угоду про об’єднання зусиль київської міської влади та бізнесу щодо розвитку внутрішнього ринку задля сталого економічного розвитку міста. Свої підписи під документом поставили міський голова Києва Віталій Кличко, президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах та голова Ради директорів підприємств, установ та організацій Києва Олександр Осадчий. >>

  • Чи повернуть киянам Довженків кінотеатр?

    Із плином часу залишається все менше тих, хто пам’ятає про кінотеатр імені Олександра Довженка, який колись розташовувався на проспекті Перемоги, 24а. Цю не надто ошатну споруду було знесено кілька років тому, і на її місці має з’явитися сучасний кінокомплекс. >>

  • Київ без крил

    У митрополичих палатах у «Софії Київській» того дня збирали підписи під зверненням до Кличка і Порошенка передати під музей авіації будинок сім’ї Сікорських на Ярославовому Валу, 15-б і перейменувати аеропорт «Київ» (Жуляни) на честь Сікорського. Підписатись під одним зі звернень не виходило. Активісти обидві вимоги оформили в одному листі. >>

  • Де сидять художники?

    Київ усе більше переймає європейські традиції, наповнюючи вулиці креативними елементами вуличного дизайну — від паркових скульптур на Пейзажній алеї та лавочок у вигляді чашок на Прорізній до розмаїтих нетривіальних «пам’ятників» — Їжачку в тумані, закоханим ліхтарям, табуреткам. >>