Останні 40 років свого життя донька видатного українського письменника, публіциста, вченого, громадського і політичного діяча Івана Франка Анна Франко–Ключко (1892—1988) мешкала в Канаді. Там же, в Канаді, директор видавництва «Ярославів Вал» Михайло Слабошпицький уперше познайомився з мемуарами пані Франко–Ключко «Іван Франко і його родина». «Було це на початку 90–х, — розповідає Михайло Слабошпицький. — Я був просто приголомшений цією книгою, донька подала чимало критики на адресу сучасників батька. У цих мемуарах звучали гіркі докори Грушевському, львівському оточенню...». Утім від зрозумілого бажання видавця видрукувати книгу в Україні довелося відмовитися... Україна зразка 90–х навряд чи могла б адекватно сприйняти настрій цього видання.
Повернувшись додому, Михайло Слабошпицький розповів про свої враження від «Івана Франка та його родини» Павлові Загребельному. Патріарх несподівано заявив, що він начебто це вже читав у радянській пресі. Зацікавлений Слабошпицький почав з’ясовувати, як таке могло статися — за радянської України таке чтиво підпадало під гриф «Заборонено». Але виявилося, що Загребельний таки мав рацію. Анна Франко–Ключко листувалася з братом Тарасом, надсилала йому свої спогади про батька. Працівники ж відповідних служб штудіювали цю кореспонденцію до того, як її отримував адресат. Критика пані Франко–Ключко дуже зацікавила радянських ідеологів, які й використали її у зручному для себе контексті: 1956 року уривки з книги були надруковані у журналі «Дніпро».
Два роки тому ця історія отримала логічне продовження — книгу «Іван Франко і його родина» дозволили друкувати в Україні. Доповнити її новими матеріалами взявся один iз найвідоміших українських франкознавців Михайло Шалата. Він не лише відшукував твори Анни Франко–Ключко, листуючись iз різними діаспорними виданнями, а й сам набирав тексти на комп’ютері, вичитував, упорядковував... Шалата ж — автор нарису «Життя і слово Франкової дочки».
У книзі, присвяченій 155–річчю з дня народження Івана Франка, зібрані оповідання, есеї, нариси, промови, статті, листи Анни Франко–Ключко. «Ця книга — погляд на Франка зсередини, з домівки, — вважає відомий літературознавець Володимир Панченко. — Його донька чесно розповіла про те, що вона пережила як член родини Франків». n
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
